Закарпатська Колочава – село музеїв

Закарпатська Колочава, що на Міжгірщині - село, яке по праву можна назвати селом музеїв. Історія найбільшого на Закарпатті села та другої батьківщини запорізьких козаків і колись відомого у всій Європі опришка Миколи Шугая сповнена таємниць та цікавинок. Про деякі з них кореспондент “ВЗ” дізнався, навідавшись у Колочаву на День села.

З Ужгорода до Колочави - близько 180 кілометрів, а з райцентру Міжгір’я майже 30. За різними даними, днями цьому селу виповнюється понад 700 років. В офіційних же документах воно згадується десь із початку ХVII століття.

У центрі найбільшого на Закарпатті села зауважуємо єдиний в Україні пам’ятник вівчареві. За кількасот метрів від нього, біля старовинної дерев’яної церкви XVI століття, на подвір’ї храму, на території невеличкого чеського цвинтаря, на знак примирення чеського та українського народів відкрили стелу загиблому від рук опришка Шугая чеському жандарму Войтеху Кубіну. Для цього до Колочави приїхала делегація на чолі з двома градоначальниками (близько 70 осіб) з чотирьох чеських міст.

У центрі Колочави відкрили відреставрований обеліск майже двомстам колочавцям, які загинули у роки Першої та Другої світових воєн. Біля нього юнаки у формі УПА та дівчата в національному вбранні розгорнули величезний, розміром 125 квадратних метрів, український прапор. Тут же відбулася історична подія - потисли один одному руки ветерани радянської та австро-угорської армій, що колись воювали в різних таборах. Зі сльозами на очах літні люди зізналися, що воювали не за Москву чи Угорщину, а за рідне село. Але, на жаль, ідеологи та фронтове начальство зробило їх ворогами. Місцевий люд каже, що для цих ветеранів війна закінчилася лише сьогодні...

Вирушаємо на екскурсію шістьма (!) музеями Колочави. Їх “батько” Станіслав Михайлович каже, що у планах - відкрити в селі 10 музеїв. Один біля одного розташовані, два в одному, музеї під назвою “Стара школа”. Тут у двох будівлях збережено стиль та побут (старі підручники, парти, предмети побуту вчителів та учнів) чеської та радянської шкіл. Директор музею радянського періоду Василь Малета каже, що експонати для цього задуму збирали з усієї України, а для чеської школи привозили спеціальні підручники та предмети із-за кордону. Окрім роботи гідом у колочавських музеях, цей літній чоловік дослідженню історії рідного села присвятив усе життя. Займається цим питанням і зараз, у 77 років. Він називає Колочаву Верховинською Слобожанщиною, тобто вільною у минулому землею для поселення втікачів, яких за різних обставин гнала доля у Карпати. “Прихід і поселення деяких українських козаків у наших горах відбувалось після Полтавської битви 1709 року, невдалої для прихильників українського гетьмана Івана Мазепи, - каже Василь Дмитрович. - Другою такою подією була ліквідація Запорозької Січі 1776 року російською царицею Катериною ІІ. Цей високогірний край став для них землею порятунку і волі”.

Колочава відома у світі як край опришка Миколи Шугая та прибічника ОУН Івана Штаєра (про останнього Одеська кіностудія вже зняла тут фільм “Колочавські повстанці”). Історія верховинського розбійника, змальованого у художньому творі чеського письменника Івана Ольбрахта (псевдонім Каміла Земана) й досі захоплює численних читачів.

Та чи не найбільшу увагу привертає музей “Старе село”. Він розташований просто неба на березі річки Чавки, на околиці села серед мальовничої природи, листяних та хвойних дерев. Тут усе віє минувшиною: і оборіг сірого сіна, і огорожі та кам’яні доріжки, а біля кожної хати - господиня у вишиванці, біля деяких можна побачити і партизанів-повстанців... На території села навідуємося в старовинну кузню, де легіні колись під новий рік кували коханим дівчатам металеві серця. Кузня діє й донині, однак охочих вражати коханих у селі майже немає... Наступна - хата угорського сільського жандарма, в якій є його велосипед, старовинна уніформа австро-угорської доби, записник та навіть підвальна камера для затриманих. Далі - хата місцевого жида, їх у селі до Другої світової війни було майже двадцять відсотків. Всередині - єврейський свічник, елементи одягу, меблі з єврейською символікою, дослідження про місцевих євреїв та список загиблих під час Голокосту. У селі є й музей-церковно-приходська школа з давніми низенькими партами, ризами дяка, різками, кухнею та кімнатою вчителя.

До розряду музеїв можна віднести й місцеву Святодухівську церкву, що у присілку Горб. Цей храм датується 1795 роком. Він був побудований у важкі часи голоду без жодного цвяха. Згідно з переказами, церкву кілька разів переносили. За Радянського Союзу тут діяв музей атеїзму, закритий зі здобуттям Україною незалежності, а з 2000 року, з утворенням історико-культурного центру “Колочава”, яке очолив місцевий педагог Василь Глеба, тут організовано храм-музей.

...На День села місцеве населення збирається в центрі на величезній галявині біля школи. Серед жителів Колочави переважають трударі, які сьогодні-завтра йти на заробітки в сусідню Чехію чи Росію. Однак люди не втрачають надії на те, що незабаром, коли їхнє село стане справжньою туристичною батьківщиною Закарпаття, вони вже не покидатимуть своїх домівок у пошуках “далеких грошей”...

Теги: Колочава, Міжгір’я, музеї, УПА, "Старе село", Микола Шугай, ОУН, Станіслав Аржевітін

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати