Кожне село у Німеччині має свою газету

Знайти успішного рекламного менеджера, який має дар переконувати рекламодавців, значно важче, ніж журналіста, головного редактора, досвідченого літредактора та всіх інших, потрібних для засобу масової інформації, працівників разом узятих. І у нас навіть на гадку нікому не спадає, що пошуком реклами може займатися... друкарня!

Антон Штахле – потомственний власник друкарні "Primo Verlag" у містечку Штоках, земля Баден-Вюртемберг. У 1959-му справу почав його батько з 7 газет, які робилися мало не вручну. Стареньке обладнання, яке тепер видається мало не печерним знаряддям, гордо експонується в холі фірми.
Нині в друкарні загалом 104 працівники, з них, крім пана Антона, ще його дружина-економіст, син-технолог на виробництві та донька, яка працює в офісі. Обоє дітей уже здобули вищу економічну освіту. І якби хоч один із них сказав, що не хоче продовжувати сімейну справу, – запевняє пан Антон, – він уже продав би друкарню. Адже працюється родині нелегко. За 25 років подружнього життя, а отже й роботи в друкарні, пані Штахле була у відпустці аж... двічі.

Загалом у Німеччині, за словами пана Антона, близько 14 тисяч друкарень. І, гордо каже він, друкують вони все. До прикладу, в столиці землі, Штутгарті, шостому за кількістю мешканців місті Німеччини (близько 590 тисяч населення), – 250 різних поліграфічних фірм. На території землі до 50 газет, які готують журналісти, крім того ще й загальнодержавні, які входять до "джентльменського набору" німецької родини.

Друкарня "Primo Verlag" – друга за величиною у цій місцевості, яка друкує газети виключно для сільських рад. Крім цієї продукції, виготовляє тільки плакати, календарики. Щотижня тут видаються 154 газети загальним тиражем 364 тисячі. Скажімо, у понеділок друкують 6 видань, у вівторок – 30, у середу – 55, у четвер – 60. Усі формату А4, тобто розміру стандартного офісного аркуша. За рік друкарня використовує 1400 тонн паперу.

Пан Антон постійно купує нове сучасне поліграфічне устаткування. Якщо у більшості наших друкарень машини, як досягнення, використовують чотири фарби при друкуванні, то у пана Антона є й шестиколірні. Розповідає, що на окремих ділянках виробництва, де раніше трудилося 16 працівників, із придбанням нової техніки залишився 1. До слова, якщо медійники в Україні жартують, що газети – справа брудна у буквальному сенсі, бо залишають на руках чорну друкарську фарбу, то на виробництві "Primo Verlag" не забруднюють руки навіть ще "мокрі" відбитки.  
Журналістські матеріали у сільських виданнях не використовуються. Тільки інформація ратхуаза (сільради) та реклама. Спробуйте собі уявити, аби наші сільські ради мали про що повідомляти своїх мешканців щотижня на 12-20 сторінках!

У німецьких виданнях на перших одній-двох сторінках зазвичай розміщуються телефони служб, які можуть допомогти у випадку проблем зі здоров'ям чи роботою хатнього начиння, систем опалення, водопостачання тощо. Може хтось і тримає в телефонному довіднику номери досвідчених майстрів чи лікарів, але й газета щотижня нагадує, як їх знайти за потреби. Ще у таких виданнях вітають іменинників, ювілярів. Щонайменше 5 сторінок – реклама. Середня її ціна – 55 євро.

Усю інформацію друкарня отримує електронною поштою. Одного дня вранці, скажімо, надходить, іншого понад вечір уже готову газету вкидають у скриньку кожної домівки. Подекуди тих, хто розносить новинку, наймає сільрада, іноді ж – сама друкарня. Читачі отримують видання безкоштовно.

Версткою, оформленням, коректурою теж займаються у друкарні. Але найголовніше – троє її працівників вишукують рекламу. Їхній постійний робочий інструмент – на голові. Це – навушники з мікрофоном. Щомісяця кожен із цих працівників "перелопачує" близько 1,8-2,5 тисяч телефонних розмов і до 2 тисяч електронних повідомлень. Пан Антон каже, що через кризу загалом у Німеччині ринок реклами скоротився на 15-20 %, у них же по фірмі – на 8-10 %.
Збитки позначилися безпосередньо на доходах родини Штахле.
 

Однією з проблем для німецьких роботодавців є витрати на заробітну плату та соціальне забезпечення. Скажімо, лікарняні у разі хвороби працівника протягом 6 тижнів платить власник фірми, і тільки з 7-го тижня, тобто якщо хвороба тривала, – страхова компанія. Тому більшість фірм переносять виробництво у країни третього світу. Зокрема, німецькі друкарні офісну частину роботи, насамперед щодо книг – верстку, оформлення, вичитку, виконують, до прикладу, у В'єтнамі, адже для цього треба лише обмінюватися електронними файлами. Невеликих друкарень, які реалізують інформаційні місцеві замовлення, така глобалізація ще не торкнулася, але, вважає пан Штахле, за нинішніх темпів розвитку технічного прогресу, за короткий час, цілком можливо, газети маленьких німецьких сіл "творитимуть" в іншій земній півкулі...
 

Теги: село, друкарня, газета, реклама

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати