Виставка ужгородської арт-групи “ПопТранс” пройшла у Львові під знаком Воргола

Дивним і містичним назвав мистецький директор галереї "Дзиґа" Влодко Кауфман відкриття того дня у цій галереї виставки "Айтуай" найстарішої ужгородської арт-групи "ПопТранс". Властиво, не через щось інше, а через те, що саме цього дня свого часу відійшов в інші світи культовий (передовсім для Америки 1960-х років) творець Енді Воргол. Той, чиїм послідовником себе "ПопТранс" і вважає. Однак ні члени арт-групи, ні тим паче "Дзиґа" над цим зумисне не замислювалися – так збіглося.

"Усе, що створено у площині філософії Воргола, – продовжив мистецький директор "Дзиґи" уже стосовно виставлених робіт, – часто супроводжується знаками запитання. Адже у творчості цього автора є чимало такого, що є попередженням руху не в той бік".

Але чи сам Енді Воргол думав над потребою такого попередження – навряд чи. Людина натовпу, яка щиро не розуміла того, що інші вважали "культурними цінностями", "сфінкс без загадки" (як називав його друг і прихильник Труман Капоте), він – надаючи статусу фетиша буденним речам – тільки хотів дати юрбі те, чого вона бажає і що він сам хотів би мати. Однак, властиво, саме у цій щирості нерозуміння (як сходяться на думці про цього художника та кінематографіста визнані фахівці з історії мистецького авангарду ХХ століття) і його сила, стимул його творчості і таємниця його успіху тоді. "ПопТранс" намагається переконати, що актуального успіху й тепер. Зокрема, для цієї арт-групи. Хоча якщо відсторонено окинути поглядом експозицію, не покидає відчуття, що вона в окремих фрагментах, підходах чи сюжетах уже була. Не за часів Воргола і деінде, а в нас за останнє українське – річчя. А відтак трішки розчаровуєшся – новітнього трансу немає.

Є інше: можливість вибрати з переліку членів закарпатського "ПопТрансу" (а роботи у "Дзизі" представили Наталя Шевченко, Павло Ковач, Роберт Саллер, Вадим Харабарук, Марсель Онисько та Андрій Стегура) імена, які з тих чи інших причин захочеться запам'ятати.

"Для того, щоб кудись іти, треба бути кимось, – мав слово від своїх приятелів Павло Ковач. – А кожен із нас може бути самодостатньою і цікавою людиною не лише для себе, а й для інших".

"Кажуть, що закарпатці й галичани – то в принципі один, єдиний субетнос, – уже витяг із анотації до виставки. – Думати, що ми по різні боки барикад – все одно, що сидіти по різні боки одних і тих самих Карпат. Чи по різні боки одного й того самого стола на каві. Може, саме цим пояснюється феномен "закарпатської інвазії" в культурне життя Львова, який яскраво проявився в останні роки. А може, чимось іншим. Це несуттєво. З'ясовуйте самі. Бо... виставка... у "Дзизі" відкрито і відверто демонструє все нарядне закарпатське: знайому унікальність та диґітальні традиції, безмежну мультикультурність та автоксенофобію, дурнувате хихотіння та глибокі філософські дослідження, дружній затишок та урочистий пафос. Одним словом, "АЙТУАЙ" – очі в очі, тет-а-тет, від і до, як творче лібідо, двостороннє дзеркало й захопливий діалог. А ци то файной? Но ай!"

Теги: Воргол, Айтуай, ПопТранс, Дзиґа

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати