Закарпаття онлайн » Блоги » Олена Пекар

Свій поетичний талант офірували вони ідеї Української держави

Олена Теліга та Іван Ірлявський: празький та київський період життя

Олена Теліга – видатна українська поетеса, публіцистка, громадська і політична діячка, борець за незалежність України. В її біографії були два важливі періоди життя: празький та київський – пов'язані так чи інакше із життям та діяльністю яскравого представника "празької школи" української поезії 30-х початку 40-х років ХХ ст. закарпатського поета Івана Ірлявського (Рошка).
 
Емігрантське життя О.Теліги почалося у липні 1922 року, коли вона з матір'ю та 18-річним братом Сергієм вирушає до Праги. Тут вона здобуває освіту в Українському педагогічному інституті імені М.Драгоманова, тут формується її світогляд, починає писати вірші.
 
Нове коло друзів, студентів академії, якою керував батько Олени, заставило задуматись над своїм походженням та шукати своє місце в суспільстві. В Подєпрадах Олена зблизилася з українською молоддю, що вже була загартована в роки війни та революції.
 
Йде напружений пошук своєї України. Зрештою, Олена усвідомлює, що Україна не тільки земля, а й нація. А нація – це не лише сучасне покоління, нація – це мертві, живі й ненароджені, об'єднані кров'ю, минулим, боротьбою за майбутнє й сучасне. Велика мета потребує сильного характеру. Його й формувала в собі Олена. І хотіла бачити такий же характер у тому, хто йтиме поруч у житті. Ним став Михайло Теліга, кубанський козак, бандурист, старшина армії Української Народної Республіки, інженер, який був їй вірним су пругом до останніх хвилин життя.
 
Відомо також, що великий вплив на формування світогляду О.Теліги справив Дмитро Донців, його часопис "Вісник", на сторінках якого вона друкувалася. Саме "Вісник" надає ідеологічної єдності письменникам: Юрію Клену, Леоніду Мосендзу, Євгенові Маланюку, Олегу Ольжичу, Оксані Лятуринській, Наталіїї Невицькій-Холодній та іншим представникам "празької школи".
 
Крім того, Олена друкувалася і в журналі "Пробоєм", редактором якого був закарпатець Степан Росоха, а членами редакції – майбутній історик Закарпаття Микола Лелекач, поет із Ужгородщини – Іван Рошко-Ірлявський. На той час він мав першу збірку поезій "Голос Срібної Землі" (1938р.), видану у Празі. Загалом, за короткий час у Празі побачили світ чотири збірки Івана Ірлявського. Уже названа вище "Голос Срібної Землі"(1938), "Моя весна" (1940), "Вересень" (1941), "Брості"(1942) – посмертно. Можемо тільки гадати, скільки ще було би написано Іваном Ірлявським, якби доля не склалася так трагічно. Але і те, що написано, дає підстави говорити про нього як про талановитого поета. Його твори з'явилися якраз під час державотворчих процесів у Карпатській Україні та бурхливих подій Другої світової війни.
 
Будучи коректором журналу "Пробоєм", Іван Ірлявський був знайомий із творчістю Олени Теліги, її поезіями, публіцистикою. У Празі невипадково зосередились кращі сили української культури. Прага на той час була найдемократичнішою столицею, уряд тодішньої Чехо-Словаччини надавав притулок вигнанцям з України.
 
Що ж об'єднує Олену Телігу та Івана Ірлявського? Чому їхнє молоде життя обірвалося водночас у лютому 1942р. в Києві у Бабиному Яру?
 
Досліджуючи їх життєвий і творчий шлях, можна сказати, що їх об'єднували поняття: патріотичний дух, ідея Української держави, святий правдивий і героїчний Чин Служіння своєму народу заради найголовнішого – мати свою незалежну державу, свою Україну:
           
Ще в невідомім наш побідний спів,
Серпанком вкриті золоті заграви, та знаєте,
Що наш народ дозрів до власної держави!
                   
І. Ірлявський "Голос Срібної Землі"
 
Вдруге доля звела Івана Рошка-Ірлявського з Оленою Телігою у Києві, осінню 1941р. На той час вони вже обоє були членами Проводу Культурної Референтури ОУН, входячи до спілки митців, письменників та журналістів. Виконуючи завдання Проводу, в надії на національне визволення й відродження самостійної України,  Олена Теліга похідною групою ОУН уже за два тижні після початку війни вирушає до Києва. Сюди ж, хоча з іншою групою сміливців із Закарпаття прибув Іван Рошко-Ірлявський. Наприкінці літа 1941р., як член Культурної Референтури ОУН з очолюваною О.Ольжичем похідною групою, І.Ірлявський з краянином Іваном Рогачем, його сестрою Анною, іншими побратимами добрався до окупованого німцями (20 вересня) Києва. Їхнім завданням було казати правду про німецьку окупацію України, зблизитись із національно свідомими українцями, яких не відтягли більшовики на схід, і разом з ними організувати місцеве життя.
 
Олена Теліга після трьох місяців тяжкої дороги у жовтні 1941 року прибуває до окупованої столиці України і очолює спілку письменників, стає членом Національної Ради ОУН. В Києві в цей час вже виходила газета "Українське Слово", головним редактором якої був Іван Рогач. Іван Ірлявський разом із Оленою Телігою стають засновниками тижневика, мистецького додатку до газети "Українське Слово" - "Літаври", а наш Іван Ірлявський виконував функції секретаря спілки письменників.
 
Окремо хочеться згадати події державотворчих процесів Карпатської України 1938 – 1939рр. Іван Ірлявський перебуває у Хусті, записується в ряди "Карпатської Січі", Співпрацює в літературно-мистецькій громаді "Говерла", яка в той час об'єднувала  видатних поетів, письменників, художників, як О.Ольжича, У.Самчука, Горлі-Горського, В.Гренджу-Донського, І.Ірлявського. Місячник "Говерла" редагував О.Ольжич.
 
Після трагічних подій березня 1939р. І.Ірлявський, як і багато інших патріотів, змушений був емігрувати. Через Югославію, Німеччину він добрався до Праги, де одразу включається в активне національно-культурне життя українців. Отож, ще одна спільна особливість – емігрантське життя. Як Олена Теліга у тяжкому 1922році зазнала горя втікачів-емігрантів від переслідування більшовиків, покидаючи Київ, так Іван Ірлявський відчув на собі поневіряння емігранта, покидаючи Карпатську Україну. Вони обоє належали до бездержавної нації. А держава, як писав О.Ольжич, "не твориться в будучині, - держава будується нині".
 
Олена Теліга знала, що "Україну може врятувати новий тип українця, що вміє жити і вмирати для своєї нації".
 
Залишились спогади дослідника творчості І.Ірлявського про київський період життя - Олега Лащенка, який писав, що найрізноманітніші завдання лягли на плечі закарпатського юнака, та він ніс свої обов'язки через будні трагічного столичного Києва зі самозреченням і розважною мудрістю. Він знаходить у собі сили, щоб скласти збірку "Брості", закінчити поему, розпочату ще в Празі, про яку, окрім назви "Послідній з роду" не знайшлося нічого.
 
Дуже цікаві спогади про національно-культурне життя Києва 1941-1942рр. залишив Улас Самчук. Він згадує свою останню зустріч із Іваном Ірлявським у Києві. За словами У.Самчука, Іван був скромним, тихим, невеликого росту, влітку і взимку без шапки; завжди ходив з великим портфелем, набитим книгами й паперами.
 
Залишив спогади про І. Ірлявського і його друг Михайло Ситник. На Свят-Вечір до нього завітав на кутю Іван, який ніби вніс у його хату кусочок Києва, саме того, де ще гриміли "Літаври" і всміхалися полум'яні очі новітньої Аглаї (так називали друзі Олену Телігу за ім'ям героїні роману М.Хвильового "Вальдшнепи"). Українські патріоти хотіли налагодити громадсько-культурне життя в Києві, але німці до таких починань поставились вороже: почалися арешти свідомої української інтелігенції. Була закрита газета "Українське Слово", а її редактора І.Рогача разом із співробітниками заарештували. Про арешт Рогача згодував О.Жданович у статті "На зов Києва". Про ті події пише у передмові до збірки творів І.Ірлявського Дмитро Федака. За його словами, Івана Рогача та його сестру Анну знищили у спецмашині – газовій камері ще у грудні 1941-го. Причиною розстрілу Івана Ірлявського була відмова від запропонованої йому гітлерівцями посади редактора профашистської газети "Нове українське слово".
 
Олена Теліга того крижаного ранку разом зі своїм чоловіком Михайлом, Іваном Ірлявським, Іваном та Ганною Рогач (за іншими свідченнями), Василем Кобрином були арештовані, а згодом розстріляні в Бабиному Яру. Це сталося 21 лютого 1942 року.
           
Того ранку повідомили спілчан –
Будуть арешти і буде Бабин Яр.
Не злякались ні Олена, ні Іван,
Сильні духом не боялись яничар.
У тюрмі їх катували вороги,
Та зламати дух свободи не змогли.
За Вкраїну, рідну мову, свій народ
Їхні душі вознеслися до висот.
 
О. Пекар. "Відлік часу"
 
              
 

У Бабиному Яру на святкуванні 100-чя з дня народження Олени Теліги.
 
У спілці письменників України. Виступає Ольга Кобець на закритті конкурсу "Щоб далі йти дорогою одною".

Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донців, до глибини душі схвильований непоправною втратою, писав про Олену Телігу – "поетку вогненних меж, полум'яну душу в червоній амазонці", чий бистролетний шлях "вітрами й сонцем намітив Бог".

"Оригінальна в образах та ідеях, цілісна, як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй структурі "прудконогої Діани" ("Кругом пані" - казав Шевченко), горда в наставленні до життя – вона лишила нам взірець справжньої поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього простацького, вульгарного.

 

З'явилася вона, спалахнула – і згоріла на криваво-чорнім небі війни й революції, неначе блискуча звізда, лишаючи яскраве світло по собі...",- писав Д.Донцов (Твори О.Теліги і матеріали про неї.Зб./ред.. О.Жданович – Детройт; Нью-Йорк; Париж:вд.Цкр.Золот.Хрест в ЗСА,1977. – 474с.)
 
Олена Теліга, за словами Д. Донцова, "мала загострений зір поетів з Божої ласки". Бачила духовними очима укриту суть явищ, прочувала наперед грядущу пожежу, в якій згоріла сама. І Бог зіслав їй те, про що мріяла: "гарячу смерть, не зимне умирання".
 
А про згаслу зірку молодого 23-річного поета із Закарпаття Івана Ірлявського О.Мишанич писав, назвавши його "блискучим метеоритом, що пролетів карпатським небом і зник за обрієм, щоб повертатися до нас і дивувати своїм юнацьким дзвінким і свіжим голосом".
 
Іванові було лиш двадцять три.
Над горами – уже нові вітри.
Помчав за ними юним, молодим,
Землі карпатської поет, герой і син.
 
О. Пекар. "Відлік часу"
 
Олена Теліга та Іван Ірлявський були колегами по роботі, поетами вищого ґатунку, обоє належали до представників неоромантизму "пражан", патріотами, які до останньої хвилини життя ними зосталися.
 
Багато синів і дочок не повернулися додому, загинули геройською смертю за честь і свободу України. Не повернувся на Закарпаття, бо знайшов вічний спочинок в омріяній столиці й Іван Ірлявський, пішла у безсмертя Олена Теліга.
 
У своє коротке життя свій поетичний талант офірували вони ідеї Української держави, "Великого Чину". Творчість О.Теліги (хай і оглядово) уже вивчається в школах, досліджується вченими, пишуться дисертації, проводяться конференції. А роль Івана Ірлявського в загальноукраїнському літературному процесі ще належить з'ясувати сучасним дослідникам. Але вже сьогодні можемо впевнено сказати, що лірика поета – одна з найяскравіших сторінок української поезії Закарпаття 30-х – 40-х років ХХ століття.
Олена Пекар, Закарпаття онлайн.Блоги
02 квітня 2011р.

Теги:

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

анонім 2011-04-10 / 08:17:00
А коли відновлять конкурс "Моя весна" на краще читання поезій І.Ірлявського? знаю, що ви були учасником і переможцем колись?

шанувальник 2011-04-10 / 08:13:00
вони сві поетичний талант офірували Україні, а ви свою поезію свому рідному краю...гратулюю!

Шоніко 2011-04-07 / 22:18:00
А де він зараз, той "Новий тип українця"? Люди прагматичні, Матеріальне бере верх перед духовним, на жаль, це так є...

Вольдемар 2011-04-07 / 22:13:00
Тільки молодості притаманний такий романтичний героїзм. в зрілому віці люди більш розсудливі, обачливі...Не всі здатні на подвиг."рожденний ползать летать не может", ось так.

Ксенія 2011-04-07 / 22:07:00
Жаль, що пішли із життя обоє молоді.І за що?За національну ідею, за Україну, яку сьогодні втрачаємо,дякуючи табачникам,януковцям та іншим яничарам...

марія 2011-04-07 / 22:01:00
поезію О.Теліги читала, а от про Івана Ірлявського Хотілося б торхи більше взнати, зокрема його поезію.

надія 2011-04-07 / 21:55:00
про таких героїв патріотів треба знати, читати пр них, їхні твори.