Велика шахівниця Українського майдану. VI

Се ж остання війна! Се до бою
Чоловіцтво зі звірством встає.

Іван Франко

Федір Манайло. Тривога. 1941 р.

Зважуючи маштаби гуманітарної катастрофи, до якої призвела державна зрада Президента у Вільнюсі, можна припустити, що політична доля Майдану, власне – України, вирішена вже і вирішена (у глобальному, звичайно, сенсі) позитивно.

Отже. Зміна влади неминуча. Про це судимо з поведінки як европейських політиків, державних діячів, так і з порухів української політичної та бізнес-еліти.

Поділяючи такий настрій, треба нам, однак, максимально мобілізуватися. Потенціал непередбачуваності як Сім’ї, так і Майдану надто високий.

Сім’я уперто сподівається утримати владу на рівні «родини», тобто – зробивши формальне переформатування. А кривавий терор проти Майдану, особливо – проти його передових загонів по всій (в тому числі – і Західній) Україні, уже майже не лишає люфту для поступок з боку українського радикалізованого суспільства.

Жити одночасно у двох несумісних реальностях дається дуже важко. Тут стає на помочі самообман. Ця психологічна здатність людини дещо урівноважує ситуацію – в моменті, але ускладнює її – в процесі. Більшість мирних громадян усе ще думає, що це кіно, яке можна вимкнути (якби «вони» «там» договорились) або й відмотати назад (бо що «вони» «там» роблять!?).

Овва. Нам в очі зазирає національна катастрофа, Велика Руїна. Треба негайно настроювати фокус і бачити реальність такою, якою вона є.

Боюся, що відбувається не зовсім те, що бачить пересічний громадянин-патріот з екранів «наших» ЗМІ (з «чужими» простіше). Омана безумовної підтримки та вітання наших державотворчих, націєтворчих, евроінтеграційних та інших суголосих і суміжних суспільних поривів з боку дуже неоднорідної «опозиційної» політичної та бізнес-еліти України й такої ж неоднорідної «цивілізованої» Европи є прикрою не тільки, як власне омана, але, насамперед, – як імплантація в нашу свідомість фальшивих уявлень і переконань, які викривляють уже зараз і деформуватимуть у майбутньому психотип та самоідентифікацію українця ХХІ століття.

Наявність елементів цинічної та прагматичної маніпуляції громадянством не є ані випадковою, ані ненавмисною. Сьогодні з цим не можна не рахуватися. Це – закономірний продук пост-постмодерного, чи точніше – постцивілізаційного світу. Елементом і нинішньої европейськості, і нинішньої азіатчини.

Спроба узгіднити реалії Майдану із чинним законодавством України – безперспективна. Очевидна вимога часу – означення тимчасових правових норм. Для цього є провід.  

В обороні України перед Великою Руїною мусимо покладатися насамперед на себе самих. Запорука – в нашій єдності. У визначеності на особистісному рівні – так само. Усвідомлюючи це, стверджую: Із двох реальностей моя – реальність Майдану.

Слава Україні!

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати