Боятися я не буду. Буду таким, як завжди. Не страшно.
Мої друзі, з якими ми обговорювали таку ситуацію, знають, як діяти. І у випадку, якщо цій владі справді вистачить ідіотизму наважитися на арешти десятків тисяч найкращих українців і море крові, це вже буде війна. Війна проти свого народу. І оголошена не нами.
Тому, насправді, зараз боятися треба не мені. А міліціонерам, прокурорам, суддям, ключовим особам Партії регіонів і загалом всім, хто зараз, будучи загнаним в кут власним внутрішнім блядством, думає, що надзвичайний стан - це кінець його "страждань" і проблем протягом останніх місяців.
Не кінець. Початок.
Ми знаємо, де ви живете. І вам не буде, куди втекти.
Якщо зачеплять мене, вас знайдуть інші. Якщо зачепите інших - вас шукатиму, в тому числі, і я.
І знайдемо.
Сьогодні - вирішальний день.
Тому думайте, що робите. Якщо здатні думати.
А ще краще - просто бійтеся. Це саме те відчуття, яке точно вбереже вас від непоправного.