Російський театр з Закарпаття взяв участь у театральному фестивалі «Кримський Ковчег»

Фестиваль був організований за ініціативою Кримського відділення Національної спілки театральних діячів України директором, художнім керівником Сімферопольського академічного Кримськотатарського театру Білялом Біляловим, який надав для демонстрації вистав сцену свого театру, щоб глядачі познайомилися з театральним мистецтвом різних країн.

Задуманий спочатку як Фестиваль дуетних спектаклів, цього року «Кримський Ковчег» зазнав зміни в аспекті розширення творчої палітри. Його організатори вирішили відійти від жорсткої вимоги щодо участі лише двох акторів, і «Кримський Ковчег» став фестивалем камерних вистав.

Шість днів чудового оксамитового сезону, коли сонце віддає свої останні благодатні теплі промені, а зелень дерев переплавляється на золото, бронзою відливаючись на тлі синього моря, стали справжнім подарунком сімферопольським театралам й акторам, що приїхали показати своє мистецтво. Цього разу на «Кримському Ковчегу» до Сімферополя «припливли» театральні колективи з міст України, Росії, Білорусі, Німеччини й Туреччини. Національне мистецтво представляли київський Театр «Сузір'я», Закарпатський російський драматичний театр (Мукачево) й господарі Фестивалю — Кримськотатарський театр.

Київський спектакль «Парнас дибом» (режисер Ігор Славінський), який має підзаголовок «Кабаре 30-х років», повертає глядачів у радянську епоху. У Домі творчості літераторів зібралися представники прози й поезії. У створених акторами образах присутні характерні риси, за якими вгадуються конкретні історичні особистості. У дусі мистецтва 30-х, за текстами, які стали вже класичними, актори розігрують музично-літературну імпровізацію: з шармом, смаком, вигадкою, тонким гумором і виразними асоціаціями. Ностальгія відчувається в наївних рядках нехитрої мелодії «В парке Чаир распускаются розы...» Вистава захоплює безліччю сценічних знахідок, винахідливістю режисерського ходу, що примусив різних акторів звучати, як зладжений зіграний оркестр.

Закарпатський російський драмтеатр — учасник і дипломант багатьох міжнародних театральних фестивалів, проводить і власний фестиваль у Мукачевому. З Кримськотатарським театром закарпатців пов'язує творча дружба. Містична комедія московського драматурга І. Фрідберга з виразною назвою «Дурепо, це кохання!» (режисер Олександр Король), звичайно ж, про стосунки чоловіка й жінки. І хоча тут на одного чоловіка припадає дві жінки, дія не загострюється на непорозуміннях любовного трикутника. Яскраві, просто-таки бенефісні ролі дозволяють акторам показати грані свого таланту якнайкраще. Так що, дурепа ти або розумна, а кохання — це кохання!

Над проблемами цього вічного почуття б'ються й героїні комедії «Дівичник» Л. Каннінгема (режисер Б. Мартинов) Кримськотатарського театру. Усім так хочеться жіночого щастя, міцного й надійного чоловічого плеча поряд. Але як по-різному уявляють це щастя шість героїнь цієї історії. А ось Люті з вистави «Люті плюс Капітан» Олексія Дударєва (режисер Олександр Гарцуєв) Могильовського драмтеатру (Білорусь), здається, знайшла своє жіноче щастя. Справжня життєва історія з детективними ситуаціями вирішується благополучно. Людина, яка представилася Капітаном і яка прийшла, ні мало ні багато, вбити Люті, виявляється тим чоловіком, якого вона чекала все життя. Гра акторів відрізняється психологізмом, щирістю переживань, органікою автентичності сценічного оповідання.

Провідний театральний колектив, переможець численних міжнародних фестивалів — Стамбульський муніципальний театр (Туреччина) — виставою «Крила кохання, яке згорає» Т. Нар (режисер Б. Сєчкін) представив царину духовної сфери людини. Цей спектакль — філософська притча про те, що є світ, є людське життя, які цінності мають переважати. Сценографія, яка складається зі складного світлового оформлення, присутності живого вогню, створювала містичну загадкову атмосферу, яка підходила для моментів заглиблення в себе, для звернення до Всевишнього.

Те, що театр з Санкт-Петербургу «Со-Бытие» привіз на фестиваль твір Достоєвського, цілком зрозуміло. Між ім'ям письменника й цим містом можна поставити знак дорівнює. Оповідання «Покірлива» молодий режисер Т. Айзітулова перетворила на фантастичну виставу, де стосунки Заставника й Покірливої перетворюються на фантасмагоричний хоровод пластичних видінь. В акторському виконанні яскраво відчувається санкт-петербурзька театральна школа. Почуття героїв химерно переплітаються, вони дивні й алогічні, й мають лише єдине завершення — смерть.

Поєднання слова й класичного балету... Здавалося б, не характерно для сцени, але як якнайкраще відповідає характеру оповіді про двох надзвичайних людей, дивовижних особистостей — Айседору Дункан і Сергія Єсеніна. Історія кохання цієї красивої пари зображена в оповіді Центрального театру м. Єсслінгена (Німеччина) — виставі-балеті «Айседора й Сергій» (режисер В. Хінганський). Як зійшлися два мікрокосми цих особистостей, як протипоставити дві культури, два різні світи, з'єднати які зміг єдиний почуттєвий порив? У виставі драматичний дует емоційно підтримується дуетом балетним. Немов дві іпостасі зойку душі — розірване на клапті єсенинське слово й пристрасні піруети танцю чуттєвої Айседори...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати