Від Бафомета до гірчичного зернятка

Нещодавно в обласному центрі на подвір"ї РАЦСу відкрився пам"ятник весільному рушнику, який, передбачається, стане ще одним популярним місцем фотографування ужгородських молодят. Не менш цікавий монумент трохи раніше відкрили і в Мукачеві – коминарю (сажотрусу).

Вони далеко не перші й, безумовно, не останні в когорті оригінальних веселих чи просто приємних для ока пам"ятників, які не мають у собі якогось особливого ідеологічного навантаження, не покликані нагадувати людям про трагічні чи героїчні сторінки минулого, не увіковічнюють видатних персон, а просто покликані пробудити приємні емоції, добрий настрій, усмішку, як мовиться, – милують око. Популярність оригінальних скульптур у світі відома давно. Їх ставлять літературним героям, родзинкам регіону, через яких ця частина землі й відома, або взагалі чомусь незрозумілому.

Звісно, не можна було ставити нічого такого в нас за часів Радянського Союзу, коли годилося увіковічнювати лише набурмосених вождів революції, ідеологічно правильних митців, однакових у всіх куточках найбільшої у світі країни робітника й колгоспницю, а також воїнів.
Все змінилося з появою незалежної України. Хоч і не відразу, але майже всі міста нині мають свої скульптурні родзинки. Так, відносно недавно в Києві відкрили пам"ятники Проні Прокопівній та Голохвастову (героям фільму "За двома зайцями"), Паніковському (персонаж книжки "Золоте теля"), Їжачку, котрий "у тумані" тощо. Чимало героїв вилили в металі в Одесі. У Львові за таке взялися, зокрема, бізнесмени, які створили екзотичні ресторани ("Криївка", "Жидівська кнайпа", "Мазох" та інші) і доповнили їх незвичними архітектурними витворами.

Може, Закарпаттю ще й далеко до великих міст за кількістю таких споруд, але задніх ми точно не пасемо. Тим більше, стверджує викладач кафедри туризму УжНУ Олександр Коваль, традиції створення незвичних пам"ятників у нас існують принаймні з позаминулого віку.
"На Закарпатті вони стали з"яв¬лятися в ХІХ столітті, коли був період поклоніння грецькій і римській архітектурі й скульптурі, – розповідає він. – Тоді на будинках масово з"являлися голови Бамофета (демон), Медузи Горгони. Вистачало таких персонажів і на церквах. Колись уважали, що, коли диявол побачить власне зображення, він з того місця втече. От головами Бафомета нечисту силу й відлякували. Такі зображення дотепер збереглися, наприклад, у Берегові на католицькому храмі... Популярними також були фігури лицарів різних статусів – баронів, графів, князів. Статус можна було визначити за коронами навколо скульптур. До оригінальних пам"ятників слід віднести богиню полювання Артеміду, яку втілили у люстрі в палаці Шенборнів. В Ужгородському замку є пам"ятники Гераклу й Меркурію".
Та все ж манія оригінальних пам"ятників розпочалася відносно недавно. І нам уже є чим похвалитися! Так, кожен ужгородець знає крилатого ведмедика, який стоїть перед готелем "Закарпаття". А "лежачий" пам"ятник весільному рушничку є, напевно, наразі найоригі¬нальнішим. На Міжгірщині є незвичний пам"ятник бджолярам – велика бджола-карпатянка. У Мукачеві віднедавна стоїть скульптура коминаря. Незвичним є й пам"ятник-якір, оскільки нині важко собі уявити Латорицю судохідною. Як дивує й монумент угорським морякам у Берегові. Нині це звучить кумедно, адже Угорщина не має виходу до моря. Однак колись країна була набагато більшою й простягалася аж до Адріатичного побережжя. У Перечині стоїть скульптура листоноші, в Білках на Іршавщині – пам"ятник тверезості. І це крім численних ведмедиків, оленів, зайчиків та їжачків, розкиданих по всій області. Окремо слід згадати численні нові споруди в Колочаві. Там удостоїли пам"яті загиблих жандармів, вузькоколійку, партизанів, що боролися проти СРСР тощо.
Існують також пам"ятники, які, можливо, не є незвичними самі по собі, але мають цікаву історію. Так, у Великій Доброні є монумент угорським воїнам Першої світової війни. Його незвичність полягає насамперед у тому, що, аби не довелося зруйнувати, постійно вигадували нові назви на злобу дня. Цікава також історія, пов"язана з площею Шандора Петефі та фігурою угорського поета. З самого початку це була площа Лайоша Кошута і на ній стояв пам"ятник цьому угорському діячеві. Потім там постав президент Чехословаччини Томаш Масарик. Коли Ужгород повернули до складу Угорщини, Масарика зняли й поставили монумент Міклошу Горті. З приходом на Закарпаття Радянського Союзу замість Горті встановили Сталіна. Якого, однак, зняли з приходом до влади Микити Хрущова. І ось тепер стоїть уже 5-й за рахунком пам"ятник – Петефі.
Наш співрозмовник зазначає, що на цьому закарпатські скульп¬тори зупинятися не думають, тож невдовзі краян і гостей краю тішитимуть їхні нові витвори.
В Ужгороді передбачається створити 12 різних ведмедиків, які будуть розкидані по всьому місту. Також уже затверджена ученою радою скульптура ліхтарника дяді Петі. Невдовзі відкриється пам"ятник каві. Виглядатиме він як чашечка, з якої випліскується напій. Увіковічнять гірчичне зернятко. Готується в обласному цент¬рі пам"ятник гірським лижникам, який, найімовірніше, виглядатиме як ботаси (гірськолижні черевики). На набережній планують встановити скульптуру дівчинки-танцівниці. Пам"ятник хабарнику мають намір відкрити  на будинку, власник якого й придумав таку ідею. У селі Гукливе на Міжгірщині готують рельєфне зображення яфини,  плануючи відкрити в серпні під час першого фестивалю цієї ягоди.
"В одного з наших художників є намір поставити біля кожного із закарпатських замків лицаря-вказівника. Вони будуть не надто дорогі, а туристам, переконаний, такі фігури були б до вподоби. Взагалі, існує дуже цікава ідея, щоб кожен район мав у себе пам"ятник флори чи фауни, яка б представляла цей район. А загалом, простір для фантазії тут безмежний. До прикладу, чому б не поставити пам"ятник боґрачу? Буквально всі знають, що Закарпаття відоме цією стравою. Зрештою, існують же в Празі памА"ятник кнедликам, а в Полтаві – галушці. Немає, хоч як дивно, дотепер пам"ятника вину", – дивується Олександр.
На відміну від офіційних монументів, що переважно є занадто шаблонними, незвичні додають містам родзинку. Роблять їх переважно молоді скульптори, вільні від традицій, які насаджували майстрам у радянські часи. "Питання: коли турист ознайомлюється з містом, біля якого пам"ятника він волітиме сфотографуватися: Шевченка й Духновича чи крилатого медведика та ліхтарника? – риторично запитує Олександр. – Звісно, заради самих тільки незвичних скульп¬тур туристи навряд чи приїжджатимуть. Важливо інше: відпочивальник купує враження. Цікаві місця він сфотографує і покаже багатьом друзям. Зрештою, заради відвідин тільки Ужгородсь¬кого замку туристи теж навряд чи приїдуть, адже в світі існує багато цікавіших замків. Однак усе в комплексі відпочивальник купить. А інколи навколо пам"ятників створюються цілі легенди. Всі, хто бодай раз був у "Паланку", бачили блискучий палець пам"ятника Федору Корятовичу – люди знають, що цей перст потрібно потерти. Хоча навряд чи хтось іде до замку тільки заради цього".

Юрій Лівак, ЗІА "Простір"

Теги: пам'ятник

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати