Юрій Анісімов: "Класними юристами із університету не виходять – на це потрібні роки практики"

Класними юристами із університету не виходять – на це потрібні роки серйозної практики

– Які адвокати найбільш затребувані в області?

– Це нас із кінофільмів навчили, що адвокати, як лікарі – одні спеціалізуються на кримінальному праві, інші – на господарському, треті – на розлученнях чи нерухомості тощо. Насправді така ситуація лише в Штатах. У нас такого майже немає. Життя змушує бути "всеїдним". І я вважаю це правильним. Клієнта не цікавить твоя спеціалізація: він прийшов до адвоката і хоче отримати кваліфіковану допомогу по своєму питанню.

– А чи не впливає "всеїдність" на кваліфікацію?

– Шкодить лише те, коли адвокат береться за справу в галузі, де він недостатньо компетентний. Тобто переважає бажання заробити гроші: такий "спеціаліст" йде сам на консультацію до колеги або гарячково читає книги й намагається "робити операцію за посібником". Такий підхід – майже злочин! 

– Де в Україні готують висококласних юристів?

– Нині юрфаки присутні ледь не в кожному виші. Втім справді високоякісну підготовку надають вузи із традиціями. Я навчався у Москві, але навіть тоді ми вчилися з підручників Харківського інституту. Нині це Академія ім. Я. Мудрого – вона й досі тримає марку. Втім відзначу, що висококласними юристами із університету не виходять – на це потрібні роки постійної практики.

– Скільки років треба, аби стати спеціалістом принаймні у якійсь певній галузі?

– По-різному. Тут і не стільки в часі справа, як у напористості та сприятливих умовах. Кожен адвокат обростає спеціальними знаннями. Аби бути пристойним адвокатом у кримінальному праві, треба мати досвід роботи в правоохоронних органах. Інакше не уявлятимеш процес проходження справи клієнта: від тонкощів слідства до прокурора та суду. В господарських справах важливі тонкощі бухгалтерії, тож якщо прогулював пари "судової бухгалтерії" – добра не буде. У мене ж ситуація склалася так, що я поступово став одним із кращих спеціалістів по ДТП: служив у Львові у військовій прокуратурі. Поряд був Львівський науково-дослідний інститут, де проходили судові експертизи. За 5 років на побігеньках у кожного експерта вивчив нюанси від і до.

– Нині розвелося чимало юридичних контор. Як їх слід вибирати, щоб не попасти до рук непрофесіоналів?

– За адвоката говорить його репутація. Якщо ви знаєте не одну людину, яка звернулася до адвоката у справі й отримала професійну допомогу, позитивне вирішення – виходить спеціаліст таки чогось вартий. Тобто найкраща реклама – це рекомендації. Ще одна річ – адвокатська контора або приватний юрист мають бути присутні в Інтернеті – хоча б у довіднику чи списку адвокатів. Випадків невдоволення діями адвоката спостерігав чимало. Іноді адвокат не влаштовує клієнта через суб'єктивні причини, але подекуди доводиться братися за такі справи й виправляти чужі помилки. Загалом в юриспруденції, як і у зверненні до лікаря, важлива щирість сторін. Як і клієнт має роз'яснити все чітко й чесно, так само й адвокат мусить роз'яснювати варіанти розвитку подій та можливі наслідки. Без такої довіри й прозорості серйозних справ не доведеш до пуття.  

Заплутаність наших законів подекуди обмежує права громадян 

– Як функціонує і чим відрізняється від простого адвоката адвокатська контора?

– Адвокатська контора, або ж об'єднання чи спілка (назва не настільки важлива) – це всього лиш союз кількох адвокатів для відстоювання власних професійних інтересів (колись таке об'єднання було одне – адвокатська колегія). Крім того, що це досить зручно – і в плані оренди приміщення, і в плані підстраховки в разі хвороби чи форс-мажорів одного з колег– існує законодавчо затверджений пункт про те, що на ордері про ведення справи має бути печатка адвокатського об'єднання, а не самого адвоката.

– А які людські якості слід мати юристу?

– Комунікабельність, ораторські здібності (простіше кажучи, добре підвішений язик), а також грамотну письмову мову. Ну і, звичайно, глибинні знання – це в першу чергу.

– Законодавство України таке заплутане, що і юристи іноді скаржаться. Відстоювання правди стає битвою з вітряками...

–  Про це можна говорити не одну годину. Втім недосконале судочинство далеко не завжди пов'язане із законом і правовими нормами. Хоча й заплутаність, а іноді й нісенітність закону обмежує права та можливості громадян. Наприклад, п.5 ч.3 статті 328 цивільно-процесуального кодексу, яка "регламентує" порядок прийому скарг Верховним судом, а на ділі у 90% випадків закриває туди доступ. Конституцією ж прописано право кожного громадянина звернутися до цієї вищої інстанції! Уявіть, справа розглядалася в суді першої інстанції (наприклад, у міському), далі в обласному апеляційному. Але одну зі сторін не влаштував вирок. Тож є право звернутися з касаційною скаргою до Верховного суду (колись навіть засідала колегія з 30 чоловік!). Але виходить по-іншому. Адвокат відправляє туди на розгляд скаргу, аналізує деталі справи, мотивує, чому є сенс шукати правди у Верховному суді. А звідти приходить писулька: "Відмовлено у відкритті касаційного провадження". Тобто долю важкої справи, яка тягнулася роками, від якої можливо залежать життя та долі людей вирішує розчерком пера одна людина, а не колегія суддів, до якої зверталися! Тобто докази скарги у Верховному суді навіть не розглядалися! Я десь розумію, чому той пункт був прийнятий: аби убезпечити Верховний суд від напливу немотивованих скарг. Але тим самим вони закрили двері правосуддя і для реальних справ!

Через суддівські відпустки та штучні затягування й прості справи йдуть місяцями

– Ще одна проблема судових процесів – затягування. Доходить до трагікомізму...

– Проблема дійсно існує. Хоча законом прописано норму, що будь-яка цивільна справа має бути розглянута в 2-місячний строк, а трудові спори – в місячний. Але за мою майже 18-річну практику не пам'ятаю, щоб у ті строки вкладалися! Тут є й об'єктивні, і суб'єктивні причини. По-перше, одна зі сторін не зовсім добросовісно використовує букву закону для затягування: приходиш на засідання, а там лежить заява – захворів, прошу відкласти. Потім – відкладіть – вимагаю адвоката, далі – адвокат пише – відкладіть – мушу ознайомитися зі справою. Кожен раз – на 2-3 тижні або навіть на більший строк! Суб'єктивні ж, це коли, наприклад, справа триває з численними відкладаннями, а тут ще й суддя пішов у відпустку. А це майже 2 місяці, та ще й деколи невикористані відпустки... От і буває, що з літа справа відкладається... на грудень! По ідеї, справа мала б передаватися іншому судді. Але як правило, цього не відбувається. Якби ж чітко виконувалися строки розгляду  –  подібних затягувань не ставалося б!

– Інші нарікання – на дороговизну юристів...

– Завжди використовую наступне порівняння, коли мені ставлять подібне запитання. Ринок юридичних послуг у концептуальному плані не відрізняється від продуктового. Ви ж не хапаєте одразу гниле яблуко з крайнього столу! А спершу проходитеся ринком, прицінюєтеся, куштуєте, зважуєте "за" і "проти". І тоді вже купуєте. Так само і в юридичних послугах – якщо "не горить", я завжди кажу – підіть в іншу контору, порівняйте. І виважено оберіть собі представника в суді. Певних тарифних сіток немає. Кожен адвокат сам формує цінову політику. Парадокс, але іноді гонорар новачка не відрізняється від гонорару найкращого спеціаліста! Тобто принцип "Хто дорожчий – той найкращий" не діє.  

Ціна консультації – не більше 100 грн.

– Озвучте ціну консультації або середньостатистичної справи?

– Вартість консультації залежить від багатьох факторів. По-перше, чи можна проконсультувати взагалі (тобто чи компетентний у цих питаннях), чи вдалося відповісти на всі запитання, скільки часу на це пішло. Комусь досить і за 5 хвилин все по поличках розкласти, а комусь потрібно і півтори години. Більше 100 гривень за консультацію у нас не практикується. І то це сума за кількагодинне втовкмачування, дзвінки для перевірки фактів тощо. Загалом мета консультації – щоб клієнт зрозумів суть проблеми, варіанти її вирішення і можливий розвиток подій (тобто шанси на перемогу). Що ж до "середньостатистичних", то таких справ не існує! Кожен випадок вимагає індивідуального підходу, певних зусиль. Навіть на відносно просту справу слід витратити чимало часу та зусиль. Цивільні справи у нашому об'єднанні оцінюються від 3-4 тисяч гривень залежно від складності. Дорожчі кримінальні справи (від 7-8 тисяч грн.), де ціна питання – свобода людини. Втім насправді людині, яка має проблему юридичного плану, набагато важливіший результат, а не ціна! 

– А які види оплати адвокатських послуг практикуються?

– Про види оплати свого часу написав повноцінну статтю. Погодинна оплата є хіба у найкращих спеціалістів столиці. Втім, це досить непроста річ, адже треба фіксувати конкретно, скільки часу, які саме дії були виконані над конкретною справою. А це гори писанини! Втім, для топ-адвокатів це найкращий вид гонорару. Московські колеги, до речі, обстоюють питання, що час стояння в заторах (якщо вони їдуть у суд або по конкретній справі) також варто додавати до гонорарів. І справді, навіть київських адвокатів розпитував – ті кажуть, що більше 2-3 справ за день відвідати нереально. У нас ця цифра зростає, адже і відстані, й затори менші. Інший вид оплати – твердий гонорар. Тобто адвокат сам оцінює свій заробіток, передбачаючи тривалість та складність справи. Іноді все проходить гладко, але бувають випадки, коли здавалося б проста справа затягується на роки. Маю кілька справ, які вже більше 5 років веду, хоча гонорар запросив мінімальний. Без огляду на ці побічні ефекти, вважаю цей спосіб оплати найкращим. Різновид такої оплати – прейскурант на конкретні "операції", тобто дії адвоката в тій чи іншій ситуації. І останній вид – умовна оплата. Використовується лише в окремих справах, де позивач виступає з великим грошовим позовом і не має коштів для оплати послуг адвоката. Адвокат погоджується вести справу, якщо одержить 25-40% від суми "відсуджених" грошей. Ціна висока, але якщо справу буде програно, адвокат не одержить нічого.

– Чи може нині людина захистити себе сама?

– Ну ви ж власноруч не вирізаєте кухонним ножем апендицит, а йдете до лікаря, вірно? Відповідно, якщо є важлива справа, то не варто ставити її під загрозу, а довірити професіоналу. Крім того, у певних випадках громадянину призначають адвоката за державний рахунок. Хоча про негаразди в цій сфері – окрема розмова. У Конституції записано, що кожна людина має "право на правову допомогу". Але це швидше декларація. У російській конституції, приміром, додано ще одне слово – "кваліфіковану". А це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

– Незалежність адвокатів – показник правової держави. Наскільки можна вважати правовою Україну?

– Дієвість судової гілки влади і справді показник демократичності країни. Хоча над цими пунктами державі ще працювати й працювати. Доводилося чути про те, що у зв'язку з економічними труднощами держава повинна піклуватися про проблеми й потреби юристів. Можливо, така точка зору й має право на існування, коли мова йде про юристів-держслужбовців, у тому числі слідчих, прокурорів і суддів – у цьому випадку держава безумовно зобов'язана вирішувати економічні проблеми "своїх" юристів. Однак такий підхід прямо суперечить принципам, необхідним юристові, що має приватну практику. Адвокат не може чекати дотацій від держави і при цьому вважати себе дійсно незалежним.

Теги: адвокат, юрист, суд,

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати