Закарпаття онлайн » Блоги » Ярослав Орос

Чорнобиль наших душ

Сьогодні – чергова річниця, як бабахнуло на ЧАЕС. Тоді, в квітні-травні 1986 року, я перебував у Києві, захищав «диплом», і на власні очі та шкурі побачив та відчув оте страшенне лихо, що стряслося в Прип’яті, докотилося до столиці й гайнуло по всьому світі. Хто як міг, давали маху (до і після першотравневої демонстрації) з міста, не зважаючи на статуси, чини й інші порядкові числа в гієрархії суспільства. Київ неначе був вимер і де-не-де снували хідниками випускники вишів, їхні викладачі та пофігісти будь-яких мастей, а також ментовські патрулі.

Дерево-хрест (10-ти кілометрова зона відчуження)
Дерево-хрест (10-ти кілометрова зона відчуження)

Київ – пив. Вживав переважно червоний «сухар», (так радили «знатоки»), п’яних не було видно. Ті, хто залишився у місті, звично віталися один до одного, мов у селі, хоч не були знайомі. Й на якийсь час місто здружилося кревно, можна сказати, зріднилося. Та, на жаль, ненадовго. На моїх очах народ, який відчув був потребу під час біди об’єднатися, знову кинувся в шулерство, здирництво, лукавство... Розпочався – постчорнобильський синдром, що перманентно триває дотепер!

За рік-півтора до тої аварії я побував у Прип’яті яко журналіст (підпрацьовував у київській газеті «Молода гвардія»). Й найбільше, що запам’яталося: кілька неподалік Чорнобиля «глухих» сіл, над якими потужно гуділи дроти ЛЕП, а в тих селах не було електрики. Звісно, самé місто Прип’ять виглядало, мов цукерочка: свіже, чисте, охайне... Потому, вже через рік-півтора після тої аварії, я побував у журналістському відрядженні на новобудовах міста Славутич... І вперше наслухався від тутешніх, як на чужому (й своєму ж) горі наживаються спритні ділки, чи то пак скоробогатьки-бізнесовці... Крадуть-розкрадають радіацією вражений металобрухт, чинять на тому оборудки! Тоді ще радянські українці почали мало-помалу набували ознак стовідсоткових українських совків. А скільки на Чорнобилі розплодилося лжеліквідаторів, які нині ходять у героях!

Відтоді минуло з тридцять років... Тяжко пережив сю зиму Київ, як і вся Україна. Здавалося б, Чорнобиль мав би навчити що-небудь! Ат, ні. Дзуськи. Київ, як і вся Україна, затято перебуває в перманентному чорнобильському чаді... Так і напрошується з «Скорбної матері» Тичини:
                              
     –  Не буть ніколи раю
     У цім кривавім краю.

Мабуть, пороблено!..

Ярослав Орос, Закарпаття онлайн.Блоги
26 квітня 2013р.

Теги: Чорнобиль

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

Слов'янин 2013-04-26 / 22:34:35
Местный:. «…в чём эта Божья милость должна проявляться?». Скільки народів – стільки і варіацій Бога з його милостю. Вона ні в чому не мусить проявлятись. Творець подарував нам свободу волі і цього цілком достатньо. Одні реалізовують свою свободу волі на конструктив, інші реалізовують її – на руйнування. А якщо ближче до теми – існує маса різних версій Чорнобильської Трагедії. Одну з них подав порядний єврейський дослідник Едуард Ходос. Читайте Інтернет. А Ярослав Орос висвітлив тему цілком лаконічно.

ярослав орос 2013-04-26 / 22:16:20
пане местний, я не фаховий текстолог «біблії», щоб упевнено твердити про згадування в сьому гебрейському виданні тлумачення трагедії під означенням «чорнобиль», проте достеменно знаю, що в степана руданського є такий пророчий вірш:


МОГИЛА
В степах, де гриміла
Козацькая сила,
Від світу-потопу
Лежала могила.
Лежала могила,
Як тая цариця,
Що ї зашептала
На сон чарівниця.
І стан її пишний
Трава покривала,
І голову сонну
Калина вбирала.
І гілля калини
Плелося косами,
І кетяги красні
Спадали биндами.
Із лівого боку,
Словами ізрита,
Лежала край неї
Камінная плита.
Чи прошлого пам'ять,
Чи того, що буде, —
Що писано в нії,
Не відають люди.
Як військо, чорнобиль
Стояв на сторожі,
І пісні їй піли
Пташенята божі.
Скажіть мені, люди,
Кому з вас не мила,
Кому з вас не люба
Була та могила.
Зійдітеся ж, люди,
Край дороги станьте…
Стисніть своє серце —
На могилу гляньте!..
Могило-могило!
Ти, пишна могило!..
Де ділися чари,
Краса куди сплила?..
Коса із биндами
Лежить край дороги,
Покошене військо
Доломлюють ноги.
Пройшли тяжкі плуги
Через твоє тіло,
І пишнеє тіло,
Як вуголь, зчорніло…
І тілько лиш камінь
Край нього біліє,
Но вже письмо друге
На ньому рябіє!
І поле чорніє,
Коріння зсихає…
І бусел перистий
По скибах ступає…
Споров плуг тяженький,
Задряпало рало,
І в рани насіння
Нерідне запало.
Запало насіння,
Коріння пускає
І силу чужую
Без жалю спиває…
І в місяців кілька
Край тої могили
З чорнобилем разом
Коноплі вродили!..
Чорнобилю много!
Подивіться, люди!
Но бог святий знає,
Що то за рік буде…
Де була калина,
Там нап'ята буда…
Не верху могили
Чорнобилю груда…
І димить чорнобиль,
Заким запалає…
І "Вічную пам'ять"
Божий птах співає…

***
Джерело: Степан Руданський. Київ, "Наукова думка", 1985.


МѢСТНЫЙ 2013-04-26 / 17:41:24
да, забыл додать: пан Орос не серчайте на мою память...
Но: "и расцветет черная звезда полынь" - это тогда я читал как якобы цитату из Библии. потом оказалось - нет, это все наши "толкователи" поусердствовали... помню те дни - не могу забыть...
если често - пишу и стираю...пишу и стираю... в чём эта Божья милость должна проявляться?

МѢСТНЫЙ 2013-04-26 / 17:19:40
а как каждый из нас вспоминает тот день? ну не было интернета, не было вообще какой-то самой элементарной инфо.
Мои воспоминания: было охеренно жарко. точно помню. мы ходили купаться. это был рекорд по открытию купального сезона. мы весело ржали...
эти твари ничего нам не сказали... собственно, в украине чернобыль ускорил развалил ссср