ТойХтоСтавСилою

Проект кінострічки, заснованої на романі ужгородського письменника Олек­сандра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», з’явився торік, коли дніпропетровські продюсери Володимир Філіппов та Андрій Суярко завершували картину Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». І першим їхнім ходом конем було затвердження як режисера відомого українського коміка Віктора Андрієнка, який разом із Ігорем Письменним написав і сценарій. Наразі «Іван Сила» є єдиним запущеним у виробництво фільмом зі 100-відсотковим державним фінансуванням. Уні­ка­льність проекту полягає ще й у тім, що він знімається у чотирьох містах, події стрічки стосуються трьох країн; головну роль виконує донеччанин Дмитро Халаджі, якого, до речі, так само, як і Івана, визнавали найсильнішим у світі. Режисер Віктор Андрієнко розповів про цей непростий історичний, костюмований фільм для дітей.

У. Т.: Як почався цей проект? Вас не здивувала пропозиція продюсера зняти не гумористичну стрічку, що відповідало б вашому амплуа, а дитячий фільм, до того ж повний метр, чого ви до цього не робили?

– Насправді я знімав і документальні фільми, і телевізійні. Але річ не у форматі чи жанрі. А в самій можливості. Володимир Філіппов зізнався, що всі відмовляли його пропонувати такий проект саме мені, проте він відчував, чого не міг пояснити нікому, що я можу це зробити. Він у мене повірив. Єдиною умовою, яку я висунув, був якісний сценарій з моїм баченням його розвитку, мене навіть гроші не цікавили. Його умовою – дитяча тематика. На тому й зійшлися. І я почав шукати, перерив мішки сценаріїв з «Коронації слова», проте нічого вартісного не знайшов. А тоді побачив у своїх львівських знайомих книжку Олександра Гавроша. З неї все й почалося.

У. Т.: У вашій картині має бути до 10% анімації, що для українського кіно є нововведенням. До того ж ви створили і так званий аніматик – візуалізовану комп’ютерну модель фільму. Який за таких умов ступінь свободи режисера?

– Давайте подумаємо: у сценарії в сцені на вокзалі у нас є сам вокзал, який має відповідати початку XX сторіччя, такі самі вагони і 300 людей масовки. Чи не краще це намалювати?.. Модель аніматика сприяє роботі з акторами: перед зйомками певної сцени я їх збираю і конкретно показую, як воно має бути.

У. Т.: Гадаю, така система суттєво спростила вам роботу і з Дмитром Халаджі, адже він не актор. Як ви його обрали і як готували до першої в житті ролі в кіно?

– Знайшов випадково. А те, що він не актор, просто не мали виходу. Але ми придумали одну цікаву штуку. Коли зрозуміли, що не зможемо отримати і актора, і людини з необхідними фізичними даними, ми в Діми просто прибрали текст. І він почав працювати очима, так би мовити, внутрішньо.

Хоч би яким був актор, з ним все одно треба розмовляти. Актори як малі діти, до кожного потрібно мати свій підхід: комусь треба цукерки дарувати, а когось палицею бити. Жартую! З виконавцем ролі хлопчика ми говорили, як із дорослим, психологічно готуючи його до серйозного виконання ролі в кадрі й спілкування з дорослими, з тим самим Іваном, який може й людину переломити навпіл, а на початку фільму сам виглядав, як дитина. Приїхав із села до метрополії, машину вперше побачив, отакої!.. У фільмі головне те, що всі, хто спілкується з Іваном, змінюються. Хлопчик був злодюжкою, а стає чесною людиною. І навіть негативний герой Фікс, попри те що робить підлості Івану, коли той встановлює рекорд, перемагаючи чемпіона Чехословаччини, єдиний, хто йому плескає в залі, а потім узагалі віддає за нього життя.

У. Т.: І в чому мораль?

– Людина, чиста душею, мимоволі міняє навколо себе світ. Чи був таким Фірцак, чи не був, не сперечатимуся з цього приводу. Кіно є кіно, а це, крім того, ще й дитяче. Ось ми й показуємо дітям. Адже людина мусить або сказати, або зробити. Тож ми героїв наділили вчинками. Кіно не театр, в ньому має бути візуалізація. Як висновок: короткий вчинок людини говорить більше, ніж порожні балачки.

Продюсер Володимир Філіппов: «Національне кіно має будуватися на українських героях і акторах»

У. Т.: Зйомки фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка, який ви продюсували, тривали понад чотири роки, траплялися проблеми й із фінансуванням, і з технічним оснащенням і постпродакшном. Чи ви врахували це в цьому проекті?

– Гроші можна витратити по-різному: протягом тривалих перемовин з дорогими акторами або підготовчого періоду... На мою ж думку, національне кіно має ґрунтуватися на власне українських акторах, які і грають у нашому фільмі. І за основу національного кінематографа так само має бути покладена вітчизняна техніка та продакшн-компанії, адже ми розвиваємо українське кіно, а не турецьке чи голландське, чи не так?

У. Т.: Ви знову наразили себе на небезпеку із режисером: у випадку з Іллєнком режисер мав тривалий професійний «простій», цього ж разу Віктор Андрієнко взагалі не має досвіду роботи в повнометражному прокатному кіно…

– У Андрієнка є режисерський потенціал, підкріплений колосальним професійним досвідом. З 1972 року він безперервно працює на знімальному майданчику, хоч і телевізійному, і як актор, і як режисер-постановник. Для мене Андрієнко є тією людиною, котра в 1990-х своїми «Довгоносиками» змінила думку глядачів, показавши, як можна робити цікавий продукт. Його гумор був не тупим, а тонкою соціальною сатирою.

У. Т.: Ви відразу побачили Андрієнка як режисера цієї картини, коли задумали сценарій?

– Ні. Він застряг у моїй пам’яті після того, як зіграв у епізоді в Іллєнка. Відтак я переглянув його короткометражку «13 кілометрів». Однак спочатку була книжка про Івана Силу, до якої я поставився як до симпатичної фантазії. Потім дізнався про справжнього Івана Фірцака і його головний, як на мене, подвиг – повернення додому, хоча була можливість залишитися в Європі. Перед такими людьми я вклоняюсь. Як продюсер вважаю, що нам потрібно створювати фільми саме на таких образах, як Іван Фірцак. Такі характери важливі для нашого сучасного кіно. Нам не потрібні «люди-павуки» – це не наша ментальність. Національне кіно має будуватися на національному герої. А хто такий герой? Той, хто робить нехарактерний вчинок, який кожен із нас хотів би зробити сам. На таких картинах створюється діалог між режисером, глядачем і суспільством, а що може бути важливішим?

«Іван Сила»

 Режисер Віктор Андрієнко

 Актор, режисер і сценарист, за першою освітою – каскадер. Родом із Запоріжжя. Працював на телебаченні й на радіо, грав у театрі, озвучував мультфільми. Режисером почав працювати на «Острові скарбів» 1986 року. Комік Андрієнко («Шоу довгоносиків») як актор і сценарист дебютував в драматичному кіно 2008-го короткометражкою «13 кілометрів».

 Продюсер Володимир Філіппов

Продюсер, родом із Дніпропетровська. Займався телепроектами, зокрема, серіалами і фільмами. Разом із Андрієм Суярком заснував продюсерську компанію «Інсайтмедіа». 2008 року взявся за продюсування фільму Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», у який вклав $1 млн. Новий свій проект «Іван Сила» презентував у Каннах 2012-го. 

 Актори