Ольга народилася 27 жовтня 1922 року в Ужгороді, де почала відвідувати українську початкову школу. У 1933 році після банкроту фірми батька по сплаву лісу, банк забрав їх дев’ятикімнатну віллу в ужгородському Ґалаґові. Сім’я опинилася на вулиці. Мати Олена (родичка А. Волошина) з 11-річною дочкою переселилася до своєї сестри Ірини у місто Радомськ у Польщі, де Оля продовжувала вчитися у польській школі. Щоб запобігти її ополяченню, батько після року найняв в Ужгороді невеличку квартиру, куди спровадив дружину й дочку. Дочка вже на старості літ про це згадувала: „В Ужгороді ми жили на Новоміській вулиці, де тато найняв невеличку двокімнатну квартиру. В цій квартирі були лише три ліжка, застелені гуцульськими ліжниками та дерев’яна коробка замість стола, накрита вишиваним обрусом. Біля цього імпровізованого стола ми справляли Свят-вечір, і цей Свят-вечір був, мабуть, найрадіснішим у моєму житті. Не потрібні були мені ні дорогі подарунки, ні пишна вечеря. Я була щаслива, що ми є знов укупі, що я разом з татом і мамою можу співати різдвяні колядки і тішитися з життям в справжній сімейній атмосфері. А тато вмів таку атмосферу створити. В Ужгороді брав він мене на різні сходини , одним словом, він змалку вчив мене, як бути доброю людиною” (Мушинка М. „Лицар волі”, Ужгород, 2011, с. 102-103).
Степан Клочурак з дружиною Олею (зліва) та донькою Ольгою
Після Віденського арбітражу в листопаді 1938 року сім’я Клочураків переселилася в Хуст, де Ольга продовжувала вчитися в Українській гімназії. У березні 1939 року Карпатська Україна була окупована угорськими військами і сім’я Клочураків змушена була емігрувати в Прагу, де Ольга продовжувала вчитися в Українській реальній гімназії в Модржанах. З атестатом зрілості вона поступила на філософський факультет Українського вільного університету, а після його ліквідації та арешту батька в травні 1945 року, не маючи змоги продовжувати навчання в Карловому університеті, записалася на дворічні медичні курси, після закінчення яких до відходу на пенсію працювала магістром фармакології.
Разом з чоловіком Яном Урбанцем (теж фармакологом) вона в українському національному дусі виховала дочку Любу та сина Степана. Дочка, здобувши кваліфікацію філолога-україніста в Карловому університеті, стала одною з чільних представниць чехословацького дисидентського руху другої половини 60-х років, а після повернення з еміграції 1990 року працювала в Міністерстві закордонних справ та генеральним консулом Чеської республіки в Парижі. Син Степан пішов по лінії батьків і став фармакологом.
Похорон Ольги Урбанцової відбудеться 21 березня 2014 р. о 14.00 год. у малому салі Крематорія Страшніце.
Вічна їй пам’ять!
17. 03. 2014. Микола Мушинка