І знову 11

Не встигли українські діти й насамперед їхні батьки оговтатися від освітніх реформ, пов"язаних зі ЗНО та вступом до вишів, як законодавці "підкинули" ще одне нововведення. 6 липня 248 нардепів проголосували за скасування 12-річної системи середньої освіти.

Дискусії щодо того, скіль¬ки років має тривати навчання в школах, точаться ще з 1999 року, коли  ухвалили рішення про перехід на 12-річку. Мотивували це тоді збільшенням навчальних предметів, ускладненням програми та європейським досвідом. З приходом до влади регіоналів відродилися й розмови про повернення до 11-річки, а то й 10-річки.

Про кризу не подумали

Міністр освіти Дмитро Табачник у прямому ефірі шоу "Шустер Live" на початку березня заявив: "Боронь Боже, я ніде не говорив і не підтримую перехід до 10-річної школи. Традиція Європи полягає в 12-річній освіті. Німецька школа має 13 тисяч годин навчальної програми. Українська, якщо перейде на 12-річку, буде мати 11 700 годин. Тож хочу, аби всі знали: я ніде не виступав за 10-річну школу".

Але вже на парламентських слуханнях, які відбулися 9 червня, Табачник говорив зовсім інше: "12-річна система потребує знач¬них фінансових ресурсів, при цьому повністю не виправдовуючи себе".
 
Серед авторів законопроекту, який передбачає скорочення терміну освіти, є й колега Табачника по партії нардеп Максим Луцький (а також народник та двоє комуністів), проголосувало ж "за" – 169 регіо¬налів. Найцікавіше, що головною причиною доцільності такого рішення автори вважають економічні негаразди в країні. "Концептуальні засади 12-річної освіти розроблялися й ухвалювалися в роки стрімкого економічного зростання, кризи ніхто не прогнозував, – пишуть вони в пояснювальній записці. – При збільшенні терміну навчання потребують вирішення питання створення умов для харчування, медичного обслуговування, підвезення учнів.  На розв"язання цих проблем і завершення комп"ютеризації шкіл, оновлення застарілої техніки, під"¬єднання до мережі Інтернет, оснащення навчального процесу мультимедійним обладнанням і створення комп"ютерного програмного забезпечення треба близько 4 млрд грн. Державі виділити сьогодні такі кошти важко". Та й обґрунтовують доцільність змін автори, зокрема, тим, що "реалізація законопроекту не потребуватиме додаткових витрат із Державного бюджету".
 
Заодно законодавці запровадили обов"язкову дошкільну освіту дітей із 5 років. Як утілюватиметься ця норма закону, не пояснюють. Хоча відразу виникають принаймні два питання. По-перше: а де ту дошкільну освіту давати, якщо на Закарпатті, та й у всій Україні, нині катастрофічно бракує місць у дитсадках. По-друге: що, власне, означає оце "обов"язково"? Дітей, які не побудуть у садках бодай рік, не братимуть до школи?

Конституція – не указ!

До речі, Головне науково-експертне управління у виснов¬ку на проект Закону, незважаючи на всю дипломатичність формулювань, фактично не погоджується із законодавцями. "Насамперед слід звернути увагу на те, що відповідно до частини другої ст. 53 Конституції України обов"язковою в Україні є лише  повна загальна середня освіта. Натомість, законопроектом пропонується запровадити "обов"язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку, – зауважують фахівці. – При цьому слід урахувати й те, що не в усіх населених пунктах України (особливо у сільській місцевості) є дошкільні на¬вчальні заклади, що поставить у нерівні умови міських та сільських дітей і ускладнюватиме реалізацію положень цього Закону".
 
Узагалі, висновок спеціалістів заслуговує на те, щоб навести його повністю, але за браком площі подамо лише такий уривок: "Оскільки передбачається зниження вікового цензу для початку навчання дітей дошкільного віку, законопроект потребує відповідних фахових висновків Міністерства охорони здоров"я, Міністерства освіти і науки та Академії педагогічних наук України". Отож до застережень спеціалістів не прислухалися...

Школи були не готові

"Як держслужбовець, не можу оцінювати, правильно чи ні те, що народні депутати ухвалили цей закон, – я повинен його виконувати, – зауважує начальник управління освіти Закарпатської ОДА Михайло Мотильчак. – Можу лише сказати, що наші школи не були готові до переходу на 12-річну систему освіти. Для цього немає ні матеріальної бази, ні загальної. 12-річка передбачала, що останній клас стане профорієнтаційним, але й до цього наші ЗОШ готовими не були.
 
