У Мукачеві відсвяткували 45-річчя Євгена Тищука (ФОТО)

Того вечора, 11 грудня, на сцені Закарпатського державного російського драматичного театру відбувалося дійство – ювілейний вечір, присвячений 45-й річниці з дня народження та 20-річчю професійної діяльності головного режисера театру Євгена Тищука. В залі знаходились ті, хто прийшов поспілкуватися з творчістю людини, яка, безсумнівно, багато зробила для мистецтва, людини, що постійно самовдосконалюється, працює над собою і вимагає цього від інших – артистів театру, учнів, друзів. Людини, що без театру не мислить власного існування на цьому світі.

Творчий портрет Євгена Тищука  вражає своєю багатогранністю. Особистість, яка сумлінною, плідною, багаторічною працею і талантом від Бога довела суспільству і собі, що ця праця  не є даремною, а навпаки – дає свої плоди і примножується в наступних поколіннях – учнях, послідовниках, в його творчих досягненнях. Адже вибір професії був не випадковим, а став вирішальним в долі митця.

Дійство, що тривало протягом трьох годин, на одному подиху втримувало увагу слухача до останньої миті. Власна режисура автора вечора вражала щирістю, часом навіть інтимністю спілкування з публікою. Посеред сцени  знаходився невеликий кораблик, що ніби прямував від причалу до причалу, зупиняючись на певних етапах життя головного героя. Ювіляр розповідав цікаві факти з життя, виконував пісні, ділився частинкою своєї душі з присутніми. Звісно, були привітання, виступи його учнів, студентів, колег, артистів театру, вчителів, відеоряд з уривків поставлених ним спектаклів, демонстрація сімейної кінохроніки з далекого дитинства, та поза всім цим, безперечно, було розкриття образу маленького 4-річного хлопчика, батько якого вирішив придбати кінокамеру…

З цього все і почалося. Хлопець, що ріс в сімї робітників, вже тоді, з

дитячих років, розумів, чого прагне його неспокійна творча натура – до режисури. Його мрією завжди було знімати кіно, стати кінорежисером. Постійна потреба до пізнання, збагачення своїх знань і вмінь, цілеспрямованість  ніколи не залишали його, ні тоді, ні зараз.

Все, що відбувалося на сцені, створювало особливу, затишну атмосферу, в якій панувала неприхована, справжня творчість і, разом з тим, сповідь душі. Глядачі, неначе гортаючи сторінки біографічної книги про автора, все сприймали захоплено, з розумінням. А на сцені в той час відбувались цікаві події – сповідь героя, пісні, виступ і привітання дружини – Вероніки Тищук, авторське відео з видами Мукачева, музичні номери, незабутні імена тих акторів, що залишилися назавжди в пам’яті,  виступ доньки Вероніки з піснею-привітанням в дарунок батькові, виступ шоу-балету «Сучасник» під керуванням Олени Яцканич, виступ вихованців театральної студії «Ми» ДШМ №2 з цікавим номером на розвиток біомеханіки та привітання директора школи  Мар’яни Кешелі…і…та сама кінокамера, що в руках акторів на сцені переходила від одних до інших, наче символ подальшої визначеної долі. А потім знову лунали привітання від режисерів театрів, вчителів, представників влади  Мукачівської міської та обласної рад.

Приємно, що мукачівський міський голова Золтан Лендьел, висловив щиру подяку з приводу побаченого,  також вагомими були слова директора театру Юрія Шутюка та представників відділу культури.

Особливо теплими, конструктивними і мудрими прозвучали побажання і висловлювання вчителя Євгена Тищука – талановитого педагога КНУТКиТ ім. Карпенко-Карого, режисера,Заслуженого діяча Російської Федерації Костянтина Дубініна.

Очевидно, що, крім режисерського таланту, Євген Тищук, наділений прекрасними музичними даними – має гарний голос, зі шкільних років володіє грою на баяні, і що суттєво – має абсолютний музичний слух. Не дивно, що таланти від Євгена та його дружини, підтримка і турбота якої мають визначне місце у житті режисера, передалися їх доньці Вероніці, на яку чекає велике театральне майбутнє, завдячуючи Богу і своїм обдарованим батькам.

Поетичний талант Євгена, як бачимо, також переплітається з іншими формами самореалізації, а отже – багатогранність особистості знову невпинно нагадує про себе:
 

Мукачевский замок

Камень на камне. Кто ниже, кто выше.

Тем, кто внизу – всегда тяжелей.

Тем, кто повыше – у самой крыши,

Тем хорошо. Там солнце. Теплей.

Человек, ты слышишь?

Человек, ты слышишь?

В тебе играет пластинка.

Царапает железная игла

Линии жизни.

Человек, ты слышишь?

Внутри странные песни.

Они могут свести с ума.

Тебя.

Человек, ты слышишь?

Ритм стучащий наружу.

Он не хочет оставаться внутри,

Стучит – «отвори»!

Человек, ты слышишь?

Стяни нервы потуже.

Даже если ты больше не нужен,

Всё равно – лети!

Справді, за своє насичене творче життя Євген Тищук зробив і продовжує робити грандіозну роботу, що сама по собі заслуговує на визнання. Позаду – три чверті життя, та попереду ще стільки задуманого, і все це потрібно реалізувати… Головну мрію свого життя ювіляр ще не здійснив повною мірою, та зрозуміло, що для такої людини немає нічого неможливого, адже попереду ще не один ювілей.

Ювілей…

Тому що це лише одна коротка мить, один крок… до майбутнього.

Теги: Євген Тищук, театр, режисер

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати