«Стратегічні кнопки», або Як живуть у Європі нелегали та старенькі

По всій Німеччині, з  розрахунку на певну кількість мешканців, розкидані пункти утримання нелегальних мігрантів. Один із них – у невеличкому (близько 30 тисяч мешканців) містечку Радольфцелль.

Зовні нічого не нагадує про особливий статус об'єкта – звичайний будинок на одній із міських вулиць, ніякого колючого дроту чи вартових довкола. Помешкання – практично невеличкі квартири, але, як кажуть, із "повним фаршем".

Молода жінка Сюзанна розповідає, що їхня родина втекла з Македонії. Права працювати в Німеччині вони не мають, але двоє їхніх дітей безкоштовно навчаються в школі, а молодші двоє опановують німецьку мову. Раніше мешканців табору годували, тепер же їм видають спеціальні чеки, з розрахунку 31 євро на тиждень на особу, з якими у магазинах можна придбати харчі, миючі засоби тощо, за винятком алкоголю.

За словами одного з працівників притулку Віктора Крігера, заклад розрахований майже на сотню людей і практично весь час заповнений. За мешканцями можна вивчати географію – вони потрапили сюди з 17-18 країн світу – і навіть геополітику усього світу, тобто де які війни, правлячі режими, конфлікти і тотальні злидні. Хтось затримується у таборі на кілька тижнів, інші ж – на роки. Чекають на отримання статусу біженця або ж вид на мешкання.
 
Будинок сеньйорів

У нас уже склався стереотип, що європейські пенсіонери живуть у своє задоволення, подорожують усім світом. Проте, хоч Німеччина і дбає про забезпечення своїх стареньких, для них або ж їх рідних коштує це немало. Крім будинків для престарілих, хоспісів, існує ще й мережа так званих помешкань для сеньйорів. Зводять і утримують їх підприємці, вони ж і отримують частину плати. Зазвичай це кількаповерховий будинок, у якому сеньйори – літні люди, що можуть самі давати собі раду, живуть у невеличких квартирках.

Ми побували в гостях у пані, або, як називають її близькі, бабці Поліни. Вона етнічна німка, але майже все життя мешкала в СРСР,  а під час двох останніх чеченських воєн у Грозному. До Німеччини виїхала близько 10 років тому. Єдиний син із родиною залишився в Росії.

Живе 78-річна бабця Поліна у квартирці на 39 кв. м, "спальня" одразу ж у вітальні – відгороджена тюлевою фіранкою. Зате є і затишна кухонька, і санвузол, і навіть комірчина. Щомісяця за це житло пані треба платити 326 євро, з комунальними послугами набігає до 400. Це більша половина її пенсії. Щоправда, 70 євро компенсують надбавкою, це щось схоже на нашу субсидію. Часто для отримання такого житла старенькі продають свої помешкання, які не можуть утримувати, або ж, якщо нерухомість переходить дітям або родичам, ті допомагають літнім людям платити за нове невеличке житло. На такі квартирки чимало претендентів, тому спеціальна комісія вирішує, кому їх надати насамперед.

Найголовніший атрибут помешкання сеньйорів – пристрій із двома кнопками. Одну, "тривожну", людина може натиснути, коли потребує медичної допомоги чи у випадку якогось лиха. Соціальні працівники, які чергують у будиночку поряд із житлом сеньйорів, мають ключ від кожної квартирки і одразу реагують на виклик. На другу кнопку мешканець повинен натискати щоранку, прокинувшись. Цим засвідчує, що все у нього добре, успішно починається новий день. Якщо літня людина на якийсь час виїздить, то зобов'язана сповістити про це соціальних працівників, адже тоді щоранку від неї не буде "контрольного дзвінка".

Теги: старенькі, Європа, літні люди

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати