Дмитро Кешеля та його творчість

Із виходом першої книги «Дерево зеленого дощу»(1978), удостоєної  премії видавництва «Молода гвардія» як кращої книги року молодого автора, перекладену на російську мову, – до Дмитра Кешелі прийшло визнання.

Я дуже добре пам’ятаю рік виходу першої його книги, – тоді я закінчувала університет. Це були суперечливі, складні, тривожні часи для мистецького життя не тільки нашого краю, а й усієї країни. Це була моя молодість, мої студентські роки, з яких запам’яталися назавжди лекції Ю.Балеги (теорія літератури), С.Жупанина, В.Чумака (літературознавство), В.Попа (критичний реалізм), Й.Баглая (антична література) та інші. Це ті часи, коли  появлялися творчі угрупування серед студентів-філологів, художників. Дух поезії витав довкола мене, я писала вірші, так і не наважившись показати їх В.Попу чи П.Скунцю, доки не знайшов мою «захалявну книжечку» мій  тоді ще залицяльник, а згодом чоловік – Іван Іванович Пекар. Він добре знав  Миколу Матолу, Дмитра Кременя, Івана Ребрика, Дмитра Кешелю. Всі вони збиралися часто у Івана Чендея (шовгора мого чоловіка І.І.Пекаря) у саду під смереками, спілкуючись, дискутуючи, полемізуючи про наболіле.         

Вже тепер, з відстані років, згадую і думаю: «Боже, якби смереки  вміли говорити, скільки б цікавого змогли розповісти нам зараз… Яких  відомих, знаних людей доводилося їм слухати. Це і Олеся Гончара з його дружиною, і Дмитра Павличка та Івана Драча, і Миколу Жулинського із  родиною, і ще багатьох письменників, журналістів, критиків, науковців  Закарпаття, України, Словаччини, Югославії».          Ще збереглися у Марії Іванівни Чендей ті кущі полуниці, які колись  садив, обкопував Д.Кешеля. Ростуть у саду яблуні, вишні, черешні, скіплені  І.Чендеєм та хлопцями-студентами, про яких вже згадувала вище. Росте  біля колодязя туя, яку садив нині відомий скульптор та художник Іван  Бровді. Для мене це були тривожні часи юності, коли «поезію виношувала  в серці, і через терни йшла до пізнання»(О.П.), коли дух свободи, піднесення,  вільнодумства поетів-шістдесятників знову давав про себе знати.    

А коли у 1985 році вийшла ще одна книга Дмитра Кешелі «А земля таки крутиться», я була присутня при розмові по телефону І.М.Чендея із автором книги. Ми (я, мій чоловік, дружина Івана Михайловича та Чендей) саме обідали. Говорили про хатні справи. «Митре, – так звернувся І.М.Чендей до співрозмовника, – вітаю із виходом книги. Радий за тебе».        

Одна із головних тенденцій шістдесятництва – показ життя «маленької  людини» через призму занурення у її внутрішній світ, у проблеми її життя мовою глибокого філософського змісту. Саме такі мотиви є головними  у творчості сьогодні відомого майстра слова Д.Кешелі не тільки на Україні,  а й за її межами, скрізь, де живуть українці, а нашого цвіту – по всьому світу.     Коли у нашій лінгвістичній гімназії імені Т.Г.Шевченка готувалися відзначити 60-річчя Д.Кешелі, я зі своїми одинадцятикласниками підготувала  і провела урок-конференцію, на якій учні виступили із доповідями, рефератами про життя і творчість автора.         

Учні відкрили для себе жанрову різноманітність письменника: малу  прозу, повісті, романи, драматичні твори, сценарії для кінофільмів. Про це  свідчить перелік його книг: «Дерево зеленого дощу»(1978р.), «Колиска  Сонця» (1982р.), «А Земля таки крутиться»(1985р.), «Пора грибної  печалі» (1988р.), «Державна копоня» (1993р.), «Госундроші…» (1994р.), «Жіванський світ» (1997р.), «Збийвіч, або ж кіна не буде» (1999р.), «Чим би не бавилися пани, лем би не було війни!»(2003р.), «І в смерті були твої очі» (2005р.), «Видіння Зрячої води, або ж Дурний Іван стріляє, а Богонько кулі  направляє»(2008р.), «Моє сяйвооке звірятко» (2010р.), «Запишіть у свідки  мої слози» (2011р.), «Пацаловська республіка, авадь Гойте, люди, кониць  світа» (2011р.). Останні чотири названі книги були широко розповсюджені між школярами не тільки нашої гімназії, а у багатьох інших школах міста та  району.         

Було підготовлено виставку всіх його творів. Учні мали змогу побачити, потримати в руках книги автора. А потім ми, учителі-словесники  лінгвістичної гімназії, запросили майстра Слова Д.Кешелю до нас у гості. Зустріч відбулася у актовій залі, яка була переповнена школярами 5 –11 кл.

Ясна річ, що всіх бажаючих не змогли розмістити, тому із молодших класів відбирали тільки тих, хто вже прочитав «Мармеладку» або «Сяйвооке звірятко».

Зустріч із письменником була напрочуд теплою, щирою, яка закінчилася автографсесією та світлиною на згадку про перебування автора у нашій гімназії. Таке не забувається, залишає у дитячих та юнацьких душах світлий спомин на все життя.

Потім усі учні нашої школи ходили у драмтеатр на виставу «Дорога до раю» за творами Д.Кешелі, а молодші школярі відвідали ще ляльковий театр, щоби подивитися «Закарпатський вертеп» та «Недотепу із Вертепа».

За сценаріями Д.Кешклі були відзняті документальні та художньо-документальні телефільми «Симфонія Закарпаття», «Ужгород: зізнання в любові», «Осіння Голгофа єпископа Ромжі», «Восьме диво Закарпаття», «Загублений у пісках часу» тощо; відзнято документальні та художньо-документальні телефільми про Закарпаття, Томчанія, Чендея,  художника Микиту.

Цікаво відзначити, що, починаючи із ранніх творів письменника – аж до останніх його романів «Запишіть у свідки мої сльози» та «Політ співочого каміння», – усюди є мотив молитви.

«Цементуючою силою усієї творчості, – за словами літературознавця і дослідника творчості Д.Кешелі Олександри Ігнатович, – постає магічний реалізм, який оприявлюється в письменника саме в контексті проникнення у біблійну сферу»…

Великою подією для Закарпаття та й усієї України стала поява трилогії із народного життя «Політ співочого каміння» (літо 2012р.). А у вересні того ж року в приміщенні Обласної наукової бібліотеки відбулася зустріч із читачами. Зал був переповнений молоддю, студентами, письменниками та шанувальниками творчості Дмитра Кешелі. На цій зустрічі була присутня і авторка цієї статті. Ясна річ, готувалася, прочитала всі три частини трилогії, підготувалася до виступу, занотувала собі запитання, які я буду задавати письменникові, навіть дослівно записала думку Марії Іванівни Чендей, дружини письменника І.Чендея. Можливо, не все встигла сказати, що хотіла, бо регламент був до п’яти хвилин, але питання авторові трилогії я поставила такі:

– Розкажіть про магічний реалізм. Як вам це вдається?

– Головний герой творів – хлопець-підліток, котрий відкриває для себе світ, спостерігає за вчинками дорослих. Читач легко здогадується, що малий Митрик – це прототип самого автора. Зараз автору – 60. Ваш головний герой давно виріс. Які думки, переживання, внутрішній світ уже шанованого пана Митра-Митрика будуть змальовані у наступних творах? Тобто, які творчі задуми на майбутнє?

– Валерій Падяк видав у 2011 р. вашу знамениту «Пацаловську республіку, авадь Гойте, люди, кониць світа!» – роман із народного життя 1990-х років. Чи свідомо виступаєте як український письменник, – а не як пише Валерій Падяк, – що «у 90-і годьі прозаїк перейшов из українського язика на русинський, на ньому написав пару книг сатиричних оповідок, скапчаних общов темов і дійовими особами».

І ніби у відповідь на це питання, Марія Іванівна Чендей висловила свою думку після прочитання твору: «Український гумор, бурлеск ще із часів І.Котляревського, але із запахом закарпатського гумору, діалекту, як складової частини української літератури у ваших творах, шановний Дмитре, простежується…»

Як відомо, література виховує, навчає. Із неї дізнаємося про певні часи історії через призму ока письменника. «Історія мого краю – в моїх творах»,– писав І.Чендей. Це саме можна сказати і про творчість Д.Кешелі.

Драматизм історії Срібної землі знаходимо в документах, дослідженнях науковців-істориків, але найкраще про ті чи інші події можна дізнатися із художньої літератури. У передмові до трилогії Василь Густі пише: «Дмитро Кешеля чи не перший у крайовій літературі, створюючи масштабне широке полотно, пішов за принципом: достойне майбутнє чекає народ тільки тоді, коли із минулим він розлучається сміючись».

Уже самі назви частин трилогії, та й усіх його творів, чого варті: «Чим би не бавились пани, лем би не було війни!», «Видіння зрячої води, або ж дурний Іван стріляє, а Богонько кулі направляє», «Політ співочого каміння, або не кажи «гоп», доки не перескочиш Чоп!». Про це дуже гарно написав у своїй рецензії Сергій Федака, і я з ним цілком погоджуюся.

Герої трилогії розповідають про свої життєві негаразди із гумором, самі над собою сміючись. Гумор переростає в сатиру. А з неї – в комедію.

Автор майстерно поєднує різні стильові різновиди: від розмовного – до високої професійності майстра слова в художньому стилі, де поєднується драматизм, ліризм, філософське звучання.

Хочеться зазначити, що твори Д.Кешелі завжди гостросюжетні, читабельні. Це перша трилогія в закарпатській літературі за роки незалежної України, це історія Закарпаття 20-го ст., другої половини, побачена і пережита самим автором. Персонажі творів надзвичайно колоритні, упізнавані, мудрі, які живуть на перехресті всіх доріг цивілізації народів і культур. Трилогія наповнена гумором і сатирою. Читач дістане надзвичайне задоволення. Це сміх крізь сльози!

І насамкінець: творчість Дмитра Кешелі збагатила літературну скарбницю Закарпаття, вона продовжує найкращі традиції наших письменників, що вже відійшли у засвіти, і творить сучасний літературний процес літератури рідного краю.

Ось на такі роздуми надихнули мене твори Дмитра Кешелі. Спасибі вам , пане Дмитре, за те , що стільки сміху подарували мені ваші твори саме тоді, коли я забула, як це сміятися, бо життя так скрутило мене, стільки втрат довелося зазнати, що я надовго не виходила із депресивного стану. А ваші твори вернули мене до життя, нагадали, що світ довкола прекрасний…

Усі шанувальники вашого таланту, усі, хто читає і любить ваші твори, бажають вам творчої наснаги, нових літературних шедеврів у царині Слова.

Ваша шанувальниця О.Пекар

Теги: Кешеля

20 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати