ФОТО НА ЗГАДКУ

Михайло Палінчак. "Апокаліпсис"

 

 

 

 

Як каже метр закарпатських фотохудожників Олексій Попов – вдалася "смачна" виставка. Різноманітна, спроможна догодити усім. І справді: це тепер так і в одязі, і в мистецтві - модно все, кожен обирає на свій смак. Тож є усіляка фотографія. У рамах переважно великих форматів - як вікна у великий світ - знахідки у тривалих пошуках, фото з подорожей (до прикладу, Ігор Баран). І – такі фотогенічні Карпати, коні на ланах, зім’яте полотно гір (Карло Смутко, Ігор Меліка, Леонід Закревський). Поруч – насичений ідеями мистецький мінімалізм (Михайло Палінчак-молодший). І твори, в яких поєднана висока майстерність світляра з сучасними знахідками у цій галузі (Михайло Палінчак). На сусідній стіні – фото як нова мова, де важливі і форма, і зміст (Іван Еней, чия, до речі, серія "Національні кольори" відома серед тих шанувальників фотографії, для кого Інтернет – найкраща виставкова площа). І – роботи, що вже стали класикою, як червоноволоса оголена в маках (Володимир Балега). І, і, і… 22 автори – і роботи кожного знайшли замилувані очі свого глядача. Фотографія і справді – одне з найтаємничіших і водночас – найдемократичніших мистецтв.

 

Яке стрімко і вигадливо розвивається. Чи стануть знімки художнім твором – залежить передовсім від особистості автора, каже найвідоміший фотограф Закарпаття. Олексій Попов закоханий у пейзаж, актове фото і мистецькі експерименти, надзвичайно ніжно ставиться до вроди в усіх її проявах і його вишукана потрійна ню – певно, краща робота у цім жанрі на виставці… Майстер  вважає: головне у фотографії – це фотограф. "Людина має бути особистістю, креативною, творчою, дивитися на світ незашорено, неоднозначно, широко і філософські, і тоді це відобразиться у фотографіях". Пан Олексій аналізує - дійсно різноманітна виставка: і карпатська природна краса, і людська врода, і репортажні світлини, і експерименти. Наразі у краян ще замало концептуального фото, але, значить, є куди рухатись…

 

 

 

Тим часом теперішня фотографія – це вже не магія у червоній кімнаті. От і на виставці нема ручного друку і дуже мало світлин із плівки. Свої корективи у розвиток цього мистецтва вніс і знаменитий photoshop (котрий у вмілих руках дійсно допомагає). Твориться багато гарних яскравих фото, та часом за зовнішньою ефектністю втрачається суть цього мистецтва... Так, фотосправа стала демократичною і – комерціалізованою. Але і сьогодні ще є місце фото як зупиненому моменту життя. Усе знімати цікаво, а найскладніше - усе ж таки людей, каже передовсім фотожурналіст, а вже в другу чергу фотохудожник. Сергій Гудак розповідає: сьогодні у фотосправі популярно все: і "жорстка" документалістика, що відкидає будь-яку подальшу обробку світлин, і творчість в напрямку, який вже важко назвати фотографією – поєднання декількох зображень, залучення активної комп’ютерної обробки, а також - фото, які стоять не межі з іншими жанрами мистецтва, колажі… "Тим ця справа і цікава – кожен може знайти своє, обрати свій напрямок і в ньому працювати, творити, рости…", - каже Сергій і… освідчується в любові документальній світлині: мовляв, чим навіть підсвідомо вражає фотографія – передовсім ж бо документальністю… Сергій Гудак представив на виставці суто монохромні роботи, лишивши колір іншим, а собі зоставив не тільки чорно-білу красу, але й – розповіді. У роботах "Дещо про дитинство" і "Дещо про старість" - тема розкрита через три портрети, кожен з яких може бути самостійним твором, а, об’єднані однією рамою, вони показують багатоликість життя…

 

 

 

Фотографія - це не тільки самореалізація, а й простір для експериментів. Саме так бачить це мистецтво єдина дівчина серед закарпатських спілчан. Назвою серії своїх робіт Аліса Кондратенко запитує, чи є життя на Марсі, працює у техніці мікрофотографії, а знімає, здавалося б, чудернацькі речі. "Це рідини, ось в оцих роботах усе – …кефір, деколи в сумішах, але переважно просто кефір. Так, маленький світ приходить сам: поставиш чашку на стіл і бачиш там те, що б хотілося зняти". Ідея цих робіт – речі нашого світу показати як дещо зі світу іншого. Часом фотографія таки здатна на дива… Експерименти і творчі пошуки Аліси тривають і вона зізнається: саме фото дає їй найбільш цікавий простір для творчості. Ну а щодо поодинокості жінок у цій справі - дівчина з фотоапаратом, на її думку, виглядає краще чоловіка…

Організатори виставки відмічають: великим успіхом стало те, що у лавах спілки вдалося зібрати не тільки професіоналів, котрі живуть із фотосправи, а й людей, для яких знімкування є захопленням, способом пізнати світ. Вони не ображаються на те, що сьогодні фотомистецтво багато хто вважає упослідженим відносно живопису, а прагнуть суто власною творчістю довести, що теж – творці. Власне, для цього слід іще рости, і не рівнятися на всеукраїнський рівень, а орієнтуватись хоча б на Європу, - підсумовують спілчани, серед яких, втім, не бракує учасників престижної організації FIAP…

 

 

 

Отже, головне гасло - більше фотографій – хороших і різних! Закарпатські фотохудожники вирішили вже не обділяти краян своїм мистецтвом. Виставка – не ретроспектива, а такий собі портрет сучасного фотомистецтва Закарпаття. Так би мовити, фото на згадку – аби побачити, оцінити самих себе, зважити на оцінку глядача, запам’ятати і – запам’ятатися. Вернісаж фотохудожників відкритий усім у музеї народної архітектури і побуту до 5 травня. А вже восени обіцяють нову виставку, яка буде не меншою і - кращою.