Життя і смерть радгоспу “Виноградівський”. Андрій Васько

- Представтеся, будь ласка.

- Васько Андрій Юрійович. Один з останніх директорів радгоспу «Виноградівський». Директором працював з 2005 року по 2007 рік. У радгоспі «Виноградівський» працював з 1972 року (до того, з 1965 року, працював у колгоспі «8 Березня»). Розпочав із нормувальника. Потім був призначений помічником бригадира у ІІ бригаду, яка працювала на Чорній горі, де колись був ресторан «Гроно». В цей же час почав заочне навчання в сільськогосподарському інституті в Дублянах, який закінчив у 1977 році. Працював також бригадиром, агрономом. Тоді директором радгоспу був нині покійний Клімешин. У 1977 році мене призначили інспектором міжрайонної карантинної інспекції Іршавського і Виноградівського районів. У 1990 році повернувся з інспекції знову у радгосп. З 1990 року і до 2009 року працював у радгоспі «Виноградівський» на різних посадах. Звільнений був по причині скорочення штатів.

- Скільки людей працювало, коли ви стали директором?

- Більше ста чоловік працювало постійно. А в сезон ми наймали сезонних працівників.

- Радгосп вже був у пошматованому стані?

- Ні. Все було на місці. Просто були затримки з виплатою зарплат працівникам, відповідно борги перед Пенсійним фондом та Податковою інспекцією. Загалом сума заборгованості складала біля півмільйона гривень.

- А хто був директором до вас?

- До мене директором приблизно два роки працював Федоренко, який у 2005 році звільнився з посади.

- То заборгованість виникла при молодому чоловікові?

- Борги виникли ще при покійному Продану. При Федоренку ми за півмільйона продали контору.

- Кому продали, Йосипам Шерегі та Фізеші?

- Та ні. Це були підставні люди. Ну, й будинки вони збудували. А купив все Ратушняк.

- Ви точно знаєте?

- А як же. Я був свідком того, як Федоренко з Ратушняком домовлялися. Я ж був заступником директора. Також вони взяли 75 соток землі біля контори. Хоча закон цього не дозволяв. Цю оборудку вже робила міська рада, бо земля за ними рахувалася.

- І як це могло статися?

- Знаю так, що міська рада просто відмовилася від цієї землі.

- І хто тоді був міським головою?

- Здається, Попович. Продавала будівлю виконавча служба. Хоча виконавча служба торги проводить через аукціон. Але тут аукціону ніякого не було. За контору заплатили 500 тис. грн.. Що дало нам можливість покрити борги.

- Виходить, був порушений закон?

- То потрібно з виконавчою службою розбиратися.

- Борги ви покрили, але чому знову почали борги нарощуватися?

- Справа в тому, що паливо було дороге. Ми трошки посіяли, трошки посадили, але воно не покривало всі затрати. Доводилося ж всюди тримати охорону, щоб не розтягли шпалери і таке інше.

- Андрію Юрійовичу, наші люди ліниві?

- Ні, наші люди не ліниві.

- Наші люди по всьому світу працюють, наші люди відрізняються ініціативністю, заповзятливістю, невже вони не могли себе на своїй землі прогодувати, маючи такі потужності?

- Могли.

- Тоді, може ви, керівники, були нетрібні?

- Все може бути. Але насправді було цілий ряд причин. Ми вже не мали можливості так обробляти поля, виноградники, як раніше. Ні отрутохімікатів, ні добрив, весь процес розладнався, бо дійсно не вистачало коштів. Ми збирали тільки те, що Бог дав. Тому це вже були не ті врожаї, як колись. Виручені кошти за продаж врожаю зовсім не покривали затрати. Ринок збуту став зовсім іншим. Це не так, як колись при соціалізмі все було планово і регламентовано. У людей настрій на роботу був зовсім іншим. Хоч ми і розрахувалися спочатку, але згодом борги стали знову рости. Довіра людей танула на очах. А чому я радгосп Мондові віддав? Справа в тому, що я, як керівник, порушив свої повноваження. Для того, щоб люди в Широкому йшли працювати, я під забудову дозволив виділити по 20 соток радгоспної землі - 3,6 га. , яка пустувала. За це мене судили.

- Чому ж ви дали землю?

- Не я дав. Виділила Широцька сільська рада. Я тільки дозвіл дав. До того можна було виділяти землю працівникам радгоспу під забудову, якщо вона пустувала. Але в цей час прийшла директива, яка заборонила це робити. Я з директивою не був ознайомлений. Суд продовжувався один рік, судив мене Дворніченко. А закінчилося тим, що я потрапив під амністію, визнавши свою вину, що зробив неправильно.

- Цікавий суд, як в дитсадку.

- Я й зараз не шкодую. Бо виділив землю 18 людям, які на ній працювали. І то я дав не виноградники, не сади, а звичайну ріллю, яка пустувала. І після цього я радгосп залишив. А що зараз з радгоспом сталося, ви прекрасно знаєте.

- Про це трошки пізніше. Після вас директором радгоспу став Василь Монда. На вашу думку, чи був він причетним до того розвалу, який привів до фактичної ліквідації господарства?

- Ні. Це все перейшло у спадок.

- Василь Монда нам розповідав, що йому дуже заважали працювати різного роду перевірки, виклики на килим, звітування різним комісіям.

- Звичайно. Мене самого постійно викликали. Наприклад, був на килимі у Балоги.

- Чи не здалося вам, що ці виклики були частиною плану по приведенню господарства до занепаду з подальшою ліквідацією, а далі вже як воно кому треба.

- А як же. Замість того, щоб підтримати, вони ще топлять господарство різними перевірками. Складається таке враження, що згори було отримано добро на таку політику, політику розвалу підприємства. Під керівництвом колишнього директора Яцури були складені списки пенсіонерів, працівників господарства, складена петиція, яку відправили в Київ. У петиції було прохання дозволити розпаювати господарство між тими людьми, які в ньому працювали. Але відповідь на наше прохання була одна – це державне підприємство, і законом забороняється його розпаювання.

- В розмові з Василем Мондою ми згадали про гаражі радгоспу.

- Їх продаж відбувся через аукціон. Тоді продавалася і пилорама, і гаражі, і інше.

- А цех, який поблизу знаходиться?

- Його Тереля купив раніше, при покійному Продану. Він також викупив частину складів, які знаходяться поряд. А гаражі і пилораму взяли Граб – колишній прокурор і Келемен – заступник теперішнього прокурора.

- Нам ще говорили про Юрія Дубляка на прізвисько Дігі.

- Він у них тільки прикажчиком був.

- Монда нам сказав, що в аукціоні приймали участь якісь жіночки.

- Так, формально. До речі, він досить цікаво відбувався. На торги виставлялася невеличка пилорама. Я вирішив теж позмагатися за неї. Але мені сказали: все Андрію, вже пізно, і не дали прийняти участі в аукціоні.

- А звідки ви знаєте, що гаражі взяв Келемен і Граб?

- Бо вони там постійно крутилися: ходили по території, одним словом займалися тими об’єктами. І це цікаво виходить: дружина Граба - тепер голова райдержадміністрації, тоді працювала начальником Податкової інспекції, Граб працював районним прокурором, тобто очолювали ті служби, які нас постійно контролювали. В результаті на аукціоні вони були найактивнішими. Але більше про це все міг би розповісти Тереля Іван, бо він з ними дуже багато проблем мав. Вони примусили його робити дорогу, бо не дозволи їздити біля їхнього об’єкту. Хоча то все по закону було, однак наші прокурори на закон плюють. Є ще один чоловік – Іван Погоріляк, який працював головним інженером у радгоспі. То він потім у Граба і Келемена пилорамою завідував. Теж на них працював і багато знає.

- Також хочемо спитати про землі радгоспу в районі вулиці Герцена.

- Землі були надані у співпрацю. Діялося це вже при Монді. Взяв у співпрацю тодішній го-лова райдержадміністрації Якоб Василь Іванович під прикриттям Івана Івановича Мотрунича. Розумієте, що Якоб при владі був і на себе це писати не хотів, і тому договір укладався із таким, як Мотрунич.

- І скільки землі було дано у співпрацю?

- Якщо порахувати всі виноградники, ріллю, рибничок, то вийди біля 30 гектарів.

- І на який час була укладена угода?

- На довготривалий. Але працювали всього два роки. Користувалися радгоспною охороною, наймали наших людей і згідно договору перерахували радгоспу кошти.

- А чому тільки два роки працювали?

- Точно не знаю. Видно, або не все йшло так, як треба, або щось собі інше задумали. До речі, така сама співпраця була укладена і в Буковому. З паном Пауком. Паук - начальник обласного управління сільського господарства області. А співпраця була оформлена на його брата. В оренду було взято до 60 гектарів молодих виноградників і садів. І теж перші роки вони працювали, а потім справа заглухла. Це теж було зроблено при Монді. Але дозвіл на співпрацю міг бути отриманий виключно через Київ.

- І це вигідно було надавати радгоспну землю у подібну співпрацю?

- Вигідно. Щось радгоспу платили. Наймали наших людей, оплачували їхню роботу. Але потім те теж заглухло.

- Важко із землею працювати?

- Важко то воно важко, але ж співпраця оформлена на десятки років. Тобто тут головне собі застовпити ділянку, а там вже можна щось з нею далі думати.

- Ось воно що!

- Земля на Закарпатті, як у Клондайку золото. Ось вони, як справжні далекоглядні старателі, запатентували території. Кому треба буде, вже з ними матимуть справу.

- Дуже цікава історія. Так ось як вони, урядовці наші та органи, дбають про загальне добро та дотримання законодавства.

- А як ви думали?!

- Андрію Юрійовичу, йшло воно йшло, колесо крутилося, крутилося, поки не відпало. І його не стало, нашого радгоспу «Виноградівський». Але ж кудись то він подівся?

- Звісно. Його собі розібрали. Не хочу казати розікрали, але дуже на то подабать. Головне не хочуть казати.

- Не хочуть, Андрію Юрійовичу. Ой, не хочуть. Ми надіслали згідно закону про доступ до публічної інформації, а інформація із публічних найпублічніша, запити. І в пенсійний фонд, і в податкову інспекцію, і до райдержадміністрації – ніхто не відповів. Найцікавіша і найлаконічніша була відповідь із райдержадміністрації: ми не в курсі, а ваш запит направляємо у радгосп «Виноградівський». Відомо, що з кладовищ відповіді не отримують. Навіть в Ужгородський Господарський суд запит надіслали. Рішення всіх судів, які навколо господарства розігрувалися, надіслали, а рішення головного суду, де була затверджена Мирова угода і перелік «третіх осіб», яким перейде господарство після покриття боргів, –«забули». Може вам щось відомо?

- Вони приховують від людей і не надають інформацію. Я знаю тільки про розплідник. Мені про це розповів Лендєл Михайло, який до останнього часу працював у радгоспі. Він сказав, що всі будівлі разом із землею, яка ніби в оренді, взяв Степан Попович – син покійного Івана Степановича Поповича – колись начальника Виноградівської міліції.

- Він агроном?

- Та ніби не агроном. Але розплідник ніби його.

- Голова Широцької сільради нам теж про нього розповідав. Казав, що останній директор радгоспу – Костров навіть жив у Степана (у готелі дорого) весь цей час із тою незнайомою дамою. А скільки гектарів у тому розпліднику?

- Там багато землі. Тільки за дамбою біля 30-40 гектарів ріллі. А ще до дамби багато землі. Загалом ріллі біля 70-80 гектарів. Хоча стільки, напевно, не буде, бо ми 4,5 гектара розділили людям по 10 соток.

- Яким людям?

- Нашим працівникам для ведення сільськогосподарських робіт. Це було поділено ще при покійному Продану.

- От поясніть нам, Андрію Юрійовичу, для чого земля Степану Івановичу? Адже її зараз ні приватизувати, ні продати не можна. Для чого?

- Видно хоче зайнятися сільським господарством.

- То все-таки агроном?

- Агроном не агроном, але то все дуже важко. Потрібно викорчувати, розчистити. Це дуже важка робота.

- А якщо б то взяти і, наприклад, розділити на ділянки під забудову. Маємо на увазі територію, що знаходиться під горою у межах міста.

- Зараз не можна, а прийде час, то звичайно, що розділить. І всі гроші підуть власнику. Не міській раді, не громаді, а ось цим власникам.

- А як бути з Якобом, Пауком, які до того собі трохи застовпили?

- Все у них буде добре. Ніхто у них землю не забере. Вони ж заплатили солідні кошти і договір співпраці укладений на роки. Розірвати його неможливо.

- На вашу думку, чи коштує все майно радгоспу, всі землі отих 1,9 мільйона гривень, про які йдеться у Мировій угоді, яку своїм рішенням затвердив Господарський суд?

- Думаю, що тут навіть нема про що говорити. Звичайно, що це копійки. Моя думка, що радгосп спеціально робили банкрутом, його пресували, щоб хтось міг нагріти руки.

- Чи схоже це на злочин?

- Однозначно, бо якщо б люди працювали, якщо б держава допомагала і не заважала, то господарство б процвітало. Невже то не злочин порізати на металобрухт робочі автомашини? Все устаткування, яке було у робочому стані: пресові установки, дробівки. Все пішло на металобрухт. Не розумію, чому два комбайни порізали, невже не можна було людям продати?

- А вони точно в робочому стані були?

- Звичайно. Окрім комбайнів було чотири легкові машини. Три, бо «Волгу» собі забрав Костров.

- А звідки ви знаєте?

- Я заходив на господарство. Перед тим, як забрати, йому її ще й відремонтували. На металолом порубали «шістку», два «уазики». Ну і все обладнання.

- Яке обладнання?

- У нас був цех, в якому оброблялися плоди, з яких робили сік, а потім вино. Була сушарка, яку ми не так давно придбали, сушили в ній фрукти. Сушарку не рубали, а цілою забрали. Куди повезли, ніхто не знає. На винпункті № 2 було приблизно 10 винних насосів. Були преси, один з яких мав вагу біля 10 тонн. Були шнекові пневматичні преси, в яких були латунь, мідь – цінні метали – теж порубали на брухт. Головне, що все це було у нормальному стані. Цілу лінію для обробки плодів порізали на метал. У спиртосховищі були три ємності по 300 тис. літрів. Багато менших ємносте, труб, різних спиртометрів, - все це знищено.

- Андрію Юрійовичу, ще раз вас запитуємо, а може воно все вже застаріло, нікуди не годилося?

- Ємності дійсно вже не застосовувалися. Стільки спирту у радгоспі було в часи його розквіту. Але використовувалися менші ємності і все працювало.

- Монда нам сказав, що все оцінили в 380 тис. грн. Як ви думаєте, могло воно мати таку ціну?

- Як ділове, воно коштувало мільйони, а як вони то оцінювали, вони знають. Адже тільки кольорового металу в пресах там було не на малу суму. Ось тепер би органи і експертів підключити, щоб розібралися, хто і як то все знищив. Що цікаво, до Кострова не можна було навіть стебло без Києва списати, а цей прийшов і все почали рубати й трощити. Бочки повивозили із підвалу. Звичайно, були й такі, що їх тільки викинути, але частина після ремонту ще могла служити. Одним словом, злочин робився натуральний. Не думав я, що воно так закінчиться. Я надіявся, що хоча б людям роздадуть, які там працювали, якщо вже не хочуть, щоб підприємство працювало. Думав і собі якусь ділянку винниці взяти, щоб було на старість де прикласти і вміння, і сили. Але бачите, як все відбулося. Суцільний безлад у державі, суцільний.

Коли спостерігаєш такі ситуації, то мимоволі в голову приходить думка: чи взагалі люди, які складають нашу місцеву владу, керівництво різних рівнів, - вони влада. Точніше, чи вони наша влада. Бо іноді здається, що це якась безхребетна групка колаборантів-найманців, які виконують якісь накази згори, збоку, зісподу, абсолютно не рахуючись не тільки з інтересами громади, але й навіть не маючи в голові якоїсь стратегії чи бачення майбутнього цієї землі і цих людей. І не тільки виконують, але з нетерпінням їх очікують (наприклад, таких от кострових), бо єдине, на що вистачає кмітливості, це в загальному гаморі самим щось собі відщипнути, дітей прилаштувати і при цьому ще залізти в число благодійників, почесних громадян міста, села і т. д. Зрозуміло, що радянський час чимало потрудився над вирощуванням такого роду генетичного продукту, але ж час закінчився, а виробництво не припиняється, а якби ще й модифікується в сторону цинізму, безмежної жадоби та нахабства. Що тут скажеш. Виглядає дуже безнадійно. Особливо тоді, коли під цією потворною махиною бачиш наші ноги, які йдуть куди скажуть, танцюють те, що замовляють, а часом ще й падуть то на одно, то відразу на два коліна.

Володимир Мочарник

Теги: радгосп-завод

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати