Політичний феномен Петра Скунця

Минає сорок днів з часу смерті Петра Миколайовича Скунця, котрий був не тільки видатним поетом, а й яскравим громадсько-політичним діячем.

Політичний феномен Петра СкунцяЗ ним відійшла у минуле ціла епоха політичної історії Закарпаття – романтична, хаотична, що була вкрай необхідним кільцем у безперервному ланцюгу нашого розвитку.. Власне, сам П.Скунць був такою сполучною ланкою між своїми земляками опришками, карпатськими січовиками і новими поколіннями уже ХХІ віку.

Його стосунки з радянською владою завжди були напруженими. “Світ мене ловив, та не піймав,” – міг повторити і він. Влада (і та стара і вже пострадянська) усіляко намагалася приручити його, але душа поета принципово не сприймала ніякої фальші. Дехто інкорпорувався у систему, аби змінювати її зсередини. Найчастіше система просто перемелювала таких зухвальців чи, принаймні, добряче обтріпувала їх. П.Скунць обрав інший шлях – відкритого протистояння, будучи дещо захищений своїм статусом загальновизнаного літератора. У січні 1989 р. він мав очолити створюване тоді в області Товариство української мови, але відмовився, бо тоді вже серед київських письменників активно обговорювалася ідея Руху (на той ще момент – Народного фронту). Він від початку бачив себе саме у цій структурі. Правда, тодішня влада намагалася одразу взяти свою потенційну альтернативу під власний контроль – що в Києві, що в Ужгороді. До обласного оргкомітету по створенню входило чимало офіційних осіб. П.Скунць із його товаришами складали там інше крило, котре і стало головним. Поет висунувся десь з огляду на тодішню загальну політичну моду на письменників (починалося-бо усе з національно-культурного відродження, влада загравала з творчою інтелігенцією, прагнула розколоти її), а десь було зумовлено його невгамовним темпераментом.

Найперша закарпатська організація Руху виникла на початку серпня у Хусті, де М.Джанда привіз зі Львова зразок статуту. 18 і 25 серпня відбулися ініціативні збори Ужгородської громадськості. Перші з них були зірвані присутньою там партійною номенклатурою, тому довелося сходитися вдруге. П.Скунць був у зовсім нечисленній президії тих зборів. 8-10 вересня відбувся Установчий з’їзд Руху у Києві. Відтак обласний Рух, очолений П.Скунцем, проводив мітинги по всьому краю – в Ужгороді (спершу на стадіоні “Спартак” у Під- замковому парку, потім біля драмтеатру), Мукачеві, Тячеві, Рахові, Хусті, Іршаві, Виноградові. Організація кожного з них вимагала маси організаційних зусиль, часу, нервів і просто сміливості. Згідно тодішнього законодавства, належало за два тижні до мітингу подавати заявку з указанням місця, часу і приблизної кількості учасників. З огляду на горбачовську дозовану демократію місцева влада давала дозволи на подібні мітинги, але далі починалася робота з органі-заторами, перш за все – зі П.Скунцем. Тоді він особисто перезнайомився практично з усім керівним складом ужгородської й обласної міліції, а також з багатьма сержантами. Доводилося підписувати різні попередження і приписи. По суботах відбувалися обов’язкові розмови з дільничним або з заступником начальника відповідного відділу міліції. Особливо упирали на неприпустимість на мітингах синьо-жовтих знамен. При цьому посилалися на один з Указів Президії Верховної Ради УРСР від 1984 р. про відповідальність за використання неопізнаних прапорів (був і такий). То була практично єдина формально-правова зачіпка, але її використовували на всі сто відсотків.

Найперший ужгородський мітинг відбувався у не надто благосній атмосфері. Підходи до парку були переповнені міліціонерами, в тому числі у високих чинах. Усюди було багато машин, пригадують навіть водометні. Окремі стражі порядку були із собаками. Сенсу у тім було небагато. Футбольне поле заповнили тисячі ужгородців, організатори мітингу на чолі зі П.Скунцем сконцентрувалися на глядацькій трибуні. Це була понад двогодинна відверта розмова із громадою, котра засвідчила, що й у нашому ведмежому закутку щось змінюється.

Потім були інші мітинги по всій області – проти будівництва Пістрялівської РЛС, за легалізацію заборонених конфесій, відродження пам’яті про Карпатську Україну, з приводу всесоюзного референдуму про оновлення федерації, виборів тощо. У тому, що на референдумі 1 грудня 1991 р. аж 92% закарпатців підтримали незалежність, велика заслуга саме Руху і зокрема П.Скунця. Тогочасний голова Ужгородського Руху П.Федака називає П.Скунця стихійним політиком: “У ті часи, коли демонтувалася стара система, його темперамент і безкомпромісність були максимально доречні. Без нього закарпатська політика була би зовсім іншою”. Він, справді, був політиком мітингової стихії, вуличним трибуном, руйнівником мертвечини.

1990 р. П.Скунць балотувався у народні депутати, але не пройшов. Проти нього працювала уся влада, а ще більше – псевдо-опозиціонери, котрих у нас ніколи не бракувало, та й просто амбіційні діячі, котрі розтягли голоси рухівського електорату на дрібні частинки. Провал на виборах, звісно, не посилив позицій П.Скунця, хоч такий результат і був цілком прогнозований. Поет органічно не вписався би у парламенти останніх скликань – далеко не українські не тільки за анкетними даними, а головне – за усією їхньою діяльністю. Тим не менше, численні “доброзичливці” стали говорити про недостатню радикальність поета, його нездатність мобілізувати матеріальні і фінансові ресурси тощо. Колись О.Бісмарк казав, що революції задумують ідеалісти, здійснюють фанатики, а плодами користуються негідники. Отож, час ідеалістів типу П.Скунця минав, надходила пора фанатиків, а за ними – і негідників.

Та переставши бути головою обласного Руху, він не відійшов від активної діяльності, продовжував активно виступати на його мітингах, постійно непокоїв трішечки оновлену, але переважно законсервовану владу. П.Скунць брав активну участь у роботі різних громадських організацій – зокрема крайового товариства “Просвіти”, виступав на вечорах пам’яті В.Пачовського, організатора тячівського Руху М.Левдаря та багатьох інших. Він був неодмінним підписантом усіх заяв і звернень патріотичної громадськості. Тоді же він почав видавати газету “Карпатська Україна”. Вона робилася у неймовірних творчих, а видавалася за екстремальних фінансових обставин – переважно на пожертви симпатиків, дещо давали представники діаспори, дещо – тодішня демократична Ужгородська міськрада. Як “Карпатка” взагалі виходила, збагнути неможливо. Кожний номер фінансувався окремо і в останній момент, заповнювався матеріалами перш за все самого редактора та організованою ним автурою. Штат складався спершу з двох, потім із трьох чоловік – редактора, його заступника і технічного секретаря. Потім штат розширився, та це, здається, тільки додало проблем. Ця газета вкоротила життя її редактору – і через виснаження його роботою, і через численні судові процеси, котрі довелося пережити через окремі публікації та й через загальний напрямок видання. Врешті-решт, газеті присудили такий фантастичний штраф, що вона просто померла, щоб потім відродитися через кілька років.

Окремою сторінкою громадянської біографії П.Скунця на зламі століть була його бурхлива публіцистична діяльність у ряді обласних газет. Сказати, що його стосунки з головними редакторами були складні – значить не сказати нічого. Він органічно не міг називати чорне білим. Врешті-решт, його шевченківське кредо “Страх люблю правду говорити” вступало у суперечність з редакційною політикою, з необхідністю маневрувати у лабіринтах сучасної політики. Він полишав одне видання, з’являвся у другому, щоб згодом піти у третє. Політиці потрібні гнучкі діячі, здатні до маневру. Але потрібні і такі камертони, як П.Скунць. Бо без них би політика і громадська думка остаточно скотилися б до релятивізму, втратили б останні критерії добра і правди, просто виродилися б. П.Скунць чи то свідомо, чи то інтуїтивно обрав собі найбільш невдячну роль подразника політичного спокою, отого андерсенівського дітвака, що кричить про голого короля, хоча ніби є доволі цілком слушних причин аплодувати його віртуальним шатам – чи то червоно-лазурового, чи то синьо-жовтого, чи помаранчевого, чи ще якогось кольору.

П.Скунць дуже болісно сприйняв спроби кучмівської влади 2003 р. взяти під контроль Спілку письменників. Помаранчеві події вдихнули у нього нові сили, йому здавалося, ніби відро-джується рухівська доба. Проте розчарування виявилося швидким і дуже болісним. Коли із слова “кучмізм” випала усього лиш одна літера “ч” і він трансформувався у “кумізм”, П.Скунць усвідомлював, що ціле життя боровся далеко не тільки проти цієї однієї букви. Робити якісь політичні зигзаги було для нього не характерним: хоч таке і траплялося, але давалося надто тяжко. В останні місяці життя він усе ж таки, навіть будучи безнадійно хворим, знайшов сили повернутися у публіцистику. Тому і пішов, здоланий хворобою, але не зневірою. Забрав із собою чимало таємниць. Найголовнішою з них лишається природа його політичного феномену – по-селянськи чесного і прямого верховинця, не схильного до дипломатії. Людини, що на короткий час виявилася на своєму місці у нашому політикумі, а потім відмовилася підлаштовуватися під нього. Наслідувати його неможливо. Але у серці кожного, хто його знав, тепер є часточка Скунця, у нашій свідомості постійно блимає вогник його іронічного погляду. Ми інші, кожен іде своїм шляхом. Дух Скунця опирається цьому. А спертися можна лише на те, що опирається.
Сергій ФЕДАКА, "Трибуна"
09 червня 2007р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

01:50
На Закарпатті будівельники зводять останню секцію мосту через Тису між Україною та Румунією Фото новина
01:11
В Ужгороді патрульні знайшли паспорт словака, через втрату якого той не міг повернутися додому Фото новина
11:11
/ 2
У Мукачеві в суботу попрощаються з полеглим на війні з росією Олексієм Суворовим Фото новина
00:00
ВРП звільнила хустського суддю Савицького і рахівського суддю Тулика
23:43
/ 14
Голова Закарпатського апеляційного суду Фазикош задекларувала $70 тис. готівкою, 3 млн грн у криптовалюті, новий будинок і внесок за квартиру з машиномісцем
23:23
/ 2
В.о. начальника Головного управління ДПС у Закарпатській області призначений Сергій Туренок Фото новина
17:26
/ 4
Закарпатця покарають за жорстоке поводження з конем на Буковелі Відео новина
15:14
За наслідками пожежі в будівлі колишнього ресторану "Лев" у Хусті рятувальникам вдалося відстояти 1-й поверх Фото новинаВідео новина
04:26
/ 7
У четвер колективу УСР в Закарпатській області представлять нового очільника – Тимура Квеквескірі Фото новина
02:33
На Закарпатті майже удвічі зросла захворюваність на гепатити, бо більше виявляють – ОВА
02:22
Новий КПП "Велика Паладь-Нодьгодош" на угорському кордоні відкриють 8 квітня
23:17
/ 2
У Перечині за 50 млн грн відремонтують школу для релокації ліцею з Краматорська Фото новина
20:13
ФОТОФАКТ. В Ужгородському замку оселилися сірі сови з совенятами
16:03
/ 2
ФОТОФАКТ. В Ужгороді муніципальні автобуси прикрасили до "Сакура Фесту"
14:44
В Ужгороді вчасно врятували від вогню приватний будинок Фото новина
03:37
/ 5
Кулеметник "Абрамс"
21:48
/ 1
Підтверджено загибель на Запоріжжі ще в січні 2024-го 22-річного Михайла Яцканича з Підвиноградова Виноградівської громади Фото новина
15:52
/ 5
На війні поліг 21-річний Іван Микульця з Тячева Фото новина
13:33
/ 7
В Ужгороді відклав яйця унікальний, єдиний в Україні кайман Шнайдера Фото новина
11:33
/ 2
На Харківщині поліг Леонід Пивовар з Неліпина на Мукачівщині Фото новина
19:29
/ 1
Національні спільноти регіону презентували культурну спадщину на фестивалі "Етнічний віночок у Закарпатті"
12:53
/ 1
У Мукачеві у вівторок попрощаються з полеглим на війні з росією Андрієм Розгау Фото новина
02:16
/ 2
WWF-Україна виступає проти будівництва лісової автодороги в межах лісництв філії "Ужгородське лісове господарство" ДП "Ліси України"
19:18
/ 16
У Калинах на Тячівщині харківський забудовник незаконно почав роботи зі спорудження ГЕС Фото новинаВідео новина
16:48
/ 7
В Ужгороді ще не відкритий McDonald's покарали за "непродуману" вивіску Фото новина
» Всі новини