Закарпатські письменники взяли участь у книжковій „Країні мрій”

Літературний процес – явище складне та багатоманітне, і творять його й на Закарпатті, й у Кривому Розі, й на Одещині. Зважаючи на це, організатори книжкової „Країни мрій" цього року вирішили запросити до участі представників регіональних літератур, щоб вкотре продемонструвати: ці письменники та їх твори представляють не тільки всеукраїнську, але й оригінальну, неповторну місцеву культуру.

Таким чином на Великій літературній сцені „Країни мрій" відбувся своєрідний марафон регіональних літератур. Протягом двох годин шанувальників літератури розважали письменники та поети з Буковини, Закарпаття, Кривого Рогу, Черкас та Одещини. Тож глядачі могли на живих прикладах – слухаючи, наприклад, криворіжця Ігоря Бузька, або закарпатця Віка Коврея, чи черкащанку Ірину Іскру – осягнути регіональні особливості кожної літератури. Погодьтеся, дуже корисно мати власну думку, а не абстрактне уявлення про те, чим відрізняється література Закарпаття від літератури Черкас.

Найчисельнішим з „регіональних десантів" виявився одеський. До його складу увійшли представники НЛО – "Нової літератури Одеси". Організатором і натхненником цього угрупування є Олекса Губський, який ще зовсім нещодавно сприймався як невід'ємна частина київського громадсько-політичного життя. А перебравшись до Одеси, Олекса з головою поринув у життя культурне. Ми ж вирішили, що ніхто не розкаже про письменників краще, ніж керівник літературного об'єднання, а тому по закінченні виступу одеситів впіймали Олексу Губського й поспілкувалися з ним.

- Відразу хочеться запитати: як вас занесло в Одесу?

- Життя цікаве і непередбачуване (cміється)! Моя батьківщина – Слобожанщина, місто Харків, де залишилися мої друзі і батьки. Потім були чотири роки у столиці, де теж маса емоцій – гарне місто, а тепер Одеса – це теж дуже своєрідне місто, де не так просто українцям, які відстоюють якісь життєві позиції. Але місто ще цікаве своїми людьми, своєю громадою, своїми непересічними особистостями і тим, що в Одесі до цього часу, на моє здивування, не було жодного українського літературного об'єднання, у той час як Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя цей процес почали ще на початку 90-х років, і там є українська літературна тусовка й імена європейського рівня. Власне, було поставлено завдання підняти Одесу, і 21 березня 2010 року ми запустили в небо наше НЛО – "Нову літературу Одеси". Ми прагнули знайти таланти, які, безперечно, є, які щось пишуть, щось творять, але, не бачачи навколо собі подібних, закопують свій талант, і десь воно у них гниє в шафах.

Я очолив НЛО, тому з мого боку були організаційні ідеї. Скажімо, були люди, які не пишуть, але займаються громадсько-політичною діяльністю і в цьому зацікавлені.

- І як ви їх знайшли?

- Це друзі, з якими ми разом займалися цією самою громадсько-політичною діяльністю. Тут мова йде більше про поезію, про культуру, про письменництво. А на мою думку, мистецтво і політика не мають перетинатися, вони повинні бути відокремленими, як і церква від держави, і лише у певні часи народного збурення митці на це реагують.

- Отже, ви кинули клич по одеських письменниках – "хто має нашу вдачу, шикуйтеся до нас"?

- Ми розклеїли афіші по вишах – елементарні організаційні заходи, дешева реклама, на яку тим не менш "клюнуло" в гарному сенсі чимало молодих людей. Хто якось себе проявляє – до нас приходять, і ми кожного раді бачити-чути-читати. Дехто подзвонив, декого ми самі знаходили, оскільки українська громада в Одесі не така вже й велика, і люди знають, хто пише.

- Стереотипно Одеса – це держава в державі, дуже специфічне культурне явище. Звідки там узагалі українська громада?

- Не забуваймо, що Одесу засновували серед інших національностей і українці. Запорозькі козаки брали штурмом Одесу ще під керівництвом легендарного Дерибаса... (Ідеться про штурм тодішнього турецького містечка Гаджибей, яке згодом за Ястким мирним договором відійшло до Російської імперії і перетворилося на місто Одесу. – Прим.) Громада Одеси – це, звичайно, багатонаціональне явище, але понад 50 % населення цього міста традиційно становили українці. Це вже потім пішов процес закочування в асфальт, зросійщення і так далі. Але громада є! Безперечно, вона має свої проблеми і стоїть на маргінальних позиціях, але ми дивимося більш по-сучасному на цю ситуацію і хочемо створити щось нове.

- Яку мету ви переслідуєте?

- Як мінімум згуртувати навколо себе і знайти талановитих людей, аби вони себе реалізували, а не ховали свої твори, а побачили таких же молодих, драйвових, прикольних. Наша надмета – вивести Одесу на всеукраїнський та на загальноєвропейський рівень, представити південноукраїнську літературу і засвітити нові імена.

- І якими засобами ви цього досягаєте?

- Креативними! Це не є якийсь секрет чи нововведення, бо нам є на кого озиратися – в інших містах України це було давним-давно, ще десять років тому. Ми проводимо вечори, перформенси, вуличні читання, але наголошую: ми орієнтуємося на сучасну українську літературу, література радянського зразка нас не цікавить.

- І як вас сприймають?

- Ви самі бачили реакцію людей на „Країні мрій"! Нас скрізь сприймають належним чином. Взагалі поезія цікавить небагатьох. Тому якщо подаєш рекламу, то приходять саме поціновувачі. Тому ми дбаємо про те, аби продукт нашої роботи був якісний.

- Творчість тих, хто утворює НЛО, має якийсь регіональний колорит чи вони могли б жити в будь-якому українському місті?

- Знаєте, я ще не розібрався, і я не є якимсь редактором чи критиком, щоб про це судити. Люди пишуть про те, що наболіло, пишуть на вічні теми, і це прекрасно, оскільки творчість, яка йде від душі, від емоцій – це справжнє. А якщо людина раціонально шукає, в яку шпаринку їй потрапити, щоб мати успіх... врешті-решт, це її проблеми, але хіба це творчість?

Теги: книга, література, Країна мрій

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати