Хмільник без пива, зате зі срібною водою

Назву село й справді отримало від рослини, з якої варять пиво. Дикого хмелю тут і сьогодні вдосталь – росте у лісі, в’ється подекуди і біля будинків. Навіть колишня, дорадянська назва села – Комлош (Коmlos) – теж у перекладі з угорської означає «хміль». Як розповіла завідувачка місцевого клубу пані Юлія, серед старших людей і тепер можна почути: «Куди йдеш? – До Комлоша». До речі, за її словами, місцеві старожили, наприклад, 92-річний Іван Максим, розповідають, що колись давно тут жив багатій, прізвище якого теж було Комлоші. Мешкав пан там, де нині знаходиться залізнична станція, і в нього працював місцевий люд.

Колись, щоправда, народу тут жило не дуже густо: ще в 40-х роках минулого століття у Хмільнику нараховувалось усього 13 хат, і мешкали тут переважно євреї. Вони, до речі, у невеликому селі мали навіть власний магазин – хондю. Сьогодні ж, зауважує Юлія Іванівна, серед близько 900 хмільниківців немає жодної єврейської родини.

Утім, пам’ятки з іудейської сторінки в історії села все-таки залишилися. На в’їзді до Хмільника біля дороги височіє на пригірку єврейський цвинтар. І, що цікаво, майже всі адміністративні будівлі у селі розміщуються у колишніх єврейських будинках, наприклад, дитячий садок і магазин. А сільський клуб та амбулаторія сімейної медицини – у колишньому приміщенні синагоги. Як пояснює пані Юлія, новозбудованих громадських споруд тут немає.

Ще однією «фішкою» Хмільника, яка, на жаль, не відома широкому загалу, є цілюще джерело на в’їзді до села в урочищі Гордзівка. Юлія Іванівна каже, що непримітна криничка при дорозі надзвичайно популярна серед мешканців навколишніх сіл та Берегівщини. Нібито воду свого часу возили на аналіз до лабораторії і виявили, що вона має високий вміст срібла і тому корисна тим, хто страждає на кишково-шлункові недуги.

Біля джерела, розповідає жінка, постійно є люди, а після обіду взагалі утворюються справжні черги. Нарід приїздить навіть на автобусах і заливається «срібним напоєм» по вінця: воду набирають у бідони, каністри та пляшки.

Справді, на в’їзді до Хмільника кореспондент «Замку» на власні очі бачив групу людей, які комашилися біля джерела з пет-пляшками.

Також цю воду полюбляють брати у дорогу далекобійники, бо вона не псується по кілька тижнів. «Одного разу я вирішила заради експерименту притримати непочату пляшку води на якийсь час, а потім взагалі про неї забула, а коли згадала, то знайшла чисту, як сльозинка, без запаху і свіжу!» – захоплюється пані Юлія. До речі, навіть серед зими на морозі водичка не замерзає, та й, взагалі, зовсім не холодна.

На щастя, до бізнесування на цілющих властивостях джерела поки що ніхто не додумався, тому напитися може кожен бажаючий. Це при тому, що робочих місць у селі не багато, свого часу майже всі працювали у колгоспі, а сьогодні хто на заробітках, інші щодня доїжджають на заводи у Берегово і Мукачево. Землі, після роздачі паїв, у селі чимало, але дуже багато гектарів та сотин просто стоять пусткою. Орання недешеве, солярка дорога, посадковий матеріал теж коштує чималих грошей, от люди і не працюють на полях понад власні потреби. Колись у Хмільнику був чудовий виноградник, із сортами ягоди високої цукристості, але нині там усе позаростало терням.

У таких селах один із не багатьох варіантів розвитку громади – це або фермерство, або туризм, наприклад, зелений. Першим в Україні займатися дедалі важче, а останній потребує грамотного системного підходу та якихось цікавих особливостей. А, крім сріберного джерела, хмільниківці мають ще одне суто закарпатське та колоритне явище під боком – Анцю Кушницьку.

Станція Хмільник – вузлова на вузькоколійній залізниці Берегово-Кушниця, звідси залізничні гілки прямують до трьох районних центрів: Берегова, Іршави та Виноградова. Поряд зі станцією Хмільник зливаються річки Іршавка та Боржава, а також знаходиться ще австроугорський красивий, наче мереживний, залізничний міст.

На День Вузькоколійки, який відзначають у першу неділю серпня, локомотив вирушає з Малої станції Берегова, а кінцевою зупинкою є саме село Хмільник. Ось тут, на березі річки Боржава, і проходить свято Анці. Тож за бажання хмільниківцям таки є що показати гостям і туристам. А завідувачка клубу каже, що вже одна назва села заохочує до проведення якихось пивних або хлібних фестів. Однак, на жаль, таких заходів тут поки що немає. Хоча, пояснює жінка, зважаючи на те, що мало не кожне друге закарпатське село проводить свій фестиваль, вони б теж не проти організувати якийсь і в себе, наприклад, гастрономічний.