Що ж до обов"язкової дошкільної освіти, то в нас справді бракує дитсадків, і загалом нею охоплений 41 % дітей, у той час як в Україні – 56 %. Утім 5-річних малюків, що здобувають дошкільну освіту, – вже 84 %, тобто залишається 16 %. До речі, нещодавно на колегії в адміністрації вирішили зобов"язати міські та районні відділи освіти опрацювати питання про збільшення груп у дитсадках, відновлення старих та відкриття нових закладів. Передбачаючи, що такий закон буде ухвалений, ми розпочали роботу ще раніше". Михайло Андрійович не зміг пояснити, що означає "обов"язковість" дошкільної освіти, зауваживши, що самого Закону на руках не має, однак невдовзі Міносвіти має розіслати у відділи та управління механізм утілення.
 
Від себе додамо, що з огляду на те, як зазвичай "по-дубовому" чиновники втілюють у життя вказівки згори, виникає ризик, що 5-річних дітей відправлять до садка просто за рахунок молодших – і без того серйозна проблема для батьків стане ще більшою.

Схвалює рішення нардепів директор Ужгородської ЗОШ № 5 Петро Кіндюх, щоправда, називає інші причини, ніж законодавці. "Від імені ужгородських шкільних директорів можу сказати, що це рішення підтримую! – каже він. – Якоюсь мірою я сам долучився до ухвалення цього закону, оскільки брав участь в парламентських слуханнях. Вважаю за краще залишити 11-річку з ряду причин.

У нас і тепер бракує класних приміщень, через що чимало учнів навчається у другу зміну, тож при збільшеному терміні середньої освіти "після¬обідників" суттєво  б зросло.
Крім того, не вважаю нормальним, що в одному приміщенні навчаються 6-річні малюки та 17–18-літні молоді люди – дехто в такому віці вже одружується. Якби в нас існували окремо школи першого, другого й третього ступенів – інша річ.

Дуже багато учнів, знаючи, що вчитися доведеться на рік довше, залишали школу після 9-го класу й ішли в коледжі, технікуми та училища, щоб здобути атестат через два, а не три роки. У нас цьогоріч були два великі 9-ті класи, але, оскільки діти масово залишали навчальний заклад, ми не знаємо, чи вдасться зробити хоча б два маленьких.

12-й клас задумувався як профорієнтаційний, але насправді, як висловився мій колега, і я з ним погоджуюся, це була б не проф¬орієнтація, а профанація. Далеко не кожна школа, особливо в сільській місцевості, здатна створити належні умови для поділу учнів за їхніми профуподобаннями.
Наостанок, багато кому не подобалося, що міністр Кремінь протягував це рішення кулуарно, не порадившись ні з учителями, ні з батьками. Хай як би ставилися до Табачника, але він дав нагоду висловитися з цього приводу всім".

"Неправильно ставити питання, погане це рішення чи добре, – коментує вчитель історії та правознавства авторського НВК Ужгорода (колишня ЗОШ № 2. – Ред.) Ігор Біланін. – Проблема в тому, що до 12-річної освіти ми виявилися не готовими. Продовження періоду навчання передбачало серйозну реформу, але не було зроблено нічого. Як відомо, за навчальний процес відповідають чотири сторони – держава, вчитель, батьки і сам учень. От і виникає питання, чи була готова держава, вчителі, батьки до 12-річки.

Однак сама по собі 12-річна система поганою бути не може: ідеться ж бо про навчання, а отже, це добре. Ми намагалися наблизитися до стандартів деяких європейських країн. Це справді важливо. До прикладу, мій знайомий, хірург, працює в Італії медбратом. Там він не може бути лікарем саме через те, що закінчив у нас 10-річку і, на думку італійських чиновників, має недостатній рівень знань. Звісно, це бюрократія, але нікуди від неї не дінешся. Тому наближення нашої освіти до європейських стандартів – потрібне".

За даними Міністерства освіти, позитивно до переходу на 12-річний термін навчання ставиться лише близько 10 % учнів, 15 % батьків і 20 % учителів шкіл. І в ці цифри легко віриться. Новації, як правило, сприймаються важко, агітувати ж батьків за те, що їхнім дітям потрібен цей додатковий рік, якось не додумалися. Педагоги ж, бачачи, що реформи проводять хіба що язиками, теж не мог¬ли схвально її сприймати. І все ж ситуація видається фантастичною. Напевно, лише в Україні здатні ухвалити революційне рішення, 11 років із ним носитися, нічого при цьому не роблячи, а врешті – скасувати. Та ще й проголосити найкращим виходом із ситуації.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати