Коли кожен дзвінок важливий. В Ужгороді відновлено роботу аварійно-диспетчерської служби

Кабінет № 108 у приміщенні міськвиконкому: комп'ютер і 3 телефони, котрі майже безперервно дзвонять. День мого уявного чергування видався насиченим, адже з самого ранку без електрики залишилося чи не півміста (район від "Турбогазу" до площі Петефі), і люди нервово намагалися дізнатися, коли відновлять електропостачання, без якого в багатьох квартирах ані зігрітися, ані зварити нічого не можна. Для підтримки викликаємо засновника і першого керівника служби у 2004 році Василя Романа, котрий наразі допомагає відновити призабуті традиції чіткої й злагодженої роботи диспетчерів.

"Ідея створення такого підрозділу, — розповідає Василь Роман, — належить Йосипу Повхану, колишньому першому заступнику міського голови Степана Сембера у 2000 році. А з'явилася вона через те, що кожен робочий день Йосипа Івановича починався з повідомлень про комунальні проблеми: то дворова каналізація забита, то підвал залитий, то трубу прорвало. Так, замість того, аби займатися своєю роботою, заступник мера телефонував відповідним службам, направляв їх за адресами — словом, залагоджував комунальні проблеми. Аж поки не переконав міського голову, що містові потрібна служба, яка би збирала інформацію про неполадки докупи та надавала її комунальникам (водопровідно-каналізаційним, електротехнічним, газовим службам, ЖРЕРам, інженерній службі міського господарства тощо) — так би мовити, тримала руку на пульсі міста, відстежуючи, що, де, як і коли в ньому відбувається. Офіційно Служба оперативного реагування була створена 22 травня 2000 року (скорочено СОР, але ми старалися ніколи так її не називати). Люди могли звертатися за безкоштовним телефоном "064" та повідомляти про будь-які комунальні негаразди. Заявки приймалися цілодобово (працівники не мали права надовго покидати приміщення), а одним із найголовніших наших правил було шанобливе ставлення до кожного, хто нам телефонує, адже ми розуміли, що мешканці звертаються з проханням по допомогу не до нас, а фактично до влади міста.

Одним із наших наставників був колишній начальник обласного управління житлово-комунального господарства і радник мера Віктора Погорєлова Василь Леопольдович Неверкла. Ця людина зробила все, аби 6 працівників Служби оперативного реагування розумілися на своїй справі: познайомив нас із роботою об'єктів життєзабезпечення міста (підстанціями, насосно-фільтрувальними станціями, очисними спорудами тощо),  а один із наших співробітників, колишній військовий штабіст, передав нам свої знання з чіткої систематизації даних, ведення документації. Дуже важливим кроком стало для нас вивчення постанов Кабміну про систему управління житлово-комунальним господарством, адже в цій сфері існує безліч нюансів, в яких нам треба добре розбиратися. От, до прикладу, телефонують до нас люди і скаржаться на прорив труби. Тут треба спершу з'ясувати, хто за неї відповідає, адже якщо трубу прорвало в межах будинку (до зовнішньої стіни фундаменту), то треба викликати спеціалістів зі ЖРЕРу, поза ним — із  Водоканалу. Врахування всіх цих нюансів дозволило нам виробити чіткий механізм збору інформації, реагування на будь-які комунальні аварії, що траплялися в місті, та щоденного подання звіту про кількість і характер дзвінків, які надійшли протягом доби.

За такою схемою служба працювала до 2006 року, поки новообраний мер Сергій Ратушняк не скоротив її, замінивши муніципальною поліцією. Тимчасово дзвінки приймали працівники відділу з надзвичайних ситуацій, а потім депутати вирішили, що реагувати на проблеми городян не потрібно і зовсім закрили телефонну лінію "064". Звичайно, людей це обурило, адже до того вони знали, що, подзвонивши нам, можуть бути впевненими в реакції комунальників, тепер же залишилися фактично сам на сам зі своїми проблемами. Комунальні служби теж були незадоволені таким рішенням, адже ми, крім того, що приймали дзвінки городян, ще й організовували спільну ліквідацію наслідків комунальних аварій, оскільки для того, щоб розрити одну яму, потрібна була присутність представників багатьох структур (електрик, газовик, іноді працівник СБУ тощо), а без нас вони просто не могли знайти всіх і домовитися на певний час, тож бувало таке, що вода з прорваної труби лилася кілька діб, бо когось знову забули попередити".

На цьому розмова вкотре перервалася — одна з міських мешканок передзвонила сказати, що світло їй нарешті увімкнули і вона щиро дякує диспетчерам за реакцію. Беру слухавку, цікавлюся в ужгородки, чи влаштовує її робота відновленої служби. У відповідь чую: "Так, усе влаштовує. До кого тільки я сьогодні не зверталася — всі перекидають на інших, аж тут у МРЕМі сказали, що є аварійно-диспетчерська служба, яка працює за номером "15-67". Зателефонувала, розказала про свою проблему. Мене уважно вислухали, дуже ввічливо розмовляли, обіцяли з'ясувати й повідомити, коли дізнаються терміни усунення аварії. З такими людьми спілкуватися — одне задоволення!". Питаю в диспетчерів, чи часто їм отак телефонують, щоб просто подякувати. Виявляється, дуже рідко, частіше лаються (так, ніби це диспетчери винні в черговій аварії). Власне, працівники служби не ображаються, з розумінням ставлячись до специфіки своєї роботи й невдоволення людей, котрих тимчасово позбавили благ цивілізації.

Загалом же щодня на номер "15-67" надходить по кілька десятків дзвінків. Наразі найбільшою проблемою є аварійні відключення електроенергії, пов'язані з надмірним навантаженням на електромережі. Воно спричинене з  масовим підключенням населення до електрообігрівачів, засиллям домашньої техніки, яка споживає велику кількість електроенергії (електроплити, пральні та посудомийні машини, мікрохвильові та духові печі тощо), й застарінням мережі, котра просто не витримує такої експлуатації. "Зимовий період завжди важкий, — діляться досвідом диспетчери, — цієї пори всі комунікації потерпають від перепадів температур і вологості, інших примх погоди, відповідно й роботи дуже багато. Люди телефонують навіть глибокої ночі, тож звіти для міського голови в нас іноді виходять просто довжелезні. До речі, мер особисто контролює роботу нашої служби, чи не щоночі цікавиться, чи все в місті спокійно, які на цей момент є проблеми тощо".

Гортаючи журнал із заявками мешканців міста (кожен черговий обов'язково записує ім'я, адресу і номер того, хто телефонує), я побачила, що іноді ужгородці звертаються на "15-67", як в останню інстанцію, здатну їм допомогти. Нещодавно, до прикладу, мешканці "нового" району просили витягти песика, який упав у відкритий каналізаційний люк і безпомічно борсався у воді. Диспетчери розповідають, що в таких випадках просто не знають, до кого звернутися. МНС-ники допомагати відмовилися (боялися, що собака в процесі порятунку може їх покусати), Водоканал теж. Урешті, диспетчери порадили людям знайти сусідів-рибалок, в яких є великий рибальський сачок, і ним фактично виловити собаку. Згодом небайдужі ужгородці повідомили: рятувальна операція минула успішно, диспетчери ж відтепер жартують, що здатні виконувати функції й Служби з порятунку тварин.

По завершенні нашого імпровізованого чергування, мені вже було зрозуміло: відроджена аварійно-диспетчерська служба справді потрібна ужгородцям. Розуміють це і диспетчери — дружна команда досвідчених та приємних людей, котрі дуже серйозно ставляться до своїх обов'язків і люблять повторювати, що кожен дзвінок — це проблема, яку вони мусять допомогти вирішити.

Тетяна ЛІТЕРАТІ

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати