– Ви очікували на перемогу на «Червеному вині 2012»?
– Звичайно, ні. Я шокований тим, що відбулося. Я навіть не мріяв про це. Давно вже беру учать у мукачівському фестивалі і ніколи не вірив у те, що тут можна перемогти.
Я не знаю, чи заслужив на ту високу оцінку, яку дали моїй справі. Знаєте, я завжди не задоволений тим, що роблю. Завжди хочу краще, більше, вище.
– Куди подінете подарунок?
– Це не є проблема. Я живу у селі – місця у нас є досить. Знайдеться і для коня. (сміється)
– Чи задоволені Ви ним?
– Безперечно! Я вже бачу на ньому свого онука, якому півтора роки. Я хотів йому купити маленького поні, але, бачу, вже не доведеться. Підросте і буде їздити.
Я вперше у такому близькому контакті з Віктором Івановичем. Я казав йому, що цей подарунок мене просто шокував і, звичайно, я дуже вдячний йому за це.
– Як пройшов цьогорічний фест для Вас, не беручи, звісно, до уваги Вашу перемогу у ньому?
– Мукачево – це особливе місто, тут інші люди. Я одного разу був на берегівському фестивалі, але більше моєї ноги там не буде, хоча і я живу там. Тому, мукачівський фестиваль – це для мене святиня. Я нікуди більше не ходжу: ні в Ужгород, ні в Берегово.
І для мене не важливо скільки я тут продав. Я самодостатня людина, мені не залежить на тому, скільки я звідси грошей привезу – мені подобається людей пригощати, багато вина саме так і розійшлося.
Я вважаю, що якщо у цю справу прийде бізнес, то це буде кінець для справжнього виноробства. У бізнесі нема брата, сестри, дружнього плеча. Там не може бути все чесно. Все святе втрачається на віки.
На цій землі 1100 років вирощують виноград. 900 років тому з села постачали вино до війська, яке перебувало у мукачівському замку. Тому, яке я маю право закривати очі на традиції, яким більше років, ніж мені.
– Скільки років Ви займаєтеся виноробством?
– За великим рахунком, усе свідоме життя. Це моя улюблена справа, яка перейшла мені у спадок від діда. Тому, не даремно на моєму фартусі саме його прізвище – Шумегі. І все, що я роблю це у пам'ять йому і у продовження традицій, які започаткував він. Але біда у тому, що не так вже й багато людей прагнуть займатися цією справою. На тій горі, де росте мій виноград, я майже одинокий. Поряд живуть лише троє пенсіонерів.
– Ваші діти долучаються до Вашої справи?
– У мене два сини, невістки, онучки – вони всі люблять вино і розуміються на ньому. Маю надію, що вони продовжать цю справу, коли мене не стане.
– Яке вино найкраще для Вашої душі?
– Знаєте, вино має підходити до настрою психологічного стану та навантаження у певний день та певну хвилину. Вино пропонує саме себе. Його не треба обирати. Воно знає краще, ніби, промовляючи: «Візьми мене». І я беру те, яке саме у той момент до душі.
Вино не п’ють. Про нього говорять. Ним насолоджуються.
– Розкажіть про свої авторські вина.
– Їх не так вже й багато. «Чорний доктор» – моє авторське вино. Його вже, до речі, й підробляють по області. Але такі люди, які беруться за виноробство, не маючи хорошого винограду, посадок лише шкоду роблять і ніякої користі з цього ніколи не буде.
Ділитись
На головну
Версія для друку
Переслати
