Штурмовик Іван Пайда

Парадоксально, що в армії Івана Пайду називали «Депутатом», хоча він ним так і не став. Однак в Ужгороді він був відомий у першу чергу через свою громадянську позицію. «Він мав загострене почуття справедливості», – розповідає його молодший брат Сергій. Саме через це відчуття особистої причетності до долі України Іван пішов воювати і в 2014 році, і в 2022-му.

Народився Іван Пайда 21 жовтня 1982 року на Ужгородщині. Його мама, Любомира Дацьо, уродженка Івано-Франківщини, закінчила Хустське культосвітнє училище, після якого її направили завідувати клубом у село Пацканьово. Там симпатична білявка впала в око чорнявому легіневі Іванові, який працював водієм автобусу, возячи односельців на роботу до Ужгорода. Невдовзі закохані відгуляли весілля та хрестини.

Первісток Іванко був, на диво, непосидючий і до всього цікавий. Дворічним підліз під корову, яка, на щастя, відкопнула його без травм. Не мав страху перед незнайомцями, легко знайомився з людьми, зі всіма знаходив спільну мову.

^{Іван Пайда в першому класі, 1989 рік}

Коли родина отримала квартиру в обласному центрі, обидва сини пішли до Ужгородської середньої школи №6. 1990-ті роки були сповнені карколомних змін у суспільстві, які спричинили бурхливий ріст криміналітету. Злочинність довкола зашкалювала. За такої непевної ситуації малий Іван попросив батька записати його на бокс, аби вміти дати відсіч. Але на секцію треба приходити зі своїми рукавицями. Тож пішли за ними на базар, який тоді знаходився на стадіоні «Авангард».  Обійшли всіх продавців, а дитячих боксерських рукавиць не знайшли. «Я без рукавиць додому не піду», – відрізав син. Довелося батькові купити йому дорослі, в яких той і почав тренуватися в дитячій спортивній школі «Юність».

Досягши певного успіху в боксі, Іван Пайда переходить на популярний тоді кік-боксинг. Вдома зберігається чимало медалей, завойованих на різних змаганнях. Хоча сам був невеликий – зріст до 170 сантиметрів, а вага – 60-65 кілограм. На домашніх фото можна побачити Івана в шпагаті чи з нагородою, яку тримає в перебинтованій руці. Під час поєдинків неодноразово ламав руку чи пальці. До речі, він ніколи не пив і не курив, а фізичними вправами намагався займатися навіть на війні.

^{Вдома з боксерськими та кік-боксерськими медалями}

Однак своє призначення Іван бачив не в спорті. Це була людина дивовижно націлена на навчання. Майже все життя вчився. Після дев'ятого класу подався до СПТУ №19, де здобув у 1999 році нову тоді спеціальність «оператор ЕОМ» – перших комп’ютерів.

У 2003 році закінчив фізичний факультет Ужгородського національного університету. Паралельно почав здобувати освіту практичного психолога, яку отримав у 2004 році. Тоді подався вчитися на економічний факультет УжНУ і став фахівцем з банківської справи. Причому всі ці освітні напрямки здобувалися не заради забаганки, а справді використовувалися в розмаїтій діяльності Івана.

З 2003 року працює вчителем інформатики в НВК «Гармонія», де користувався повагою колег та школярів. Адже вирізнявся розважливим, зичливим характером, був чудовим фахівцем, а будь-який конфлікт прагнув залагоджувати мирно. Недарма в 2008 році Іван Пайда стає лауреатом міського конкурсу «Молодий учитель року» в номінації «Інформатика».

^{Передвиборча листівка Івана Пайди з 2010 року}

Ще навчаючись на фізичному факультеті УжНУ, почав підпрацьовувати у відомій фірмі «Корадо», яка займалася поставками кави в Ужгороді. З часом зрозумів, що може  самостійно працювати і розпочав власний кавовий бізнес. Згодом з братом зареєстрував торгову марку «Ужгород» і навіть викупив обладнання своїх колишніх працедавців, на якому досі смажать каву з цілого світу.

Здавалося, постійне навчання і бізнес – доволі трудомісткі заняття для однієї людини. Але Іван Пайда так не вважав. Помаранчева революція 2004 року збурила в ньому патріотичні почуття, він їздить на Майдан, вступає до лав «Нашої України» і навіть стає заступником голови міської організації. Священник Свято-Троїцького храму Православної церкви України в Ужгороді, отець Віктор, теж учитель-фізик, згадує, як вони разом з Іваном Пайдою були спостерігачами на виборах Віктора Ющенка у 2004 році, коли чинився неймовірний тиск з боку влади та команди Віктора Януковича.

^{Іван Пайда в дорозі, 2022 рік}

У 2010 році Іван Пайда йде на вибори до Ужгородської міської ради у першій п’ятірці «Нашої України», але на хвилі суспільного розчарування Віктором Ющенком, його однопартійці не набирають потрібних голосів. Більше на виборах Іван Пайда не балотувався, бо не хотів перебігати з однієї партії в другу, хоча в Ужгороді він був відомий гострими виступами. За своїм характером це був природжений лідер, який не боявся вести за собою. Не дивно, що побував і членом міськвиконкому Ужгородської міськради.

У тому ж 2010 році його вибирають головою ОСББ будинку, в якому мешкав із батьками. Цікаво, що Іван Пайда взяв на себе цей клопітний тягар на безоплатній основі. І навіть, коли одружився і став жити з дружиною в іншому районі, далі виконував обов’язки керівника ОСББ «Проспект Свободи, 54». За час його керування чимало зроблено – частково утеплено стіни, замінено вікна і двері в під’їздах, загороджено територію, викладено плиткою доріжки. Роками тривала боротьба, аби біля дев’ятиповерхівки залишилася прибудинкова територія, яку хотіли віддати в інші руки. А в планах були ще й сонячні панелі на даху, аби мати власне джерело енергії.

У 2012 році Іван одружився з випускницею медичного факультету УжНУ Мар’яною Куштан, з якою його єднали близькі погляди на життя. Наступного року в них народився первісток.

^{Дружина Мар'яна, сини Іван та Ігор разом із Іваном Пайдою під час цвітіння сакур 2021 року}

Незважаючи на грудне немовля, Іван не зміг всидіти на місці під час Революції Гідності таі перебував у гущі подій у найкритичніші дні Майдану. А коли почалося російське захоплення Криму та Донбасу, у липні 2014 року подався добровольцем в Збройні Сили України, хоча до того у війську не служив.

Разом зі знайомими вибрали 24-ту Львівську окрему механізовану бригаду імені короля Данила, адже знали, що львів’яни славляться високим патріотичним духом.  Потрапив у підрозділ піхоти, а тому брав участь у боях на передовій, де неодноразово ризикував головою, зачищаючи від окупантів захоплені міста і села під Луганськом. Демобілізувався восени 2015 року, найпізніше зі своїх побратимів. В АТО служив гранатометником і отримав прізвисько «Депутат».

^{Британські NLAWи готові  до використання, весна 2022 року}

Повернувшись додому, відгукнувся на прохання Ужгородської школи №11 викладати довійськову підготовку для юнаків, адже тепер знав про війну з власного досвіду. Окрім того, продовжував навчати інформатики доманинських школярів. Викладання, яким вже займався на пів ставки, стало для нього необхідним стимулом, життєвим хобі.

Адже любив вчитися сам і навчати інших. Тому всерйоз задумався про відкриття приватного дитячого садочку, яких так бракує у спальному районі Ужгорода. Для цього навіть закінчив у 2021 році магістратуру за спеціальністю «Організація дошкільної освіти». Ще в 2011 році пішов вчитися в аспірантуру на кафедру педагогіки та психології УжНУ, а тепер всерйоз задумався про завершення дисертації.

^{Улюблені млинці від Івана Пайди печуться навіть на фронті, літо 2022 року}

Тим часом родинний кавовий бізнес, до якого долучився з 2015 року молодший на три роки брат Сергій, колишній капітан поліції, потрохи набирав обертів. Кропітка продумана робота приносила результати: у 2019 році викупили приміщення київського банку на Кошицькій, аби відкрити там крамницю-кав’ярню з власною кавою. Однак  планам завадила епідемія ковіду, яка зупинила роботу багатьох подібних закладів. Тому власноруч займалися ремонтом і дизайном майбутньої кав’ярні, яка мала засвідчити особливу повагу до цього культового напою ужгородців. 

Іван дуже любив двох своїх синочків – Іванка з 2013 року та Ігорчика із 2017 року, яким щодня намагався приділити увагу. Приніс додому боксерські рукавиці і «лапи», сам учив хлопців азам боксу.

У перший день війни, 24 лютого 2022 року, Іван Пайда пішов в Ужгородський ТЦК, а за кілька днів уже поїхав на фронт у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Перед від’їздом сказав дружині, що цю війну мають закінчити вони, а не їхні діти.

^{Тато збирається на війну 25 лютого 2022 року}

Кілька місяців поруч з Іваном Пайдою служив Богдан Готра, який із ним познайомився на фронті, хоча навчалися студентами в одному корпусі університету в один час. Закарпатські штурмовики тримали оборону на Запорізькому напрямку.  Адже саме тоді сформувалася лінія, яка тримається вже понад два роки. Згодом четверту роту другого батальйону перекинули на Вугледарський напрямок на Донеччину, де вони оборонялися за кількадесят кілометрів від Вугледару. Весь цей час Богдан Готра був поруч з Іваном Пайдою, який командував відділенням штурмовиків. Згодом їхні військові шляхи розійшлися.

^{З командирами відділень біля черешні на Запорізькому напрямку, 2022 рік}

Наприкінці липня 2022 року Іван Пайда приїхав у відпустку. Діти не могли йому натішитися, дружина знімала їх на відео, а він навіть вдома не переставав думати про побратимів на передовій. Десять днів проминули швидко. Закарпатців перекидали на інший напрямок, тож Іван написав батькам, що збирається на кавуни до Херсона. Готувався перший масований український контрнаступ.

Зранку 29 серпня Іван подзвонив братові та сказав, що йдуть в наступ. Надіслав дружині фотографію їхнього відділення, яке мчить на БМП, і написав останнє повідомлення: «Кохана, єдина на все життя!». Цей напис він хотів вигравірувати всередині шлюбного перстня. Дружина йому відписала, але він уже не прочитав.

^{Починається перший штурм Херсонщини, який для Івана Пайди став останнім,
кінець серпня 2002 року}

Під час штурму біля села Добрянка Херсонської області молодший сержант Іван Пайда загинув з кількома своїми побратимами. Посмертно нагороджений «Хрестом героя» та медаллю «Хрест Свободи» Православної церкви України. Поховали почесного мешканця Ужгорода на Пагорбі Слави.

Залишилися незавершеними багато справ, які він розпочав. Зокрема, недописана дисертація, невідкритий приватний дитячий садок. «Це був дивовижний трудоголік. Ні разу не їздив на море відпочивати. Один раз побував за кордоном», – розповідає брат Сергій. – Головне його досягнення в житті – це постійна боротьба за справедливість. Навіть в армії не боявся говорити про недоліки. Він хотів змінити Україну. Вірив, що це можливо. Тому завжди першим показував приклад. І був попереду до самої загибелі».

^{Іван Пайда влітку 2022 року}

Справді, в біографії Івана Пайди вражає його дивовижна беручкість та енергія. Він хотів усе пізнати. Безперервно вчився, навіть у перший день війни мав призначені англійські курси. Поспішав жити, наче відчував свій недовгий вік. Російські окупанти обірвали гідне та яскраве життя ужгородця на початку своїх звершень. 

Минулого року дружина Мар’яна Пайда відкрила кав’ярню «На Кошицькій», про яку так мріяв її чоловік. Зробила це вона в пам'ять про коханого, аби однієї його незавершеною справою стало менше.

Серед учасників цьогорічного ужгородського забігу «Шаную воїнів, біжу за героїв України» був Олександр Железняк, який біг за свого улюбленого вчителя інформатики – назавжди 39-річного штурмовика Івана Пайду.

Олександр Гаврош,

спецпроєкт «Герої Закарпаття»

Герої Закарпаття

Спецпроєкт "Герої Закарпаття" розповідає про закарпатців, що воюють із російськими окупантами. Тут подаємо інформацію з перших уст про живих і полеглих наших героїв.

Тих, хто хоче поділитися інформацією для майбутньої обласної «Книги пам’яті», просимо надсилати матеріали (тексти, фото, відео) на електронну адресу heroji@ukr.net

Теги: війна, загибель, Пайда, Ужгород, Герой

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати