Олег Любімов: «Розвиток будь-якого району залежить від консолідації зусиль»

"Ще й досі інколи сниться, що працюю у школі, – каже він. – Буває, дуже шкодую, що довелося змінити роботу... Тому що працювати з дорослими людьми набагато важче. Особливо коли хтось не хоче ані чути, ані розуміти, що ти пропонуєш. Але і цю роботу потрібно комусь робити. Саме так вирішила команда, з якою працюю вже дов¬гий час. І якщо вона вважатиме, що я із чимось не впорався і мені треба йти, – довго не роздумуватиму..."

"Столиця близнюків" також потребує дитячого садка

– Традиційне питання: з якими результатами закінчили минулий рік, що вдалося зробити з наміченого?

– Минулого року місцева влада працювала практично лише на вибори. Змінився голова адміністрації, і замість того, аби займатися вирішенням соціально-економічних проблем Виноградівщини, всі перейнялися політикою.

Тому можу говорити лише за попередні п'ять років. За цей час у районі зроблено, без перебільшення, дуже багато. І будь-яка політично неупереджена людина може це засвідчити. З гордістю, скажімо, відзначу, що вуличне освітлення у нас є в кожному селі. У період виборчої кампанії останній населений пункт Черна було ним оснащено. Здійснювалася і фінансувалася програма спільно – частково з районного бюджету, частково – із сільських. Але були села, наприклад, Велика Копаня, які впоралися практично повністю за власний рахунок.

Або ж візьмемо систему освіти. У районі було зведено та відкрито п'ять шкіл. До прикладу, у Вилоку будівництво навчального закладу майже 20 років простоювало. Нам вдалося таки його завершити. На відкритті, до речі, були присутні два Президенти – України та Угорщини. У селах Вербовець,  Нове Клинове та Дротинцях упродовж кількох років із фундаменту звели нові корпуси. Тоді як минулого року спромоглися "запустити" лише одну школу в селі Дротинці, яка була практично збудована попередниками. Але урочисто "відкрила" її нова влада.

– Нещодавно обласна рада виділила на добудову садків кошти для багатьох районів. Що отримала Виноградівщина? 

– Так, саме із дитсадками залишається досить складна ситуація – 36 % дітей не мають можливості здобувати дошкільну освіту. Це досить вагома проблема. І хоча упродовж останніх років відкрито п'ять нових дошкільних закладів, однак є села, де їх нема взагалі – це Боржавське, Петрово, Хижа... Тому було прийнято рішення  до¬зволити релігійним громадам тимчасово створювати свої власні садки. За умови, якщо є відповідне приміщення. Наприклад, у селі Фанчиково функціонують аж три дитсадки, але всі вони знаходяться у не пристосованих для цього приміщеннях – на колишніх попівських фарах. Тому ми змушені будувати там новий садок, який би відповідав усім належним вимогам, стандартам.

Тому я вдячний обласній раді, яка пішла нам назустріч і виділила 292 тисяч гривень на початок зведення садка у Фанчикові. Частина грошей піде і на ремонт дошкільного закладу в Петрові. Однак ще потрібно чимало коштів – наприклад, понад мільйон гривень – для завершення будівництва садка у селі Вербовець.

У Великій Копані виховний заклад уже не задовольняє потреб місцевих жителів. У сільраді 120 заяв від батьків. Колгосп колись почав будувати дитячий заклад, однак пізніше приміщення було розпайоване між людьми. І тепер мешканці погодилися віддати безкоштовно свої сертифікати, аби садок повернути на баланс сільської ради. Вже встановлені вікна, закуплено деревину для підлоги, проведено електрику. Але все зупинилося через відсутність фінансування.

Однак шляхи виходу з ситуації ми шукаємо, в тому числі з головою обласної ради Іваном Балогою. На початку березня до нас завітали представники фонду "ВІЗА" (Закарпаття – край Височина Чеської Республіки), які пообіцяли включити садок до переліку об'єктів, що фінансуватимуться протягом цього або наступного року. Тому не сумніваюся, що "столиця близнюків" таки матиме свій сучасний дитсадок.

На особистому контролі – хоспіс та замок Канків

– Чи вплинула на район фінансова криза?

– Звісно, її вплив відчули всі. Відбулося певне скорочення виробництва на багатьох підприємствах, доходи і податки знизилися. Але тепер усе налагоджується. Не обійшлося без проблем і на великому підприємстві з переробки сільськогосподарської продукції – "Мікаланді". Власник намагався згорнути виробництво, адже, наприклад, в Індії йому вигідніше працювати – там дешевші робочі руки. Однак коли підприємством зацікавились росіяни, він раптово передумав. На сьогодні там тривають судові спори, а тому є сподівання, що "Мікаланд" цього року знову запрацює на повну потужність.

– Що є пріоритетом для розвитку економіки Виноградівщини?

– У першу чергу завжди турбуємося про створення нових робочих місць. Зокрема, для Виноградівщини їх забезпечує машинобудування – 50 % виробленої продукції дає лише одне підприємство "ВЕТ Автомотив Україна" (тут працює понад 2200 чоловік). І якби до нас прийшов ще один такий потужний інвестор, роботи б у районі вистачило на всіх.

На жаль, ще дуже слабо розвивається туризм. Через район протікає Тиса – одна з найбільших водних артерій Карпатського регіону. До нас часто навідуються туристи, зокрема з Угорщини. Тож бракує мотелів, кафе, ресторанів, не облаштовані місця для кемпінгів. Насамперед заважає рухатися у цьому напрямку поганий розвиток інфраструктури – дороги, зв'язок, навіть туалети.

– Які села вже зараз є цікавими для туристів?

– Це – Новоселиця, Хижа, Черна, Петрово, Дяково... Потрібно зробити своєрідне "золоте кільце", аби з Буштина, спускаючись на байдарках, було де переночувати, відвідати пам'ятки культури. Для створення цієї програми хочемо залучити і сусідів-угорців. Якщо від Закарпаття до Дунаю прокласти туристичний маршрут із запланованими зупинками, можна буде очікувати значного напливу гостей.

– Чи маєте якісь питання, які завжди тримаєте на особистому контролі?

– Для мене багато питань є найважливішими. Одним із принципових проектів є створення хоспісного закладу на території району. Це лікарня для невиліковно хворих людей. Але я зіштовхнувся з несприйняттям багатьох депутатів, навіть керівництва району – вони не розуміли або не хотіли розуміти суті питання. Та ми все ж прийняли програму, написали грантові проекти – як пілотна, створена хоспісна палата у лікарні в кінці 2009 року. Поки що для 3-4 хворих. Хоспіс не додає днів до життя, але ж принаймні надає можливість людині нормально провести хоча б останні свої хвилини. Маємо проект, будівлю під реконструкцію. Сподіваюся, що європейський грант отримаємо і такий хоспіс запрацює. І ще дуже велика проблема для нашого району – це дороги. Питання постійно піднімаємо, але поки що в Києві нас уперто не чують. Серед проектів, що тримаю на контролі, – замок Канків.

– Знаю, що ви особисто долучалися до програми порятунку цього символу Виноградова. А що сьогодні із замковими руїнами?

– Так, була розроблена програма охорони культурної спадщини. Завдяки цьому виготовили проектно-кошторисну документацію щодо "консервації" замку та реконструкції каплички на його території. Нині подали грантовий проект до посольства США, аби нам допомогли з коштами. Тобто процес триває.

Села можуть потонути у смітті через непорозуміння

– Чув, що на Виноградівщині виникла проблема із побутовим сміттям...

– Так, маємо таку. Хоча насправді нам слід пишатися тим, як проходить вирішення цього питання, бо знайшли інвестора для будівництва сучасного і кардинально нового для України підприємства з утилізації і переробки твердих побутових відходів. Це австрійська фірма, проект розроблявся у Будапешті. Компанія збудувала вже близько 5 об'єктів на території Угорщини, які пройшли відповідну апробацію – і експертні висновки, і час довели, що їм можна довіряти. У нас же заважають реалізувати  проект "крикуни", які абсолютно не розуміють суті справи.

– Тобто важко переконати саме населення?

– Ні, лише одну маленьку його частину. На зборах у селі Гудя (де планували розташувати підприємство) нам вдалося переконати значну кількість людей, представники громади навіть відвідали подібний завод в угорському Мішкольці. Інші не прислухалися до жодних наших пропозицій. Вони вважають за краще спалювати, закопувати відходи на власних обійстях – хоча саме цим і отруюють навколишнє середовище. Адже важкі метали нікуди не зникають, а разом із городиною їх споживають потім і їхні діти та онуки. Поверхневі води також страждають від сміття, і самі ж люди їх п'ють. Довести щось виявилося неможливим...

– А який бачите вихід із ситуації?

– Маємо далі працювати з людьми, розповідати їм, запрошувати незалежних експертів. І збудувати десь таке підприємство, бо іншого виходу немає. У Широкому громада відмовилась від цього проекту, і тепер можна поїхати до цього села і на власні очі побачити, як воно потопає у смітті. Навколо населеного пункту – сміттєзвалище, яке з часом підступає все ближче до хат.

– Чи всі витрати інвестор брав на себе?

– Ні, мали би залучити і частину коштів із районного бюджету. Але з єдиною метою: аби у майбутньому здешевити вартість послуг для населення. Бо компанію цікавить насамперед прибуток. А нас – добробут населення району.  

– Як вам вдається знаходити потрібні кошти на різні проекти?

– У першу чергу має бути консолідація між депутатами різних політичних партій, нормальна співпраця між адміністрацією та радою. А також пошук позабюджетних коштів. Це участь у грантових проектах, залучення спонсорів, мобілізація коштів від сільських рад та населення. За бажання все можна зробити...

– Значить, інших "гарячих точок" для конфліктних ситуацій у районі немає?

– Виноградівщина – це частина України. Тому всі проблеми, які виникають у країні, зачіпають і нас. Але люди тут достатньо мудрі, аби не загострювати питань, що є конфліктними. Мали ми колись міжконфесійну проблему. Коли вийшла з підпілля греко-католицька церква, то почала цілком справедливо вимагати повернення своїх храмів. Але влада пішла мирним шляхом і запропонувала допомогти збудувати одній зі сторін нову церкву. Так було у Королеві, Хижі, Веряці, Дротинцях, Великій Копані. Нині ця проблема вже зникла. Живуть у нас і угорці, і українці, і роми, і волохи, проте міжетнічних, міжнаціональних конфліктів ніколи не виникало.

– Який сьогодні основний заробіток на селі?

– Переважно лише сільське господарство. У нас більше 400 фермерів. Колись землі пустували,  а тепер їх починають обробляти. Однак і тут не обходиться без проблем. Наразі немає чіткого механізму реалізації вирощеної продукції. Добре, що у нас працюють три заводи – "Універ", "Мікаланд", "Дядя Ваня", які займалися її авансуванням, тобто забезпечували насіння, сітки, мінеральні добрива. 

Але є категорія людей, які вирощують ранні овочі – помідори, перець, капусту. Щороку вони стикаються з проблемою, як же реалізувати свій урожай. Тому Агенція місцевого розвитку (керівник Володимир Шевчук) вже розробила проект створення агротоварної біржі, яка б допомагала людям укладати контракти. Це надасть можливість вирощувати продукцію на умовах спеціальної передоплати. Тобто селянин матиме чітке замовлення, кожен знатиме, скільки і що саме вирощувати. Та й ціна вирівняється, аби не посередник заробляв на виробникові, а сам селянин. Вже маємо написаний проект і очікуємо, що нам вдасться його виграти. От тоді й відкриємо цю "біржу".

– Що для вас є символами Виноградівщини?

– Усі вони – на нашому гербі. Це, по-перше, виноградники, які, на жаль, перебувають у занедбаному стані, оскільки єдине державне підприємство – радгосп-завод "Виноградівський" – є банкрутом уже упродовж декількох років, а Мінагропром не може вирішити, що з ним далі робити. Шкода, адже клімат і землі дозволяють вирощувати у нас кращі європейські столові сорти. По-друге, дуб – дерево, що росте в лісах поблизу Шаланок та Пушкінова, однак слід брати його під охорону, аби не вирубали повністю. По-третє, риба та чорний рак, який водився колись у Тисі. Рак – це символ чистого довкілля.

Загалом, Виноградівський район досить чистий. Тут практично немає підприємств, які б виготовляли екологічно небезпечну продукцію. Якби ще і люди ставилися трохи краще до природи, до рідної землі, де живуть... Буде чисто – буде у нас добре жити всім, та й туристів неодмінно побільшає. А будуть гості – і наші села почнуть розвиватися краще.

Олександр Ворошилов, фото автора.