Закарпатські туристознавці думають, як застосувати заокеанський досвід

 Розповідають, що 3 тижні пролетіли непомітно: побачили кілька штатів, відвідали чимало організацій, брали участь у семінарах, тренінгах, дискусіях. Отже, досвіду набралися. Тепер – черга втілювати його у життя на рідній землі. Однак, мабуть, зробити це буде непросто.

Учасник поїздки, директор Берегівського туристичного інформаційного центру Йосип Торпоі каже, що його насамперед зацікавило, як у туризмі спільно працюють влада, бізнес та громадські організації. А ще волонтерство – коли звичайні мешканці у вихідний день беруть у руки лопати, мітли й прибирають парк чи маркують стежинки у гірських районах. Абсолютно безплатно, але при цьому – гордо й із розумінням, що роблять це не для когось, а для себе і власних дітей.    

Вода в Неваді – як святиня 

– Головна мета нашої поїздки – навчання, – розповідає пан Йосип. Але запровадити більшість із того, що ми побачили, в Україні наразі нереально. Можна сказати, що то був інший світ, інший туризм, інші люди...

Про кожен об'єкт, де ми побували, можна розповідати  годинами. Наприклад, вразив  екоготель у Сан-Франциско, зведений із переробних матеріалів. А ще там не використовують звичайної побутової хімії. Адже мити посуд можна просто під сильним напором гарячої води. Якщо вже потрібна хімія, то така, яка розкладається в природі й абсолютно безпечна. Все сміття також іде на перероблення. Готель біля кварталу Чайна-таун збудувала китаянка з Гонконгу. Вклала в нього, мабуть, із десяток мільйонів доларів. Жінка, що втратила всю свою сім'ю: чоловік і донька занедужали на рак, – весь спадок витратила на проект, що не шкодить довколишньому середовищу.

Справжній екотуризм у США використовує лише місцеві матеріали, та ще й якщо їх можна згодом переробити. Звісно, на дахах сонячні батареї. Коштує такий відпочинок недешево, але досить популярний.

– Що ще вразило?

– Відвідали завод із перероблення сміття, споруджений у межах міста. Непотріб в Америці сортують уже давно, однак, зізнаються, лише близько 40 % його можливо переробити – решта йде до сховища. До речі, переробні заводи й сміттєзахоронники – це дві різні організації. Сховища розміщують подалі від населених пунктів, а підприємства з утилізації, навпаки, – досить близько. Ще кажуть, що в Америці сміттєвий бізнес провадять лише італійські мафіозі. Бо дуже прибуткова справа. Адже всі некондиційні відходи – скажімо, машинну оливу або будівельні матеріали, старі комп'ютери слід привезти до відповідного цеху. Ще й заплатити за утилізацію. Наприклад,  щоб здати монітор, треба заплатити 25 доларів, матрац – 18. Найдорожче ремонтувати шляхи, бо старий асфальт теж слід привезти на перероблення – коштує це понад 80 доларів за м3. А викинеш у контейнер – сплатиш величезний штраф.

– Як іще, крім можливого покарання, заохочують турбуватися про довкілля? 

– Інколи саме життя змушує. Наприклад, ми відвідали Неваду, де майже не буває опадів, тому мешканці ставляться до води як до святині. Взимку навіть збирають сніг, розтоплюють, наповнюють резервуари про запас.

На ферму скупитися, і – на суботник  

– Побачили також, як живуть корінні американці – індіанці. Певна їх частина – у резерваціях. Однак це зовсім не гетто, а, навпаки, унікальні куточки природи. Наприклад, одній індіанській громаді належать землі навколо мальовничого озера Лейк-Техо. З мешканців не стягують жодних податків, живуть вони за рахунок туризму, адже за вхід у резервацію потрібно платити. Федеральний уряд турбується про аборигенів – виплачує соціальні допомоги, надає безплатно газ і бензин. Бути індіанцем тепер престижно. Але для цього треба довести, що маєш стосунок до племені. У спеціальному посвідченні зазначають їхній родовід. У декого записано "метис", або "полукровка". Якоюсь мірою це, звісно, принизливо, але інакше нічого не отримаєш від держави. Такі умови уряду. А ось щодо сталого розвитку туризму, то значною мірою на це впливає діяльність громадських організацій.

– Як саме вони можуть впл謬¬нути на свідомість  людей?

– По-перше, ековиховання починають уже з дитячого садочка. Громадські організації проводять чимало тренінгів, цікавих пізнавальних програм і для дітей, і для дорослих. По-друге, в Америці я побачив і був дуже вражений, як там реально працює волонтерство. Людина, скажімо, бере під опіку певну частину берега річки. Має стежити, аби там було чисто, покошена трава. У США волонтери також роблять маркування, прибирають величезні території. Скажімо, у вихідні чимало містян вирушає на ранчо за межі міста або закупити натуральні харчі безпосередньо у фермера – овочі, м'ясо тощо. Поряд розташований намет, де пропонують долучитися до всіляких програм. Далі організується група, що йде, приміром, у гори, де маркує об'єкти або розчищає схили від бур'янів. Й охочих вистачає. Всім переймаються саме громадські організації.

– Волонтерство – звісно, річ добра. Однак у нас чомусь не працює...

– У нас, сподіваюся, його теж можливо втілити. Однак людям потрібна якась мотивація. Наприклад, дітям улаштовують якусь розважальну програму, тож і батьки можуть прийти, аби зробити щось для міста чи села. Кожна людина у США може взяти участь у впорядкуванні свого населеного пункту. Мешканці пишаються тим, що мають можливість зробити щось корисне. Скажімо, надіслати гроші або долучитися до волонтерських робіт у парках. Кожен учасник за це отримує сертифікат "почесного члена", має певні знижки на всілякі заходи. Адже влаштовується чимало програм, концертів.Третину потрібних коштів збирають з учасників, іншу дає бізнес, ще одну – влада штату.

– Ось останнє найважче зробити...

– В Америці громадські організації, влада і бізнес змушені працювати спільно. Наприклад, у нас нещодавно запровадили туристичний збір. У США він становить 14 %, а не 1 %, як у нас. Збирають мільйони доларів. А ось розпоряджається ними спеціально створена громадська рада. Причому від влади (або місцевого самоврядування) до неї входить лише один представник, решта – з боку бізнесу та громадських організацій. Саме вони вирішують, куди підуть кошти. Ще громадська рада планує й організовує фестивалі, атракції, вирішує, у якому напрямку розвиватиметься туризм.
А в нас чи підуть навіть ці мізерні гроші на розвиток туриз¬му? Дуже сумнівно. Якщо у програмі не зазначено чіткого використання грошей, цей збір нічого не вартий. 

Громадській  туристичній раді бути  

– Що заважає створити і в нас таку громадську раду? 

– У фахівців із туризму, представників громадських організацій вже є така ініціатива. Незабаром плануємо створити раду на рівні області, а потім, можливо, й на місцях. Хочемо, аби увійшли до неї і бізнесмени, і представники громадських організацій. Це має бути консультативний орган, зацікавлений у розвитку, плануванні туризму. Маємо спільно контро¬лювати розвиток цієї сфери, яка нині  еволюціонує безсистемно, хаотично. Хочемо моніторити, куди піде туристичний збір, а також бюджетні кошти, які виділяють щороку на туристичні програми. Бо сьогодні громада майже не знає, куди і на що вони спрямовуються, не має жодного впливу на владу. Сподіваємося, громадська рада зможе змінити обличчя нашого туризму.

– Ще чим був корисний для тебе особисто американський туристичний досвід?

– Вкотре зрозумів, що в будь-якому бізнесі, не лише в туризмі, насамперед має бути увага і повага до кожного клієнта. Аби турист бачив лише щирі усмішки, почувався справді наче вдома. Бо ж приїхав відпочивати й витрачати свої гроші. Щоправда, наші працівники готелів і ресторанів уважають, що це не входить до їхніх обов'язків. Інший момент – потрібен високий фаховий рівень тих, хто трудиться в цій сфері.

До того ж хочемо запроваджувати програми добровільного  волонтерства. Та для цього потрібно, аби кожен мешканець усвідомлював особисту відповідальність за чистоту свого населеного пункту. Дивлюся на той же канал Верке у Берегові – й боляче стає. Бо сюди виходять городи, подвір'я берегівців. Але ніхто не ворухнеться, аби у вільний час почистити бережок. Навпаки – скидають непотріб у воду. Треба, мабуть, аби і в нас запрацювала муніципальна поліція, яка б стежила за довкіллям і штрафувала тих, хто засмічує територію навколо власного будинку. Інакше, гадаю, ставлення людей не переламати. Щось подібне запровадили вже в Ужгороді. Я сам змушений був заплатити штраф за те, що перед офісом було неприбрано. Тепер уважно стежу за порядком.

Якщо нам удасться об'єднатися, то разом зможемо вирішити чимало проблем. Відтак,  можливо, наш досвід колись пошириться й на всю Україну. Не вдасться – будемо ще довго йти до американської мрії, яку побачили.

До речі, вирішили разом із представниками громадських  організацій провести перший почин: 28 травня дати лад одній автобусній зупинці в Берегові. Як виявилося, ніхто не стежить за цими малими архітектурними формами – ні автопарк, ні місцева влада. Запрошуємо приєднуватися всіх охочих. Сподіваємося показати приклад, заодно подивимося на реакцію влади та мешканців. Адже у нас звикли лише чекати на позитивні зміни й нічого для цього особисто не робити... 

Олександр Ворошилов

Теги: туризм, волонтери, досвід

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати