Книжник... із бабиної комори

Закарпатець Василь Кухта здобув премію імені Павла Тичини

Книжник... із бабиної комори

Відомий журналіст, публіцист, поет, гартований "Франковою кузнею", Василь Кухта має на своєму творчому рахунку не одну нагороду. А нещодавно здобув найвищу відзнаку в царині поезії від Національної спілки письменників України.

З дитинства хотів бути поетом

– Премія Тичини – це не перше визнання вашого таланту. Для вас вона чимось особлива?

– Звичайно, мені було приємно дістати нагороду такого рівня. Та ще й від авторитетного журі, до якого входили Леонід Талалай, Василь Герасим’юк, Ніна Гнатюк, Петро Осадчук. Головував Іван Драч. Щодо самої книги, то вона вийшла в серії "Зона Овідія", яку продюсує Тарас Федюк. До збірки ввійшли як нові, так і вже апробовані твори, які, на мій погляд, дають можливість українському читачеві відкрити для себе істинне Закарпаття.
 
– Радянські діти поголовно мріяли бути космонавтами і трактористами. А ким хотів бути малий гуцул Василько?

– Поетом. У дитинстві я був великим книжником. У нас була чудова сімейна бібліотека. Родичі, які вчилися в горожанках, купували книги, що потім осідали в бабиній коморі. Там я вперше ознайомився з журналами дорадянської доби. Саме тоді, наприклад, у "Пчілці" я відкрив для себе закарпатського поета Зореслава. Вразила мене, пригадую, і книжечка "Країна див" Юлія Боршоша-Кум’ятського. Вона була з присвятою автора. Він учителював у рахівській горожанці і через свого учня (а мого вуйка) Миколу заприятелював з моїми дідом і бабою. Часто гостював у них, дарував книги. Мене, до речі, дуже подивувало, що "Країна див" була надрукована власне в Рахові. Я зрозумів, що так само можна видавати, наприклад, журнал і вперше приміряв до себе роль журналіста. До того хотів бути тільки поетом...
 
– І обрали шлях до мрії через Львів…

– Так. В університеті я пройшов серйозну науку. При ньому діяла літературна студія "Франкова кузня", яку свого часу пройшли Дмитро Павличко, Роман Іваничук, Роман Федорів та багато інших відомих літераторів. До цієї студії було настільки складно втрапити, що тепер легше вступити до Національної спілки письменників. Треба було представити свої роботи, це все обговорювалося, нещадно різалося. На засідання до нас приходили маститі майстри слова, наші твори друкувалися в журналі "Жовтень" (тепер "Дзвін"). То була справжня письменницька школа...

Старші бояться конкуренції молоді

– Сучасну епатажну молодь у літературі важко сприймають представники старшого покоління. А ви?
 
– Взагалі, до молодих ставлюся дуже позитивно. Я не з тих, хто лає чи весь час критикує літературну юнь. Хоча є, звичайно, конфлікт поколінь. Пригадую себе. Коли ми ще тільки пробували писати, то виділяли кілька імен у літературі – Дмитра Павличка, Богдана-Ігора Антонича, Володимира Кисельова, Бориса Нечерду, якого критики тоді лаяли на чому світ стоїть за новаторство. Нині, до речі, є премія імені Бориса Нечерди за нове слово в українській літературі. Мені було дуже приємно, коли її отримав, бо захоплювався ним у студентські часи.
 
Але я не про це. Молодими ми ставилися до старшого покоління літераторів дуже упереджено. На що вони платили нам такою самою нелюбов’ю, стриманістю. Не завжди бралися допомагати. Метри бояться конкуренції, тримаються за якусь ілюзорну планку, їм здається, що їх обходять. Те саме відбувається й тепер. З’являється молода генерація, вона починає з того, що дистанціюється від старших, створює якісь угрупування.

– Мабуть, це не є погано...

– Ні, звичайно, це природно. Важливо інше: аби той молодий письменник, який приходить у літературу з протестом, не був голослівним. Бо коли за душею нема істинного дару, то це пшик! Мине кілька місяців чи років, і епатаж забудеться. То дуже велика проблема, коли молоді, не читаючи нікого, крім себе чи поодиноких  знайомих, думають, що вони сягнули зірок. Треба вміти правильно себе оцінити й покритикувати самого себе.

– Чи готові закарпатські старожили Спілки письменників допомагати молодим авторам?
 
– Більшість, напевно, готова. Але дуже важко підтримувати молодь, якщо немає літературного видання, наприклад, журналу, що виходив би щомісяця. У багатьох регіонах такі існують: у Львові це "Літературний Львів", у Чернівцях – "Буковинський журнал", в Івано-Франківську – журнал "Перевал". Наголошую, що вони видаються не завдяки ентузіазму літераторів чи журналістів, а за підтримки влади.

Ще один нюанс. Зі Львова я приїхав самодостатнім журналістом і поетом, мав можливість друкуватися, тому мені не треба було перед маститими літераторами знімати шапку, щось просити. Може, це десь і не дуже подобалося місцевому літературному начальству. Воно ж звикло, що до нього бігали, постійно випрошували чогось. Коли я приїхав до Ужгорода й це примітив, був дуже вражений.  А загалом мені здається, що раніше не було стільки графоманів, які так затято бажають пробитися до Спілки, і людей з химерно перекрученими мізками, котрі справді думають, що талановиті.

Талант завжди незручний

– Можливо, графоманів так багато, бо немає нормальної фахової критики?

 – Безперечно, брак літературної критики вічно був ахіллесовою п’ятою українського письменства. Адже у нас завжди не вистачало літературознавців істинних, справжніх. Не тих ідеологічних зарізяк, які діяли за вказівкою, а фахівців, які б зналися на літпроцесі й уболівали за долю художнього слова. Хоч у радянські часи не було такого, як нині: будь-який засіб масової інформації може хвалити графомана, називати його талановитим. Той висловлює якісь банальні судження про літературу і цілком серйозно вважає себе письменником. Зрештою, це, так би мовити, його проблема. Але повинні бути фахові люди, які мали б йому на це вказати. Десь виправити, щось підказати, порадити. Якісна критика тільки сприяла б розвитку нашого сучасного літературного процесу.
 
– Кажуть, що талантам треба допомагати, а бездарі самі проб’ються. Чи важко сьогодні письменникам із хистом?
 
– І не тільки письменникам. Я б сказав, що талант – це завжди незручна людина. Вона нестандартно мислить, відверто висловлює свою думку. Тому, коли бачать блиск розуму, непровінційність, то декому так і хочеться поставити білу ворону в якийсь куток, опустити до свого рівня, нагнути. Нерідко можна почути: "Якщо ти такий розумний, то чому не такий багатий?"

Ще мені не подобається: коли літератора чи журналіста вважають людиною, яка має бути слугою чиїхось інтересів. Таким собі рабом тусівок. Але журналісти відповідно й відплачують за таке ставлення – пишуть однаково про всіх. Ніхто не хоче мучитися, шукати теми, горіти в роботі. На жаль, уміння мислити у творчих людей потроху атрофується.
 
– Василю Васильовичу, трохи розкажіть ще про свої задуми.

– Маю впорядковану книжку  віршів, які свого часу стали піснями. Тепер чекаю, коли вона піде у друк. Про інші плани поки що не буду розповідати. Ще дуже хотілося б, аби, коли не я, то хтось інший, узявся за дослідження літературної Рахівщини. Така розвідка мала б бути дуже цікавою. Є непересічні маловідомі автори, цікаві життєві історії. Наприклад, Кость Вагилевич, родич Івана Вагилевича з "Руської трійці", який спочатку був у Празі українським емігрантом, а звідти його відправили на Рахівщину вчителювати. У гуцулів його поезії були дуже популярні. Улас Самчук жив у Ясінях у братів Климпушів і з їхніх оповідей написав відому книгу про Гуцульську республіку "Гори говорять". До речі, брати Климпуші тривалий час його матеріально підтримували. Про істинного Марка Бараболю теж знаємо дуже мало. Якимось чином усвідомлення того, що ці особистості жили і працювали поряд, на мене теж вплинуло. Щось роблячи, я відчував зриму, енергетичну присутність цих людей.

Лариса Романюк, "Старий Замок "Паланок"
25 березня 2010р.

Теги: Василь Кухта, поет, премія

НОВИНИ: Культура

13:09
Закарпатські лялькарі показали прем’єру вистави "Ірод" Фото новина
03:07
Закарпатська філармонія запрошує на особливий "бароковий" вечір, присвячений 340-річчю Баха
03:00
В Ужгороді відбудеться V-й Всеукраїнський фестиваль камерного театрального мистецтва "Під цвітом сакури"
02:50
В Ужгороді відбулася зустріч з поетом, прозаїком, публіцистом, видавцем та громадським діячем Володимиром Шовкошитним Фото новина
14:26
/ 1
В Ужгородському замку розгорнули виставку молодіжної "Фокус групи" Фото новина
19:28
Визначено переможців театрального фестивалю "Ужгородський Березіль" Фото новина
21:26
У галереї "Ужгород" відкрили виставку робіт учасників Молодіжного об’єднання Закарпатської організації НСХУ Фото новина
00:58
Оголошено переможців ХІV Відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле" у Хусті Фото новина
15:08
В Ужгороді покажуть"Випадковості та монохроми" Тіберія Сільваші
11:27
В Ужгороді презентують дебютну збірку Віктора Новграді-Лецо "Кавалки душі"
18:20
В Ужгороді, в крамниці-кав’ярні "Zelo" відбудеться майстер-клас з писанкарства
15:15
В ужгородському скансені відбудеться лекція-майстерклас про регіональні особливості традиційної писанки Закарпаття
20:20
У Мукачеві відбудеться новий театральний фестиваль "Сцена для двох" Відео новина
01:11
Закарпатський театр з Хуста привіз до Ужгорода прем'єру "MAVKA лісова" Фото новина
14:28
У Хусті відбудеться ІІ тур фестивалю-конкурсу стрілецької пісні "Красне поле" та гала-концерт
18:41
В ужгородському скансені посадять Шевченкову вербу
00:31
/ 1
В Ужгороді відкрили виставку робіт Михайла Сапатюка, присвячену 100-річчю від дня його народження Фото новинаВідео новина
23:53
В ужгородському скансені презентують книжку Михайла Марковича "Ватра в Карпатах"
21:11
В Ужгороді проходить ІІ-й Відкритий міжнародний театральний фестиваль актуальної драматургії "Драма сьогодення" Фото новина
00:34
/ 1
В Ужгороді відкрилася традиційна обласна виставка "Графічне Закарпаття" Фото новина
00:00
В Ужгороді відбудеться ІІ-Й Відкритий міжнародний театральний фестиваль актуальної драматургії "Драма сьогодення" Фото новина
14:42
У п’ятницю в Ужгороді представлять антологію української художньої прози "Наша Перша світова"
23:41
До Дня української жінки в ужгородському скансені говоритимуть про жінку в традиційній культурі українців Закарпаття
14:24
/ 3
ВІДЕОФАКТ. В Ужгороді проїжджою частиною бродять "нічийні" коні
15:31
До Дня закоханих в ужгородській філармонії зазвучить "Формула кохання"
» Всі новини