Перший закарпатський супермаркет

Як і попередні  роки, 1969-ий був зовсім неспокійним, як у світі, так і в СРСР. Тривали  військові конфлікти, спалахували нові. Не бракувало й трагедій: у США стався вибух на першому авіаносці з ядерним двигуном USS Ентерпрайз, внаслідок якого загинуло 27 і було поранено 314 людей; у Празі студент Ян Палах провів акцію самоспалення у знак протесту проти вводу військ країн Варшавського договору до Чехословаччини та помер від опіків через три дні; Союз ледь не позбувся генсека.

"Ці мерзотники прийшли нас убивати"

Найнеприємнішими  моментами в житті СРСР цього  року став замах на Леоніда Брежнєва та напад китайців на острів Даманський (Приморський край). Про перший випадок прості радянські люди, звісно, навіть не здогадувалися – таке в тогочасній пресі не афішувалося. Інцидент трапився 22 січня під час урочистої зустрічі екіпажів космічних кораблів "Союз-4" і "Союз-5" із партійною верхівкою.

Молодший  лейтенант радянської армії Віктор Ільїн, переодягнений у чужу міліцейську форму, почав стріляти з двох пістолетів по машині, в якій, як він припускав, мав їхати генеральний секретар. Насправді, в авто знаходилися космонавти Леонов, Ніколаєв, Терешкова і Береговий. Ільїн убив водія та поранив кількох людей, перш ніж мотоцикліст супроводу збив його з ніг. Сам Брежнєв їхав в іншій машині (а за деякими даними, навіть іншим маршрутом) і не постраждав.

Тривалий  час майже нічого не повідомляли й про озброєний китайський загін, який перетнув китайсько-радянський кордон. При перегляді тогочасної преси складається враження, що радянська влада настільки була шокована цим зухвалим вчинком, що спочатку навіть не знала, як реагувати. Конфлікт трапився 2 березня, а традиційні в подібних випадках гнівні статті та обурення трудящих почали з"являтися в закарпатській пресі лише через 6 днів. 

За  версією Союзу, "...китайські власті навмисно вчинили цю збройну провокацію з метою викликати подальше загострення відносин, знову викликати в Китаї каламутну хвилю антирадянщини". Зрозуміло, Китай звинувачував у конфлікті радянську сторону і відреагував швидше. Так, якщо в Пекіні вже 2 березня пікетували посольство СРСР, то в Москві зробили аналогічно лише через 5 днів.

15 березня відбулася ще одна  сутичка на Даманському. Всього  внаслідок зіткнень китайських  солдатів із радянськими прикордонниками  загинуло 58 та були поранені 94 військовослужбовці  СРСР. Дані про втрати КНР не  відомі широкому загалу й донині. А згодом підключилася  пропагандистська машина й учасники боїв за Даманський стали героями. Один із них, герой Радянського Союзу Віталій Бубенін, відвідав Закарпаття. "Раніше ми часто мали справу з, так би мовити, "мирними" китайськими порушниками, – поділився з закарпатцями спогадами про бої Бубенін. – Але цього разу побачили – ці мерзотники прийшли нас убивати. Та молоді воїни сміливо прийняли бій. На жменьку бійців обрушився ураган вогню з автоматів, протитанкових гармат, мінометів... Нас було 20 чоловік, а проти нас – близько 250 ворогів".

"Білочка" та  "Україна"

1969-ий  видався багатим на різні ювілейні  дати: в країні відзначили 25-річчя  звільнення Закарпаття, 50-річчя першого  комуністичного інтернаціоналу, 100-річчя  з дня народження Надії Крупської, 200-річчя з дня народження Івана Котляревського тощо. Та всі ці відзначення виглядали як репетиції до найголовнішого ювілею, який мав відбутися лише наступного, 1970-го, року – століття з дня народження Ілліча. Починаючи з цього року, абсолютно всі досягнення у всіх сферах життя присвячувалися цій даті. На задній план відійшли навіть п"ятирічки – відтепер підприємства обіцяли зробити щось грандіозне не упродовж наступних 5 літ, а до річниці.

 А похвалитися здобутками в 69-му дійсно можна було. Так, в Ужгороді відкрився перший продуктовий супермаркет! І хоча називався він інакше – гастроном № 40 (у народі – "Білочка"), але від сучасних супермаркетів відрізнявся небагато. Займав магазин 600 квадратних метрів і розмістилися в ньому 11 спеціалізованих відділів, які обслуговували 22 продавці. "В ньому діє безперервний "ланцюг" із двадцяти холодильних агрегатів, потужна вентиляція, вантажний ліфт для подачі товарів у торговий зал, басейн для живої риби, кімната для фасування товарів, посудомийка, кімната для відпочинку продавців", – захоплювався кореспондент репортажу про гастроном. Ще з нововведень: покупці могли користуватися спеціальними кошиками для продуктів, а розраховувалися не біля кожного відділу, а лише на касі біля виходу – на відділах їм просто вписували суму за продукт у рахунок. Крім того, в магазині працювала кав"ярня. Чекали відкриття ужгородці з нетерпінням – у перший же день заклад відвідали 4 тисячі покупців, які витратили понад 7 тисяч карбованців.

Не  менш радісно зустріли мешканці обласного центру й відкриття універмагу "Україна". Дирекція двоповерхової будівлі, в якій розташувалися 9 секцій, постаралася вразити клієнтів і перед відкриттям виставила товарів на мільйон триста тисяч карбованців. Новацією ужгородської "України" стало самообслуговування покупців, що, за задумом, мало суттєво зекономити людям час. "Магазин працює на самообслуговуванні, з відкритою викладкою товарів. Покупцеві не треба витрачати час на зайві розпитування. Вибрав взуття –  продавець подасть уже підготовлений товар, що надходить по нішах. Каса ж швидко розрахує. Ніякої затримки! Жодної незручності!" – описувала процес "Закарпатська правда".

До  речі, плани в керівництва на цьому  не закінчувалися: тут хотіли звести також третій поверх, а на даху обладнати  ресторан під відкритим небом. Як нині розуміємо, далі планів справа не пішла. 

Напевно, потішило б дідуся-Леніна й спорудження  в Концові на Ужгородщині однієї з найбільших в УРСР птахофабрик, яку розпочали будувати цьогоріч. Щоб уявити собі масштаби птахофабрики, досить порівняти цифри. Якщо до цього  вся область, включно з колгоспами, радгоспами та заготівельниками, здавала близько 20 мільйонів яєць щорічно, то одна птахофабрика планувала виробляти 50 мільйонів. Крім того, у Концові вперше на Закарпатті взялися за вирощування курчат-бройлерів, що набирали за два місяці півтора кілограма ваги. 

Цікаво, що це було міжнародне підприємство: його спільними зусиллями будували Залузька птахофабрика та народне господарство "Балабона" (Угорська народна республіка). Власне й нову для Закарпаття породу курки нам забезпечили саме угорці.

А поки яйця й курятина були лише в проекті, в Тересві на Тячівщині запрацював гігантський меблевий комплекс деревообробного комбінату, який, за планом, мав щороку виготовляти меблів на 12 мільйонів карбованців – одних шаф комплекс випускав 300 в день. 
Заробітчанство

Можливо, оцінивши працездатність закарпатців, їх і почали активно запрошувати на роботу на Північ Росії. Хоча, швидше за все, там просто треба було багато робітників. Як би не було, але закарпатське заробітчанство активно діяло і в ті часи. Наприклад, палко запрошувала до себе Амурська область. "Товариші закарпатці! Приїжджайте жити й працювати в Приамур"я! Для вас там уже підготовлені квартири, нові будинки! Уряд виділив для переселення закарпатців кількасот будинків, – зваблювали краян у рекламній (а як її інакше назвеш? – Авт.) статті сибіряки. – Уряд затвердив нові підвищені пільги для новоселів. Крім безплатного проїзду, перевезення домашнього майна і одноразової матеріальної допомоги в розмірі 150 карбованців на главу сім"ї та 50 карбованців на кожного члена родини, видається кредит у сумі 4 тисячі карбованців, 50 процентів якого сплачує держава, а решта суми виплачується впродовж 15 років, починаючи з п"ятого року після отримання кредиту".

Крім  того, закарпатцям обіцяли гроші на придбання домашньої худоби, звільнення від оплати комунальних послуг та податків, переконували теплолюбних людей, що за кількістю сонячних днів Амурська область на третьому місці в Союзі (після Криму та Забайкалля), клімат дуже благодатний для здоров"я, а кількість риби та дичини просто не підлягає обліку. Зважаючи, що українців в Амурській області чимало й нині, реклама подіяла...

П"яниця в сім"ї – велике  горе!

Та, звісно, не всі краяни думали лише про  роботу й благополуччя соціалістичного  суспільства. Закарпатська преса відкрила справжню війну проти любителів чарки. Причому, нагадаємо, в ті часи винуватців не ховали за ініціалами, а відкрито писали імена та прізвища, очевидно, з виховною метою – щоб п"яним хуліганам було соромно. "Інженер Свалявського лісокомбінату І. Куліш дуже погано ставився до сім"ї, скандалив, бешкетував. Дійшло до того, що він побив дружину, завдав їй тілесних ушкоджень"; "житель с. Пасіка Свалявського району  І. Русин погано ставився до своєї 69-річної матері. Якось у нетверезому стані він побив її так, що зламав їй ногу"; "шофер Свалявського районного вузла зв"язку М. Дзямко у п"яному чаду знищив все у хаті" – такими повідомленнями (звісно, не лише про свалявців) буквально рясніли газетні шпальти. Звинувачували, окрім самих любителів погеройствувати на п"яну голову, і їхніх начальників, які, мовляв, погано займаються вихованням своїх кадрів. 

А ще – продавців, які торгували  спиртним із-під прилавку. "Восьма  година вечора. Саме той час, із якого, якщо вірити оголошенню, вивішеному в  продтоварному магазині № 22 на пл. Театральній, тут припиняють продаж горілки. Та продавцю закони не писані. І ось з-під прилавку висувається ящик "Московской". Торгівля пожвавлюється, в хід ідуть кульки, фірмові конверти, в які ховаються півлітри... У магазині "Карпати" під вечір дістаються ящики найдешевшого "Червоного міцного" та "Іршавського" і відділ, де продаються соки, перетворюється в забігайлівку – вино тече рікою", – живописали виявлені порушення журналісти.

"Ретроград" Чендей

Непростим видався 1969-ий рік для відомого закарпатського письменника Івана Чендея. Гнів парткерівництва письменник викликав на себе збіркою "Березневий сніг" (1968), точніше – повістю "Іван", в якій позитивним героєм виступає священик. "Античендеївську кампанію" очолила "Закарпатська правда", в яку письменник, до речі, прийшов працювати ще в 1945 році. Його звинуватили в консерватизмі, прихильності до старих звичаїв верховинського села та небажанні побачити "сусідів, які отримали перші листи від своїх дітей з УжДУ, перше Верховинське сонце – Теребле-Ріцьку ГЕС, земляків – вівчарів і лісорубів, що сіли за керма екскаваторів, бульдозерів, тракторів". Підсумок гонінь очевидний – Чендея виключили з партії та "зіслали" до Свалявського лісокомбінату...

А тим часом вирішили заспівати викладачі Ужгородського університету. Ідею "підкинув" кандидат математичних наук Іван Маркуш. Її, як і годилося, одностайно схвалили і невдовзі виник хор, до якого входили понад 40 (!) викладачів, зокрема доктор історичних наук, завідувач кафедри історії СРСР професор І.Г.Шульга, проректор із заочного навчання І.М.Чаварга, кандидат економічних наук, декан загальнонаукового факультету І.М.Мешко, кандидат математичних наук, декан математичного факультету Г.В. Сірик та багато інших. Хор виступав не лише в Ужгороді та Закарпатті, але й у Києві, Каневі, Кишиневі, Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську тощо.  

Проводилися на Закарпатті й конкурси серед дівчат. Хоча й дещо екзотичні як на сьогодні. Так, обласний комітет ЛКСМУ провів конкурс серед доярок із машинного  доїння корів. Вимоги змагань були не найпростішими: правила особистої гігієни, підготовка доїльного апарата до роботи, операції під час самого процесу доїння, встановлення можливого захворювання вим"я маститом, машинне додоювання з одночасним масажем вимені, повнота видоювання, ступінь чистоти молока і т. д. Переможницею конкурсу стала 28-річна Валентина Логойда з колгоспу "ХХІ з"їзд" Мукачівського району.
 

Теги: Чендей, супермаркет, преса, суспільство, Білочка, конкурси, історія

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати