Позмагатися з водною стихією

Нещодавно пощастило фактично вперше в житті потрапити на справжнісінький рафтинг по гірській річці. Досі змагання людей із бурхливими хвилями   потоку доводилося бачити хіба що в телевізорі під час змагань спортсменів на каяках (маленький вузенький одномісний човник. – Авт.).

На початку ж травня дістав нагоду й сам спробувати новий для мене вид екстремального дозвілля. Подарували її пластуни, точніше – курінь "Чорноморці". Ці хлопці спеціалізуються на прививанні водних навичок. Окрім рафтингу гірськими річками, вчать дітей сплавлятися великими водними артеріями (щорічно проводять табір, під час якогось сплавляються, наприклад, Дунаєм), дайвінгу, вінд-серфінгу тощо.
 
Але найпершим водним табором "Чорноморців" став рафтинговий, який пластуни проводять з початку 90-х – фактично відколи й відродився курінь. Відбувається він традиційно на річці Чорний Черемош на Івано-Франківщині (Верховинський район) на початку травня, коли в гірському регіоні нарешті завершується зима й талий сніг щедро наповнює доволі мілку в інший час гірську річку водою. Саме в цей час пластуни організовують табір для підлітків, а після нього пропонують спробувати новий вид приливу адреналіну в кров для всіх охочих. Власне, до останніх примкнув цього року і я.

Щиро сказати, прямуючи до села Дземброня, де базувався цьогорічний табір, був переконаний, що в Україні цей вид відпочинку розвинений слабо. По-перше, тому що в ЗМІ не так часто про нього доводилося чути чи читати, по-друге, здавалося, ну хіба знайдеться насправді багато людей, які готові витерпіти холод травневої гірської річки, відчуття, які важко поставити поряд із прикметником "комфортні", реальний ризик здоров’ям чи навіть (упаси, Боже!) життям. Сам думав, що підписався на відверту авантюру, коли наважився поїхати на рафтинг, та ще й і за відносно немалі гроші.

Табори любителів рафтингу починалися з села Ільці, що розмістилося попри трасі, та обсіли обидва береги Чорного Черемошу на багато кілометрів угору. Туристичні автобуси курсували, як у місті маршрутки найпопулярнішого напрямку. Сотні людей, скориставшись травневими святами, рванули до високогірної Франківщини на сплав. А навантаження дороги через села Красник, Дземброня, Зелена, якщо й не нагадувало міський трафік, то точно було завеликим для гірських сіл. Причому їздив по дорозі доволі специфічний транспорт – вантажівки та мікроавтобуси доверху закладені різноманітними плавзасобами – каяками, байдарками, катамаранами, човнами.

І ось нарешті табір "Чорноморців", якому в найближчі дні судилося стати рідним. Керівники багато часу на освоєння не дали, хіба що дозволили розкласти намет, після чого вручили новачкам гідрокостюми, а також елементи захисту й весла (так звані "каски, спаски, весла" – ця фраза звучала в таборі найчастіше), й відправили до вантажівки, набитої катамаранами та людьми, щоб поїхати на перший у житті рафтинг. Сплавлялися "чайники" (до числа яких, звісно, входив і я) на катамаранах – напевно, найбезпечніших для рафтингу плавзасобах. Це дві вузькі накачані повітрям гумові гондоли, які скріплюються алюмінієвим каркасом. У результаті виходить великий (метрів зо два завширшки й три завдовжки) плавзасіб, який  дуже складно перевернути. Хоча інструктори порадили не дуже радіти: якщо сильно постаратися, то можна перекинутися і з катамараном. Бувають вони 6-, 4- та 2-місні. Ми здебільшого сплавлялися на 6-місних. Причому п’ятеро членів команди були "чайниками", а шостий – інструктор. На нього й лягала відповідальність за здоров’я новачків і цілість плавзасобу. Отже, після нетривалого інструктажу всі розсідаються по своїх місцях – і сплав 14-кілометровим відрізком Чорного Черемошу розпочинається...

  Насправді доволі важко переконливо описати свої відчуття на річці. Як мовиться, ліпше раз спробувати. Про холодну воду забуваєш умить, тільки-но катамаран розпочинає свій шлях. З цього моменту думаєш лише про те, як утриматися на плавзасобі, вписатися в черговий поворот, оминути камені, яких у гірській річці пов¬нісінько, дослухаєшся до голос¬них команд інструктора, а холоднюча вода, яка регулярно обливає з ніг до голови, здається, не те що примушує дрижати, а навпаки – зігріває ще більше.
 
Єдине, що заважало – завелика кількість плавзасобів. Про те, що й на гірській річці можуть бути затори, до цього моменту якось не задумувався. Виявляється, ще й як можуть! Доводилося, отож, регулярно причалювати до берегів, щоб перечекати, доки катамарани, байдарки, човни розпливуться. За правилами безпеки, плавзасоби не повинні перебувати один від одного ближче, ніж за 20 метрів. А безпека для інструкторів-"чор¬номорців" – це головне.
 
Збагнувши популярність рафтингу, не міг не поставити собі питання: а чому, власне, цей вид туризму не набув популярності в нас, на Закарпатті, адже умови нібито принаймні не гірші, ніж на Франківщині – чого-чого, а гірських річок в нашій області вистачає. "Чорноморці" відзначали, що на деяких річках саме нашого краю по-справжньому шикарні умови для більш професійного рафтингу.
 
Звичайно, це не настільки фінансово привабливий вид туризму для місцевого населення. По-перше, тому, що відпочивальники переважно живуть у наметах (тобто на приватних садибах не дуже заробиш), по-друге, сезон надто короткий – усього 2–3 тижні в році. Хоча, наприклад, Федір Шандор, завідувач кафедри туризму географічного факультету УжНУ не згоден, що рафтинг маловигідний фінансово і, як приклад, наводить Туреччину, де цей вид дозвілля дуже популярний і чимало туристів їдуть до цієї країни не похлюпатися в морі, а саме заради екстермального сплаву. За словами п. Федора, популярність серед рафтерів має, зокрема, стрімка річка Шопурка (ділянка між Великим Бичковом та Вілоком). Загалом же, у нас займаються туристичним рафтингом і рафтингом на здавання туристичної категорії, а також дайвінгом та фридайвінгом. Про це знають досвідчені любителі водного туризму, та не знають широкі верстви населення. З банальної причини: на відміну від Франківщини, Закарпаття мало рекламує такий вид дозвілля...

Юрій Лівак

Теги: рафтинг, сплав, туризм

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати