Ірина Мадрига: Шестеро дітей, шестеро внуків та роман, за який отримала "Дебют року"

З Іриною мене познайомила письменниця Галина Пагутяк – вони ж потоваришували на літературному сайті ПРОЗА.РУ. На цій ділянці інтернет-простору львів’янка, відома письменниця, автор десятків романів, та письменниця-початківець зі Сваляви активно розробляють українську літературну гілку. Ми побачились з Іриною Мадригою у Миколаєві на "Книжковій толоці", а нещодавно зустрілись знову у Львові, куди приїжджала російська письменниця Юлія Мельникова, теж активістка літературного сайту…

Зараз Ірина – вільний художник, хоча багато років працювала у журналістиці: у районній газеті "Вісті Свалявщини", була редактором газети "Трембіта", яку інвестор закрив у 2008 році як збитковий проект. Коли Ірина опинилася без роботи і питання "Що робити?" постало в усій суворій простоті, їй вистачило сили та оптимізму змінити кут зору на останні події. Адже вперше в житті з’явився час для того, аби реалізувати давню мрію. І вона почала писати роман, згадавши про правдиву історію, яка сталася на початку 90-х. Районне КДБ вербує молоду журналістку у свої таємні інформатори, однак між нею та офіцером, з яким їй доводиться співпрацювати, несподівано спалахує кохання…

Навряд чи Ірині вдалося б дописати цей роман, якби не підтримка чоловіка. Ірина вдячна долі за те, що звела її свого часу з чоловіком – Ярославом Мадригою. Він батько двох молодших дітей, і він розуміє те, що Ірині треба більше, аніж сімейні радощі та турботи. Однією з перших читачок цього роману стала Галина Пагутяк, якій Ірина вислала рукопис. Видавництва тим часом відповідали відмовою, а Ірина поступово стала активним користувачем Інтернету і саме там знайшла чимало друзів та однодумців, які теж пишуть, але наразі не мають виданих книжок. А тим часом рукопис роману потрапив до подруги дитинства Анжели Ман, яка й стала разом із своїм чоловіком спонсорами видання книжки. Роман під назвою "Завербоване кохання" вийшов у видавництві Мирослава Дочинця "Карпатська вежа".

- Ірино, коли ви пишете?

- У мене нині був спір з чоловіком. Він мені каже: "Ти займаєшся вдома улюбленою справою". А я йому відповідаю: "Терпіти не можу цю улюблену писанину!". Але якщо є зобов’язання щось написати - перед самою собою зобов’язання, необов’язково перед іншими людьми, то я пишу, аж поки мої діти не повернуться зі школи. Тобто увесь дообідній час. А після обіду, коли дозволяє погода - йду на свою гору. Не дозволяє - щось малюю або опрацьовую знімки для фоторепортажів. Але що б я не робила - в каструлі на плиті має щось булькати, пральний автомат може собі гудіти  - під ніч на балконі білизну вивішу. В суботу порядкуємо всі разом у хаті, а в неділю - байдики б’ємо чи їдемо в Поляну до моїх батьків. Якщо дітей немає в неділю, наприклад, їх кудись забрала з собою Марина (моя найстарша дочка), то я також можу посидіти за комп’ютером.

- Що зараз пишете?

- Закінчую формувати книжку перекладів російських письменників "Мантриця", до якої увійдуть мої переклади та переклади Галини Пагутяк. Готую до виходу у світ і збірку власних поезій. Видавати її буду в Мукачевому, у видавництві "Карпатська вежа", яке належить моєму другу з дитячих років письменнику Мирославові Дочинцеві. Ця книжка побачить світ, як і попередня - роман "Завербоване кохання", як плід дружньої підтримки моїх творчих задумів з боку моїх родичів та друзів. І ще один несподіваний сюрприз готую: працюю над романом "Тройка красных белок", який пишу російською мовою.

- Як даєте собі раду із часом?

- Часу бракує. Бо не дають спокою ще й лаври фотохудожника та комп’ютерного художника. Тепер у мене період фотографування і малювання. Ще й стоїчно сиджу в Інтернеті і зазираю на сторінку "Українська Географія Сайту на Прозі", яку ми з Галею Пагутяк створили для того, щоб українці мали куди йти до свого по своє, своєму навчатися й чужого не цуратися. Найближчі плани - махну до Санкт-Петербурга, а повертатися буду "Золотим Кільцем Росії" з відвідинами Москви, бо там у мене з’явилася купа друзів-письменників. Наші російські колеги,  як, наприклад, Ілля Бек, Віктор Меркушев вчаться української, навіть пишуть нам листи українською. А деякі - як Віталій Щербаков, перекладають з української на російську Галю Пагутяк, наприклад. Своє "Завербоване кохання" я сама переклала для сайту, однак з допомогою Ірини Серебрякової - дівчинки з Севастополя, яка кілька років тому виграла конкурс Петра Яцека, а нині навчається у Києві...

Довідка від автора

Народилася 1959 року в селі Вучковому Міжгірського району. Жила все життя на Закарпатті, з коротеньким періодом у ранньому дитинстві, коли кілька років провела у дідуся й бабусі на Ставропіллі. Тоді ж навчилася читати - на "Мертвих душах" Гоголя. Російської філології Ужгородського національного університету не закінчила, бо вискочила заміж, і почали народжуватися діти… Все трудове життя - провінційна журналістика, співпраця з обласними виданнями, епізодичні публікації у столичних виданнях.

Діти: Марина, Олександр, Юлія, Максим, Олексій, Ірина. Різниця між старшою і молодшою дочками – 17 років.

На фото: "Малювати" на комп’ютері Ірина навчилась завдяки Юрію Діхтяру –харків’янину, з яким дружить на сайті ("дуже талановитий автор, який пише фентезі і містику"). Він дав посилання на цікаву он-лайн "малювалку", і Ірина почала освоювати графічні програми...

Теги: Мадрига, роман, журналіст

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати