Європейська "добра воля", або Чому з шенгенськими візами не пускають у Шенген?

Масові "віссо" на словацький кшталт

Цю історію буквально днями розповів знайомий, який обіймає далеко не останню посаду в правоохоронній ієрархії Закарпаття. "Я мав потребу відвідати Словацьку Республіку. На час, коли мала відбутися поїздка, у закордонному паспорті в мене була дійсна шенгенська віза, оформлена в Генконсульстві Угорської Республіки в Ужгороді, страховка, – розповідає Іван Олексійович (ім’я змінене. – Авт.). – І в думці не маючи чогось, вирушив до МПП "Ужгород". Українські прикордонні служби пропустили, у них не виникло до мене жодних запитань, та словацькі чогось  надто ретельно заходилися перевіряти документи. А потім... наказали повертатися. Я страшенно здивувався – всі ж документи в порядку, показав, що маю при собі гроші, надав навіть виписку з банківського рахунку, де засвідчено, що маю суму, потрібну для перебування в Словаччині. Ні – назад!

Тут уже сам уперся рогом, адже знаю, що на будь-яку дію має бути чітке вмотивоване пояснення, може бути подана апеляція, отож став вимагати, аби мені все розтлумачили. Мовляв, якщо не додав документів, хай вкажуть яких саме, аби знав, як наступного разу готуватися до поїздки. Зрештою, вочевидь, я так їх "втомив", що мені дуже тихенько, але наполегливо пояснили: або добровільно повертаюся в Україну, або ж мені нададуть письмове пояснення причини повернення, але при цьому в паспорт вдарять "депорт". Що лишалося робити? Певна річ, пояснення не захотів..."

Ще один знайомий, Олександр, розказав, як до Братислави їхав... через Угорщину. Ті ж таки словацькі прикордонники вирішили, що угорська шенгенська віза не є підставою для того, аби в’їхати на територію їхньої держави. І це попри те, що, за вимогами Шенгенського кодексу, він спочатку "погасив" візу поїздкою в Угорщину (є така вимога – з отриманою "шенгенкою" спочатку в’їхати в ту країну, яка видала візу). Навіть на етапі підготовки статті до друку ще один друг назвав мені трьох наших спільних знайомих, яких так само повернули до України зі словацького кордону. Тобто явище це – далеко не поодиноке.

Про те, що проблема є, каже й директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в Ужгороді Світлана Мітряєва. "Справді, останнім часом було чимало фактів, коли намагалися перетнути кордон і журналісти, і представники Ужгородської міської ради, і бізнесмени, а їх не впускали на територію Словацької Республіки з угорськими шенгенськими візами. Маємо багато листів українських громадян, які не розуміють, чому не можуть у такий спосіб потрапити до шенгенського простору? Адже Угорщина також входить до Шенгенської зони. То маємо справу з двома типами віз чи як? Ми подали відповідні запити до всіх консульств, до МЗС, і нині питання піддається детальному аналізу. Тільки-но буде результат, оприлюднимо його".

Чому словаки не пускають до себе українців?

Про це я запитала Генерального консула Словацької республіки в Ужгороді Маріана Сладічека. Дипломат, як виявилося, з проблемою добре обізнаний, ба більше – склалося враження, що вона йому вже й мозолів натерла. Щоправда, пан консул одразу вніс вагоме уточнення: немає упередженості до угорських консульств в Україні, насправді це питання стосується українців і з італійськими, і з польськими, і з іншими шенгенськими візами, виданими в Україні консульствами іноземних держав, що входять до Шенгенської зони. М. Сладічек назвав причину відмови: "Словацькі прикордонники тому прискіпливо перевіряють шенгенські візи й підстави до їхньої видачі, що українці масово стали в’їжджати на територію Словаччини з одноразовими польськими візами (не знаю, кот¬рим саме генконсульством видані, але це не принципово). Це було нелогічно, викликало чимало запитань у правоохоронних органів. Щоправда, аби не виявився цей захід болісним стосовно лише якогось одного консульства, то  вирішили перевіряти всіх".

Пан Сладічек наголосив, що дипломати наразі роблять усе можливе для того, "…аби це питання розв’язати і щоб таке непорозуміння справді було короткочасним". Тим більше, що з цього приводу словацькі консульства дістають сотні запитань, "…півдня робочого мені доводиться витрачати на  пояснення…".

При цьому Генеральний консул Польської республіки у Львові Давид Павліта нещодавно, перебуваючи в Ужгороді, чітко розклав у цьому питанні всі крапки над "і": мовляв, Шенгенський візовий кодекс – одне, а Шенгенський прикордонний кодекс – зовсім інше. У межах останнього кожна країна  робить усе можливе для внутрішньої безпеки.

Генеральний консул Угорської Республіки в Ужгороді Віл¬мош Сіклаварі з цього приводу додав: "Усі дипломатичні представництва у світі, які видають візи, діють за одним принципом: коли генконсульство чи консульство видає візу, це є обіцянкою якогось типу, це "добра воля" консульства. Внутрішні органи кожної країни й прикордонні служби мають право перевірити й навіть скасувати цю обіцянку (візу), якщо вбачатимуть для цього причини. Кожна країна світу діє за таким принципом".

У принципі, все сказане є зрозумілим, але ж нам, українцям, свого часу інакше пояснювали правила Шенгену: віза діє у всіх країнах, які приєдналися до цього простору. Наразі це 25 держав Європи. З огляду ж на виниклу ситуацію постає питання:  що ж тоді змінилося, як порівняти з ранішим періодом, коли візи треба було оформляти до кожної окремої країни? Крім того, днями якраз виповнюється славних 5 років, відколи Україна відкрила свої кордони для всіх європейських країн, і віз громадяни цих держав до нас узагалі не потребують. Для порівняння, як поводяться з європейцями наші пострадянські сусіди, розповім свіжий приклад з ірландським вулканом. Коли він зупинив авіарух над значною частиною світу, в Києві проводила тренінг для журналістів та представників громадських організацій фахівець із Латвії Дайга Холма. Повернутися додому літаком у неї не було можливості, прямого ні поїзда, ні навіть причіпного вагону до Риги з Києва немає. Можна було б залізницею з пересадкою у С.-Петербурзі – але для Дайги, громадянки ЄС, потрібна російська віза; можна автобусом через Білорусь, але ж треба білоруську візу. Єдиний вихід – через пів-України їхати до Львова, а звідти до Латвії через Польщу. Уявляєте, які проблеми виникли в людини?

І найголовніше: що нам робити?

Відповідаючи на це питання, насамперед зазначу: Кодекс євроспільноти у правилах, які регулюють пересування осіб через кордон, чітко визначає умови в’їзду на територію країн – членів ЄС. Наявність дійсного паспорта й візи (для громадян третіх країн, де потрібна віза) – це ЛИШЕ ДВІ УМОВИ із загального переліку дозволів на в’їзд.

Певна річ, на початковому етапі відповідність умовам в’їзду перевіряєть консульство, яке розглядає заявку на оформлення ві¬зи. Те, що її видали, свідчить, що на момент надання дозволу умови в’їзду, на думку консульства, були задоволені. Проте вдруге відповідність перевіряється під час перетинання громадянином зовнішнього кордону країни-члена (у нашому випадку, як ми говорили, Словаччини). Якщо представники прикордонної поліції вирішать, що особа з візою не задовольняє вимог до в’їзду, їй буде відмовлено у візиті, незважаючи на наявність "шенгенки" у паспорті.

А невідповідність умовам в’їзду – це взагалі широке, як виявляється, поняття. І починається воно з вашого банківського рахунку, чи "кешу", в кишені, причому в достатній кількості для проживання в європейській країні, і закінчується… "підозрілим обличчям"! Тобто, приміром, борода, на думку прикордонників, більше відповідає образу терориста, а не мирного туриста…

Проте якщо повернутися до проблеми зі словацькими прикордонниками, то, як пояснив пан Сладічек, аби таки потрапити до країни з угорською чи іншою шенгенською візою, вам завжди при собі треба мати підтверджувальні документи. Мова про те, що, коли громадянин із угорською, італійською чи будь-якою іншою шенгенською візою в’їжджає на територію Словацької Республіки, він мусить пред’явити копію запрошення (навіть угорського) чи інший документ, на підставі якого одержав дозвіл на перетин кордону. "Ми просимо колег із МЗС України повідомляти громадян про таку можливу вимогу наших служб. Цей захід – право прикордонників, хоча він, як виявилося, непопулярний", – уточнив пан Сладічек.

Таким чином, аби вбезпечитися бодай від основних претензій прикордонників (а вони можуть виникнути не лише в словаків), то, коли наступного разу подаватимете документи на оформлення Шенгенської візи, обов’язково зробіть кілька копій запрошення чи того документа, на підставі якого дістаєте дозвіл на в’їзд до зони.

Щоправда, і тут є проблема. Адже, приміром, запрошення від громадянина євроспільноти, які подаються до генконсульства для отримання візи, власне в консульстві  відтак і зберігаються. Це означає, що люди, котрі вже здали документи й мають візи, не можуть зробити копій запрошень, тобто не матимуть змоги їх пред’явити після першої поїздки. Що в такому разі робити на кордоні, невідомо.

Так само постає питання: невже словацькі прикордонники такі поліглоти, що зможуть прочитати запрошення угорською, іспанською чи італійською?

До речі, тут ще невеличкий нюанс: за візу українці платять чималі гроші, а з її використанням, як виявляється, ймовірні проблеми…

Якщо такі прецеденти виникатимуть й далі, та й не лише такі, чиновники радять українцям звертатися до відповідних структур, аби останні мали можливість реагувати. Представник МЗС України в Ужгороді Галина Гороховська: "Ми просимо людей звертатися: не бійтеся,  обіцяю, що разом із консулами будемо розв’язувати кожне питання конкретно. Якщо ж не буде звернення, то й вирішувати не буде чого".

І насамкінець до всього сказаного маленький  постскриптум: а що заважало два чи три місяці тому, коли виникла проблема, та й тепер, коли вона все ще не розв’язана, домовитися генконсульствам із МЗС і вивісити відповідні роз’яснення бодай при входах до установ, де видають візи? Аби люди знали про ймовір¬ні складнощі і про те, як їх можна уникнути? А то ж скільки українців за ці місяці отримали шенгенські візи, а копій запрошень не робили – отже, наражаються на небезпеку "дорогого" повернення на батьківщину...

Наталка Петерварі

Теги: віза, кордон, шенген

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати