Закарпаттю потрібна щоденна газета, вважає очільник кафедри журналістики УжНУ Юрій Бідзіля

— Юрію Михайловичу, як створювалося відділення журналістики в Ужгородському університеті?

—  Відкриття відділення у 1997 році стало логічною реалізацією давно назрілої потреби. У крайовій журналістиці працювали здебільшого філологи та історики, професійних же журналістів на той час на Закарпатті можна було порахувати на пальцях однієї руки, що, безумовно, позначалося на рівні місцевих засобів масової інформації. Дослідження тодішнього стану крайової журналістики підтвердило, що відтоді, як система державного направлення випускників вишів у регіони розвалилася, до Закарпаття на роботу не приїхало фактично жодного професійного журналіста. Тож ми з працівниками філологічного факультету тоді ще УжДУ Валентиною Барчан та Іваном Сеньком звернулися до керівництва університету з пропозицією відкрити нове перспективне відділення, яке б готувало професійних журналістів. Ми були четвертим ВНЗ в Україні (після факультету журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка, Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка та Дніпропетровського державного університету), який почав готувати фахівців для медіа. Першим завідувачем відділення стала Валентина Володимирівна Барчан. Ми розуміли, наскільки складною буде ця робота, адже започаткувати підготовку студентів без викладачів-професіоналів цієї галузі, без технічного забезпечення, яке є дуже важливим у нашій професії, видавалося досить ризикованим. З недовірою до наших намірів поставилися і в згадуваних вже провідних вишах країни, де викладачі мали пройти експертизу. Власне, ми й самі чудово розуміли, що спершу не зможемо вчити своїх студентів так добре, як на факультетах з багаторічним досвідом і традиціями, тому просили в Міністерства освіти лише 30 ліцензійних місць. Слід сказати, що перший же набір показав, що абітурієнти неабияк цікавляться цим напрямком навчання (хоча час показав, що самої цікавості для навчання замало, і з близько 15 студентів до першого випуску дісталися лише 5).

— З чого починалася кафедра?

— У рік заснування відділення на ньому працювало лише 3 викладачі, та поступово склад кафедри поповнювався і тепер нараховує вже 11 фахівців. Не всі вони мають журналістську освіту, але я не вважаю це недоліком, адже викладачі-"нежурналісти" постійно працюють над собою, вдосконалюють  знання і вміння, демонструючи іноді куди кращі результати, ніж їхні колеги з дипломом журналіста. Крім того, абсолютна більшість колег пройшла стажування й набралася досвіду у провідних вітчизняних та закордонних школах журналістики. Цього року випускатимемо вже 11-й набір студентів.

— Мені доводилося чути думки, що зовсім скоро молоді журналісти так перенаситять крайовий медіа-простір, що не зможуть знайти собі роботу. Вже тепер їм непросто це зробити, адже газет, радіостанцій і телеканалів у нас не більшає, а бажання працювати в закарпатській журналістиці щороку виникає принаймні у 10 нових випускників. Як вважаєте, чи становитиме це проблему для майбутніх медійців?

—  Правду сказати, не вбачаю в цьому проблеми. Ба більше – велика кількість здібних журналістів спричинить здорову конкуренцію, яка піде лише на користь крайовому медіа-простору. От у інших регіонах перспектива працевлаштування справді є великою проблемою, адже інші виші (а наразі таких понад 40) випускають щороку по 50, 100 і навіть 200 молодих журналістів, і знайти для всіх роботу з часом ставатиме дедалі складніше. І навіть у таких умовах (не можу не похвалити наших випускників) вихованці УжНУ цілком конкурентоспроможні, адже чимало наших колишніх студентів влаштувалися у провідних українських ЗМІ і навіть за кордоном, а ті, хто все ж не знайшов себе у журналістиці, працюють у сфері зв'язків із громадськістю в різних установах, наприклад, банках, або опановують інші професії. Мені неабияк приємно, коли в київському Інституті журналістики мені говорять про те, що ми зуміли сформувати ужгородську школу журналістики. Наші студенти й справді вигідно відрізняються від інших, по-перше, доброю мовною підготовкою. Це зумовлено тим, що у нас традиційно досить багато людей володіє хорошою українською мовою, між тим непогано знаючи іноземні, в тому числі й російську. А в інших регіонах (особливо східних) у побуті спілкуються більше суржиком, українську ж узагалі знають слабенько. Крім того, наші вихованці, навіть в умовах провінції, вміють знаходити цікаві новини серед здавалося б, дрібних, містечкових. Студенти з міст-мегаполісів новинами ж уважають лише мега-новину всеукраїнського масштабу, натомість із локальними новинами (які, між іншим, чи не найбільше цікавлять читачів) працювати просто не вміють. Я дуже гордий з того, що, хоч куди б закинула доля наших випускників (у Польщу, як Олесю Тимар, до США, як Ольгу Найчук, у Росію, як Антоніну Дерев'янко), вони завжди знаходять можливість застосувати свої здібності в новому оточенні й новій роботі. Ми пишаємося кожним, хто навчався на нашій кафедрі, завжди кажемо, що в нас усі хороші, бо всі — наші.

— Ви відстежуєте кар'єру кожного свого випускника?

— Намагаємося. Працівники кафедри журналістики УжНУ відстежили, що близько 90 % усіх наших випускників пов'язують своє життя з журналістикою або зв'язками з громадськістю. Це дуже хороший показник, навіть у Київському інституті журналістики випускники не так активно тримаються за свою професію. Власне, такий успіх багато в чому пов'язаний із великим бажанням самих викладачів кафедри зробити її якомога кращою. Так від початку 1999 року відділення видає газету "Погляд, а завдяки активним пошукам і великій організаційній роботі у 2004 році кафедрі журналістики вдалося виграти ґрант Посольства США в Україні і згодом — ґрант вищих навчальних закладів України на закупівлю техніки для оснащення власної студентської студії, де майбутні журналісти мали б змогу опановувати премудрощі теле- й радіосправи, навчитися комп'ютерної грамотності. За близько 100 тисяч євро, отриманих від цих субсидій, кафедра закупила сучасні відеокамери, ліцензійні програми для верстки радіо- й телепрограм, обладнала комп'ютерний клас, студію, знімальний майданчик — надавши студентам технічну можливість забезпечити весь цикл від збору інформації до її обробки та випуску кінцевого інформаційного продукту. Відкриття цього медіа-центру стало новою сторінкою в житті кафедри, оскільки ми добре розуміли, що в сучасних умовах хорошим журналістом може бути лише той, хто добре володіє технічними можливостями збору й обробки інформації. Звісно, навички у володінні технікою не є основним показником професійності журналіста, бо він, як і раніше, повинен бути у першу чергу грамотним і компетентним, але техніка, хай там що, відіграє в роботі журналіста дуже важливу роль. Тепер ми вже не спрямовуємо наших студентів на телевізійну або радійну практику зовсім зеленими, як це було раніше.

Крім того, при відділенні функціонує прес-клуб молодого журналіста "Медіаперспективи", в якому організовуються зустрічі з відомими в медіасфері людьми, які радо діляться досвідом, збагачуючи студентів практичними навичками. Створено сайт відділення, що дає змогу нашим вихованцям публікувати власні матеріали, шліфувати навички роботи у сфері онлайн-журналістики, за якою, очевидно, майбутнє інформаційного простору.

Тож нині наші студенти йдуть на практику вже з певними вміннями і багажем знань, які в редакціях ЗМІ лише вдосконалюють. Як порівняти з першими випусками, наші теперішні випускники йдуть у життя з умінням самотужки зняти подію на відеокамеру, змонтувати сюжет, начитати текст, надрукувати статтю, зверстати її тощо. Звісно, журналіст не повинен бути вже аж таким "багатостаночником", але я впевнений, що студентам буде краще й простіше в дальшому виборі професії, якщо ми дамо їм більше вибору і можливостей проявити себе.

— Чи можете порівняти нинішніх абітурієнтів з тими, які приходили вступати на журналістику 14 років тому?

— Сучасний абітурієнт став більш просуненим технічно і разом з тим менш грамотним, гірше знає мову і слабко орієнтується в історії. Крім того, нинішні студенти готуються до зовсім іншого підходу в оцінюванні своїх знань, працюючи за недавно введеною у виші Болонською системою (хоч мушу визнати, що у нас навіть Болонська система працює по-українськи). Власне, у цьому є певні плюси, адже навіть закордонні фахівці, котрі приїздять до нашого університету читати лекції, помічають, що наша система освіти є сильною, бо студенти не мають вузького спрямування, а здобувають ширші та ґрунтовніші знання. Тобто у нас краща теоретична підготовка, а у них — практична. Тим часом рівень підготовки ужгородських журналістів закордонні гості незмінно визнають дуже добрим.

— Випускники відділення останнім часом просто заполонили всі крайові ЗМІ. Чи помічаєте у зв'язку з цим якісь зміни в закарпатській журналістиці?

— Думаю, не помилюся, якщо скажу, що крайова журналістика значно помолодшала, якісно змінила наповнення, хоч у цьому є й певні недоліки, адже в газетній журналістиці з'явилася незрозуміла тенденція робити видання винятково новинарським, натомість аналітичні матеріали, публіцистика, сатира зовсім зникли з газетних шпальт. Ми перейняли рису американських часописів з короткими оперативними новинами, але забули, що цей формат використовується лише в щоденних газетах, де немає часу шукати коментарі або вдаватися до аналізу. Закарпаттю й справді бракує щоденної газети, хоч, з огляду на постійне зменшення цікавості населення до читання періодики, це, мабуть, не надто хороша ідея. Натомість тижневики мають бути іншими — таким собі підсумком всіх подій, які трапилися за кілька днів, з аналітикою і коментарями, адже сенсу в новинах, які давно застаріли, просто немає. Надмірна заполітизованість наших видань призвела до того, що жодне з них не може функціонувати нормально. От якщо порахувати загальну кількість примірників усіх випущених за тиждень закарпатських газет, то вийде приблизно стільки ж, як свого часу видавали три газети — "Закарпатська правда", "Молодь Закарпаття" і "Карпаті іґаз со". Тобто, якби кожному політику не хотілося випускати власне видання і трапилася б нагода зібрати всіх найкращих журналістів до кількох, але потужних редакцій, на Закарпатті виходили б справді хороші за наповненням газети.

— Що чекає на кафедру журналістики в майбутньому?

— Вважаю, великі перспективи. На нинішньому своєму рівні кафедра журналістики точно не зупиниться, тож на неї очікує багато роботи і чимало нових досягнень.

 Ми поділяємо оптимізм своїх наставників і бажаємо всім колегам навздогін Дню журналіста морального й матеріального задоволення від нашої нелегкої, проте, сподіваємося, потрібної людям справи.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Ужгород"

Теги: УжНУ, Кафедра журналістики, Юрій Бідзіля, день журналіста

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати