Закарпатський агропром планомірно знищують?

Завод спеціалізувався на виробництві яловичини, сировини для котрої йому катастрофічно не вистачало. Минулого року вдалося закупити від населення всього 2000 коров’ячих туш. Це масштаби робіт для приватної м’ясобійні з одним різником і помічником, а не для колективу з 51 чоловіка. Для рентабельності такого підприємства корів треба мінімум уп’ятеро більше.
Комбінат закрився у рік свого 15-річного ювілею. Його створено в добу краху колгоспно-радгоспної системи і переходу наших аграріїв до ринкової системи. Тоді були великі надії на фермерів, що все у нас буде, як в Америці. Мовляв, приватник завалить країну сировиною. Пішло зовсім не так. Селяни з найближчих сіл кинулися возити солярку і сигарети до Угорщини. Ужгородці розпродавали вітчизняний ширвжиток у Кошицях і Кракові. З дальших районів поїхали на заробітки по цілому світові від Лісабона до Підмосков’я. По селах лишалися переважно старі, що бавили своїх внуків і ходили за худобою. Вони впродовж півтора десятиліття і продавали своїх телят і бичків берегівським заготівельникам. Комбінат купив у кредит за 4,5 млн. грн. дві потужні холодильні установки, за які тільки нещодавно розрахувався. Справи ніби налагоджувалися, але кінець-кінцем дався взнаки демографічний фактор. Старше покоління селян, що звикло порати худобу, поступово відходить. Молодь же орієнтована вже не на традиційний господарський уклад, а на більш авантюрні бізнесові схеми. Нині закарпатці якщо і займаються тваринництвом, то десь у Португалії й Іспанії. В області же скотарство безнадійно скорочується. Трохи краща ситуація у свинарстві, зовсім погана у корівництві. Точнісінько так вимирають народні промисли. Руйнуються дерев’яні церкви, бо немає вже майстрів, що різали дерев’яну дранку для їх перекриття. Технологія ніби і проста, та зміну не підготовано. Форсовано скорочується садівництво і ягід-ництво, відповідні землі через чорний ринок переходять під інше використання. Цьогорічний фестиваль ягід у с.Дюла – теж відчайдушна спроба вдарити на сполох. З трохи іншої причини, через непродуману дозвільну політику, вимирає наше виноградарство і виноробство. Але врешті-решт всі аграрні проблеми впираються в особливості сучасної економічної полі-тики. Чи то влада свідомо веде справи до сировинної залежності України від сусідів? Чи з політичних міркувань комусь вигідно довести ситуацію перед черговими президентськими виборами до повного абсурду?
Йдеться саме до цього. Найближча перспектива для Берегівського комбінату – працювати на сировині з Угорщини. Через біодобавки, що використовуються у тамтешньому тваринництві, Євросоюз забороняє таке м’ясо до продажу на своєму спільному ринку. В Україні ж правила СОТ діють своєрідно. Нашому кінцевому продукту пробитися на Захід практично неможливо, зате їхня сировина “другої свіжості” приходить сюди без проблем.
Директор комбінату Василь Штефанюк бачить і оптимальніший вихід: створити кінець-кінцем в єдиному комплексі з заводом і власне племінне господарство. Бо, як каже голова фермерської асоціації Олена Гержанич, фермерів, котрі розводять корів, нині на Берегівщині всього четверо. У селянських же садибах, каже начальник районного управління сільського господарства Олександр Попович, поголів’я корів за останні пару років скоротилося у кілька разів. Коли ж говорити про всю добу сучасного державотворення, то великої рогатої худоби стало менше увосьмеро – з 50 до 7 тисяч. Це в районі. По всій же Україні за один лише минулий рік велика рогата худоба скоротилася з 6,2 до 5,7 млн. голів. Для порівняння – 1988 р. її було 26 млн. Свої проблеми мають і два молокопереробних підприємства області – “Дельта” і “Настуня”. Скорочуються площі під кормовими культурами. Єдиний тваринницький комплекс розвалюється на окремі компоненти, і кожна з них деградує небаченими темпами.
І хоч закинутих корівників по району не бракує, але їхня відбудова, закупівля високопорідної худоби за кордоном – справа не одного місяця і не одного мільйона. Тому поки завод просто закрився, весь персонал відправлено у відпустку.
За окреслених умов виробництво яловичини не може бути дохідним. Минулого року рентабельність галузі склала мінус 40,8%. У принципі, в багатьох країнах сільське господарство дотаційне, але там ще й приймають численні закони, спрямовані на підтримку села, його виробничої і соціальної сфери, на забезпечення селян усім необхідним. У нас же цього немає і близько.
Берегівські аграрії вважають, що слід негайно скасувати ПДВ при імпорті племінної худоби, збільшити рівень відшкодування (дотації) при імпорті однієї корови до 6 тисяч грн., запровадити нульову ставку ПДВ і ввізного мита для тваринницького обладнання і техніки, відшкодовувати ПДВ по реконструкції ферм. Не зле було би за російським прикладом розробити і реалізовувати за участю галузевих асоціацій національний проект “Прискорений розвиток тваринництва”. Чи почує влада цей SOS?!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати