Влад Троїцький: "Творчі люди живуть у "паралельній Україні"

Із 4 по 9 травня у Берегові проходив театральний  фестиваль "Сталкер-2010". Це була вже  друга спроба показати глядачеві українські та угорські вистави на одній сцені. Натхненник акції – Атілла Віднянський, талановитий режисер, який зумів створити неординарний театр у Берегові. Тепер трупу постійно запрошують із гастролями як у Москву, так і в країни Європи. Нині Атілла працює у Дебрецені в театрі Чоконаї. Закарпатський глядач уже зміг побачити деякі вистави з його репертуару. Зокрема, запросили угорського рок-співака Хобо (лідера легендарного Hobo Blues Band) із власним моно-спектаклем.

Україну на фесті представляв київський театр-студія "Дах", яким керує Влад Троїцький, президент і творець міжнародного фестивалю сучасного мистецтва "ГОГОЛЬFEST" і засновник українського етно-гурту "ДахаБраха". А ще він давній друг Атілли Віднянського, тому без вагань погодився приїхати разом з акторами у наше провінційне містечко, хоча і має дуже напружений графік.
 
Вистава "Український Декамерон" під живу музику учасників "ДахаБраха", безумовно, заслуговує на увагу. В столиці вона у репертуарі театру безперервно  з 2006 року. Прикро, що ця подія на Закарпатті відбулася якось завуальовано – організатори чомусь не потурбувалися про промоцію і рекламу. Зате у мене була можливість поспілкуватися з людиною, яка  мріє "вивести Україну на світову культурну арену як повноправного гравця, котрий у перспективі навіть формуватиме правила".  І не лише мріє, а й успішно робить це!

"Українці набагато щасливіші за росіян та європейців"
 
– Владе, що ти робиш на Закарпатті? 
 
– Мене запросив Атілла Віднянський, з  яким нас пов’язує давня дружба. Познайомилися ми вже давно, здається, у Москві. На жаль, хороших театрів в Україні мало. А берегівський один із них – навіть один із кращих, тому гріх не товаришувати. Також підтримую добрі стосунки з Угорщиною. Минулого року я показав виставу в Кечкеметі, до цього – у Секешфехерварі. Це для мене були дуже цікаві мандрівки в інший театральний світ. Угорці – культурна нація. Інтелігенція та, зокрема, театр відіграють набагато більшу роль у суспільстві, ніж у нас. Це, мабуть, традиції. В тому числі й кінематографічні. Хоча угорська культура дещо замкнута, насамперед через мову. І угорському театру важко "вписатися" у контекст світового театру, хоча насправді він дуже самобутній.

– Що ти думаєш про Закарпаття та, зокрема, про наше культурне життя...
 
 – Щодо театру, то для мене у краї поки що існує лише один – у Берегові. Та й то тому, що тут був Атілла. Вважаю, що театр пов’язаний насамперед з особистістю. Завжди має бути лідер, що веде за собою. Так виник і "Дах". Незважаючи на те, що Атілла працює більше в Угорщині, його театр живе, він ставить нові вистави і гастролює Європою. До речі, наступного року ми разом їдемо у Францію.
 
– Чому ж подібні театри не виникають  в інших містах України?

– Бо, насправді, хороших режисерів  у світі дуже мало. І в Берегові театр існує "не завдяки, а всупереч". Не створено механізму, аби він працював у постійному режимі. У чомусь, безумовно, його "рятує" Угорщина – є можливість там гастролювати. Бо у рідному місті недостатньо публіки, аби грати лише для неї. Людей багато, але тих, кого дійсно цікавить театр, – бракує…

– Тому що Закарпаття – це культурна  провінція?

– Мені здається, що у вас набагато більше справжнього, ніж, скажімо, у  Східній Україні. Тут люди відчувають свої корені. У них є "традиція" – у хорошому розумінні слова. Вони ніби самі по собі – облаштовують господарства, зводять будинки за будь-яких умов й обставин. Тут дуже поважають родину як таку. Тому іноді виникає відчуття, що це якась окрема частинка України, яка живе за власним укладом.

– Приїжджим здається, що тут починається Європа. Однак самі закарпатці розуміють, що нам до неї ще дуже далеко у всіх відношеннях...

– Загалом, проблеми є у всіх. Люди звикли скаржитися на долю – плачуть  і угорці, й греки, й португальці, навіть французи. Якщо ти знаходиш гармонію у житті тут – значить це твоя земля. І що таке Європа?..

– Можливо, для нас це – цивілізація, певна стабільність, можливість жити безбідно...

  – А хіба у Франції мало бомжів, там кілометри бідних "чорних" кварталів, це практично гетто. А в Берліні  те ж саме – 15 % безробітних і купа незадоволених.

– Ти народився в столиці Бурятії  Улан-Уде, а Україна вже стала  для тебе батьківщиною?
 
– Безумовно, це моя батьківщина, тобто земля, де я живу, де я відбувся як людина. Хоча мене дуже багато чого тут не влаштовує. Насамперед неповага до людини. Хоча, з іншого боку, існує також і неповага до держави. І це, можливо, тому, що ми знаходимося на узбіччі двох великих цивілізацій – європейської, з традицією поваги і навіть пієтету до особистості, та російської, з державою і "царем-батюшкою". А у нас нема ні того ні іншого. Хоча, як на мене, народ у нас набагато щасливіший за росіян і навіть за європейців. Єдине – не вистачає в Україні творчого щастя. Воно зараз більше споживацького характеру: з’їв шматок м’яса, випив горілки – і щасливий. Створити щось прекрасне чомусь щастям не вважається…

"Політичні  шоу на телеекранах, можливо, скоро  прикриють" 

– У нас життя дуже тісно переплелося  з політикою. Її представники вже  стали "зірками" шоу-бізнесу. А  культура десь "відпочиває" на цьому  фоні...

– Через десять-двадцять років, сподіваюся, ніхто вже не згадає ні про Януковича, ні про Ющенка. А, скажімо, про Атіллу пам’ятатимуть. І про мене також, як і про наші театри...

 – Однак політики виконують функцію  акторів і беруть участь у виставі...

– … яка вже нікому не цікава. Нинішня  "нова" влада знову повторює помилки  своїх попередників. Лише в іншому напрямку.

– У твоїх планах спільний проект із Савіком Шустером. Це щось пов’язане  з політикою?
 
– Це буде культурний проект, недільна передача, де я виконуватиму роль ведучого і  режисера. Обиратиметься певна тема, писатимуться тексти і гратимуть  актори. За тиждень треба буде підготувати три-чотири короткі вистави, але не якісь там гуморески...

– Шустер має внутрішній "барометр". Чого це його потягнуло на культурні  проекти?

– Він, мабуть, розуміє, що всі ці політичні  шоу на телеканалах недовговічні й тому виходить на інший рівень.
 
– Які твої плани на цей рік?
 
– Восени плануємо провести грандіозний "ГОГОЛЬFEST". У листопаді їду до Дебрецена, де займатимуся виставою. Навесні ще одна постановка в Будапешті, а потім гастролі у Францію разом із берегівським театром. Щодо "ДахаБраха" – то це частина проекту театру "Дах", що вже виступає навіть окремо, зробивши велику музичну кар’єру. Нещодавно отримали премію сучасного мистецтва імені Курьохіна у Петербурзі. А диски записують у європейських студіях.                             

"Молодим  і талановитим потрібно дати віру у власні сили" 
 
– Звідки ти черпаєш енергію у наших  непролазних джунглях?
 
 – Насправді не все так погано. Я  ось для себе вирішив, що цивілізація  грошей завершилась, тобто добігає  свого кінця.
 
Гроші зробили свою справу після буржуазних революцій 18-19 століть. Але суспільство споживання себе вже вичерпало. Це порочне коло, яке дуже погано впливає як на екологію, так і на людину. Міняти щороку машину або речі – це нікому вже не приносить ніякої справжньої радості… Тому зароджується нова цивілізація – альтруїзму. Індекс успішності вимірюватиметься не тим, скільки ти коштуєш, а тим, скільки ти можеш віддати, подарувати. Радість від нової покупки зникає дуже швидко – десь через тиждень. А якщо ти комусь щось подарував і приніс радість, то позитивне відчуття залишиться набагато довше.
 
– У тебе дуже оптимістичний погляд на майбутнє...
 
 – Мій девіз: "врятуйся сам –  інші підтягнуться". Тому якщо тобі вдається сформувати навколо себе простір, де діють інші етичні принципи, то довкола вже формуватиметься й інше співтовариство. Я це називаю "паралельною Україною". Яка не дивиться телебачення, не читає газет... А слухає хорошу музику, захоплюється цікавими книгами і хорошим кіно. І таких одиниць дедалі більшає, але поки що вони ще не готові щось робити. Тому "ГОГОЛЬFEST" – це імпульс, створений саме для того, аби надати простір тим  людям, які його потребують.
 
– А "ГОГОЛЬFEST" точно відбудеться? Бо на його проведення потрібні шалені кошти – більше 500 тисяч доларів. Тим паче "криза" у нас триває...
 
– Думаю, що якщо нам вдалося це зробити  минулого року, то... Я ж від держави  не залежу. Надіюся, що все-таки відбудеться. Адже у фестивалі беруть участь 36 країн. Він відбуватиметься паралельно у 5 містах України. 
 
– Минулого року ти звертався із відкритим листом до українських політиків. Чи була якась реакція?
 
– Це було звернення перед минулим  фестивалем: я закликав припинити  грати в українську національну  гру під назвою "сам дурак", тобто  поливати один одного брудом і кричати про свою любов до батьківщини. А замість цього РАЗОМ спробувати зробити щось корисне. Але наших політиків це не обходить. Тому ми і живемо у "паралельній Україні", яка більш цікава, відкрита і не така убога, як нам показують по телебаченню. Адже людині дається у житті лише те, що вона хоче по-справжньому. Але до цього потрібно йти наполегливо і не зупиняючись...

Спілкувався Олександр Ворошилов, фото  автора
 

Теги: ГОГОЛЬFEST, Влад Троїцький, театр

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати