Доця

Ужгородський фестиваль актуальної драматургії “Драма сьогодення” продовжив Львівський національний театр ім. Заньковецької виставою Ігора Білиця “Доця” за мотивами роману Тамари Горіха Зерня (за нього вона отримала Шевченківську премію).

Доця

Минулого року подібну виставу показував нам Миколаївський театр, але львівська версія докорінно різниться. У миколаївців це був емоційний монолог головної героїні, у галичан маємо багатофігурну композицію (десять акторів), близьку до мюзиклу, і значно складніший сюжет.

Головна героїня — донеччанка по маминій лінії (по батькові — з Рівненщини), у підлітковому віці переселяється з Полісся до бабусі в Донецьк. Та називає її Доцею. Показано життя у Донецьку перед 2014 роком — у місті, що поєднувало казкові багатства, легкі способи піднятися “із грязі у князі”, нестримний криміналітет, безпробудні злидні і широкий авантюризм. Юна дівчина на диво органічно вписується у цю суперечливу атмосферу, практично у кожній новій сцені постає перед нами з нового боку. Її оточення — справжній паноптікум.

Ще фантастичніші події розгортаються з початком 2014-го: українські мітинги під пам’ятником Шевченку, значно чисельніші зібрання сепаратистів, розкол сусідів на різні табори, волонтерство, поїздки між різними блокпостами. Акторам вдалося відтворити події, які зараз сприймаються як щось неймовірно. Проте збереглися числення свідчення десятилітньої давності, що вони таки мали місце.

Уся та фантасмагорія відтворюється переважно за допомогою вокально-інструментальних і танцювальних номерів та просто божевільної гри світла. Музичне оформлення здійснив Олег Мишловський. Серед команди постановників: сценографка Юлія Заулична, хореограф Денис Григорук, художник світла Руслан Березовий. Передати це все у чисто реалістичній манері було би просо неможливо, але той гротесковий стиль, який обрали творці вистави, якраз і дозволяє передати усе, у що нині погано віриться.

Кожна нова сценка пов’язана з тим чи іншим персонажем, його життєвими випробуваннями в нових умовах. Головна же ідея спектаклю — ці всі люди українці, дещо інакші, ніж в Ужгороді чи Львові, проте так само міцно прив’язані до своєї землі. Ця думка постійно звучить у різних варіаціях.

Вистава нікого не залишила байдужим. Забиті нею у глядацьку свідомість цвяшки продовжують непокоїти і у наступні дні після перегляду.

19 травня 2024р.

Теги: вистава, драматургія, Білиць, Доця