Закарпаття онлайн » Блоги » Олена Пекар

Поговоримо про духовні джерела

Всім відомо, що Мова є домінантною величиною кожної людини. Тому важко уявити собі людину поза мовою, здатністю говорити. Німота – це трагедія. Той, хто зрікся своєї мови – це клонована людина із загубленою генетичною пам'яттю, понівеченою душею, духом.

Про роль мови у формуванні і самовираженні особистості доводиться говорити майже щодня моїм учням. Особистість – це людина, яка поєднує в собі духовне багатство, високу моральність, самобутню індивідуальність. Щоб цього досягти – треба перш за все досконало володіти рідною мовою, бо саме через неї ми пізнаємо рідний народ, його ментальність, культуру, красу слова в художній літературі. Мова – це душа народу. Народ без мови не існує. Плекаючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу. А якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію. Саме цього хочуть добитися сьогоднішні можновладці. І тут доречно згадати слова Ліни Костенко:

 

Нації вмирають не від інфаркту,
Спочатку їм відбирають мову.

Ще у часи брежнєвщини Іван Дзюба, автор праці "Інтернаціоналізм чи русифікація", науково розкрив механізм зросійщення  українців у колишній УРСР. Сьогодні ми давно мали б забути порушені в його книзі проблеми. На жаль, вони ще й тепер актуальні, бо українська мова ще й досі не утвердилася як державна, не стала консолідуючою силою для єднання української політичної нації.

Україна майже 20 років безпорадна в політичних, економічних, моральних і духовних проблемах, хоч багато-хто наполегливо шукає причину цього явища і шляхи її подолання.

Національна ідея, на яку всі так надіялися, не спрацювала, просто її не зуміли своєчасно реалізувати. Чогось дуже важливого не вистачає українцям, щоб стати шанованими у світі, щоб Україна стала заможною, авторитетною, сильною, щоб наша мова стала престижною.

Я погоджуюся з думкою тих, хто причину негараздів бачить у самому народі, у відсутності в нього морально-духовних якостей, потрібних для державотворення. Бракує патріотизму. Без цього святого почуття нам держави не збудувати.

Кожна держава, що хоче мати історичну перспективу та зберегти свою самобутність, виховує у своїх громадян патріотизм, національну гідність і гордість. А у нас що?

Працюючи в школі уже понад тридцять років, знаю: дошкільне, а особливо шкільне виховання справді спрямоване на те, щоб сформувати дитину свідомим українцем. Проте, на жаль, поза школою молодь потрапляє в антиукраїнське середовище, яке нівелює національно-патріотичні почуття, закладені учителями. Уся сфера розваг, видовищ і дозвілля, телепередачі пронизані національним нігілізмом, москвофільством.

А що зробило Міністерство освіти з уроками української мови та літератури? Їх скоротили рівно наполовину. На вивчення творчості, для прикладу, Олеся Гончара в 11-х класах дається всього одна година (оглядово). Як же тоді берегти "собори людських душ"? А уроки рідної мови – двічі на тиждень, англійська – щодня. Тому нинішній незадовільний стан функціонування української мови є загрозливим для нашої держави. Чи вистоїть Україна в світі, чи збережеться її національний характер?

Недавно прочитала "Записки українського самашедшого". Захоплююся талантом, величчю, патріотизмом, мужністю Ліни Костенко. Їй не потрібно було ні ордена Ярослава Мудрого від Кучми, ні Героя України від Ющенка, бо жодній політиці вона не служила і не служить. "Але це вже історія...Сторінку можна видерти. Історію – ні. От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі.", – такими словами закінчує свою книгу Ліна Костенко.

Чула по радіо, що незабаром вийде друга частина, продовження, "Записки української самашедшої", тобто розповідь від жіночої статі.

А яку насолоду отримала від прочитання книги В.Шкляра  "Залишенець. Чорний ворон". От де можна повчитися патріотизму! Раджу всім, хто ще не читав, прочитати.

Ще про роль книги  у житті людини. Сьогодні без книги не можна уявити собі життя, бо вона постійний супутник, найкращий порадник, джерело знань, мудрості, натхнення й фантазії для малечі, для школярів, для зрілої людини. Читати треба багато. На жаль, це зараз велика проблема. Багато школярів стають нечитабельними. Старшокласники читають тільки те, що потрібно для незалежного тестування, та й то в скороченому варіанті. Тому є над чим задуматись. Кожному патріоту голос сумління підказує, що Україну треба рятувати від загибелі у питаннях захисту національних, економічних і духовних цінностей нашого народу. Бути чи не бути незалежній Україні – про це я писала в своїй поезії ще у 2003 році, але вона актуальна і сьогодні.

Бути чи не бути
Є над чим замислитись народу,
Що не відступав від прямоти!
Хто для нас тут створює погоду
І веде до "світлої мети"?
І куди дороговказ поверне?
Нащо він, коли постійно – юз?
То рвемося вперто ми у Євро, –
То в отой, що був уже, Союз.
Думати-гадати – надто мало!
Плакатись на долю і регрес.
Україна – це не хліб і сало,
Україна – це Христос воскрес!
Є над чим задуматись сьогодні,
Є про що подумати усім:
Бути чи не бути у Європі
Україні з іменем своїм...

Олена Пекар, Збірка "Відлік часу"
Ужгород, "Мистецька лінія" 2003 р.

Олена Пекар, Закарпаття онлайн.Блоги
25 березня 2011р.

Теги:

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

анонім 2011-04-10 / 08:21:00
Багато коментарів не по адресу, стосуються не вас.Як це сталося?

аля 2011-04-07 / 10:22:00
у захваті

тіна 2011-04-07 / 10:20:00
захоплююсь людьми які обожнюють свою батьківщину

юля 2011-04-07 / 10:20:00
гарно

жане 2011-04-07 / 10:17:00
кожна людина вкладує душу у те що створює
але тут видно, що не тільки душу а й всю себе

м_м 2011-04-07 / 10:15:00
яка жага до писмя, одразу видно , всю душу вкладено

meli 2011-04-07 / 10:13:00
надзвичайно!
від прочитаного дістала стільки вражень
дуже сподобалось

mishko_bachi 2010-04-14 / 10:02:00
Леся, Эвеліна? Ваша точка зору на: триаду "магия - религия - наука" как выражение исторической последовательности развития человеческого сознания. Д.Д.Фрезер ЗОЛОТАЯ ВЕТВЬ М.ИПЛ 1986 ст.673

Олег Бенедик 2010-04-08 / 16:52:00
Одному пастору перукар сказав, якщо Бог справді все створив то чому цей світ сповнений несправедливості, гріха, страждань. Тоді пастор при нагоді взяв його на свою прогулянку і їм зустрівся чоловік з патлатим, брудним волоссям. Пастор запитав у перукаря: "Якщо ви перукар то чому цей чоловік ходить з таким волоссям?". Перукар відповів:"Якщо б він прийшов до мене я йому привів би в порядок його волосся." Так само і Бог має все для того, щою привести в порядок життя людей, але для цього треба зайти в Божі двері відкриті через Ісуса Христа і отримати спасіння і Боже ведення по життю! Бог Творець є і Йому варто вірити! Чудова тема, дякую тобі Леся. Будь благословенна в ім'я Ісуса!

Andre 2010-04-07 / 14:04:00
Як добре, що є журналісти, які можуть не лише про брудну політику писати, а й про високі матерії також.

Хочу попросити авторку, щоб з її талантом ми могли знайомитись частіше!

Успіху Вам та НАТХНЕННЯ!

Петро 2010-04-06 / 13:55:00
Лесю, ти говориш про церкву, а не про Бога. Церква лише засіб. Просто відкинь все, що ти бачиш навколо, бо воно матеріальне. І збагни всесвіт. Він не матеріальний, бо не має ні початку, ні кінця. Навіть марсксисти це не могли пояснити і визнали, що світ існує у просторі і часі. А це величини ніяк не матеріальні. Все від Бога.

Евеліна 2010-04-02 / 14:10:00
Коли читаєш хороший текст, то й граматика не важлива :)

Ганна 2010-04-02 / 13:58:00
Гарно написано. І, головне, це щира правда. Єдине - Лесю, треба би тобі попрацювати над граматикою:)

Евеліна 2010-04-02 / 12:47:00
Пути Господни не исповедимы...



Я вважаю, що все, що трапляється у житті - це своєрідне випробування.

І коли щось трапляється погане, то я намагаюся не питати: "А чому саме я? Чому зі мною?".



Очевидно так мало статися.



Скажу одне, мені віра допомагає.

В.С. 2010-04-02 / 12:42:00
Пацерки й досі продають! У дитинстві я їх також обожнювала! Щодо ВІРИ, то вірити найщиріше людина починає у важкі моменти свого життя...



Пишу це, і згадала одну з історій Бруно Ферреро. Коротко розкажу: "Старший чоловік разом з Богом йшов по мокрому піску вздовж берега моря. Вони йшли цілий день, довго розмовля. В один момент чоловік обернувся, і побачив їх сліди на мокрому піску. А біля слідів епізоди зі свого життя. Тоді чоловік запитав : "Боже, чому коли у мене народжувалися діти, ти йшов біля мене, а коли в моєму житті ставалося лихо, я йшов сам? " На це Бог відповів :"У ці моменти ти не йшов сам. Це мої сліди, я ніс тебе на руках..."



Можливо, від цих слів комусь стане легше, бо Бог з нами завжди..

Сорі за довгий комент

Евеліна Гурницька 2010-04-02 / 12:12:00
Вірити - це і справді важка праця.

Так живеш щодня, намагаєшся ... не грішити.



Ось, у середу ходила до сповіді, коли готувалася до неї, то стільки поганих вчинків згадалося...



Одна моя колежанка казала, а хто сказав, що є Бог, доведіть мені, що є Бог.

Тоді я їй сказала, що тому християни і мають віру, нам не потрібні якісь докази, що Бог є, ми просто віримо у це.