Єпископ Іван Маргітич — сподвижник віри, патріот Срібної Землі

Як єзуїтськи підступно, грубо не принижувала, не придушувала його усім своїм богоненависницьким і україно ненависницьким пресом офіційна радянська влада, як безжально не гнула – пригинала, але зломити не могла.

Іван Маргітич
Іван Маргітич

Що допомогло йому вистояти? Бог і Україна. Саме на благородний олтар їхнього священного служіння без найменшого сумніву і каяття поклав своє життя Іван Маргітич.
Не маючи власної сім’ї, усі свої сили, душу, всього себе віддав він Всевишньому і вірникам. У цьому – сенс його хоч і страдницького, але такого високого, прекрасного і щасливого життя.
Народився І.А.Маргітич 4 лютого 1921 року в с.Боржавське Виноградівського району у родині селянина-середняка. П’ять класів народної школи Іван Маргітич закінчив у рідному селі, де під впливом учителя Миколи Медвідя уродженця Рахівщини почала формуватися національна свідомість. Він стає членом шкільної молодіжної організації «Пласт».
Після закінчення початкової школи І.А.Маргітич три роки навчався у Севлюшській горожанській школі (тепер ЗОШ №1) і продовжив навчання у третьому класі Хустської гімназії. Навчаючись у Хусті, проживав у гуртожитку гімназії, яким опікувався професор релігії о. Д. М. Попович (уродженець с.Онік Виноградівського району), а вихователем був о.Зореслав, відомий український поет. Тут далі формувався світогляд молодого гімназиста. Навчання в Хустській гімназії співпало із становленням Карпато-української держави на чолі з А.Волошиним. Іван радів цим подіям, брав участь у демонстраціях на підтримку української державності.
Великим ударом для юнака стала гортіївська окупація краю та трагічна смерть товаришів, які полягли в боях із загарбниками. Під час навчання в Хустській гімназії Іван Маргітич вступає в нелегальну організацію юнацтва ОУН, яку очолювали М.Орос і В.Маркусь. Тут він вивчив першу заповідь декалогу: «Здобудеш українську державу або згинеш у боротьбі за неї».
У 1941 році Іван Маргітич закінчив Хустську гімназію і за рекомендацією о. Дмитра Поповича поступив на навчання до Ужгородської духовної семінарії. Тут, у її стінах, Маргітич вирішив стати місіонером, але не в далекій Азії чи Африці, а в рідному Закарпатті. Та його навчання в 1942 році було перерване. За належність до юнацтва ОУН, 20 липня 1942 року, його було заарештовано і відправлено в «Ковнер», де 22 липня засуджено угорським воєнним трибуналом на один рік тюремного ув’язнення. В обґрунтуванні судового вироку було записано, що всі підсудні поставили перед собою мету революційним шляхом відокремити Закарпаття від Угорщини і приєднати його до самостійної Української держави. Шостого грудня, за сприяння єпископа Стойки, регент Угорщини Міклош Горті помилував його в числі інших закарпатців. Після виходу з тюрми він продовжував навчання в Ужгородській духовній семінарії, яку закінчив у 1946 році і єпіскопом Ромжею був висвячений на єпіскопа. Був призначений помічником Севлюського декана о. Павла Карцуба. А через два місяці призначений адміністратором єпархії у Рахові на правах пароха. Початок діяльності І. А. Маргітича як священника був важким. Це був період приєднання греко-католицької (уніатської) церкви із російською православною церквою. В 1949 році почався планомірний наступ влади на греко-католицьку церкву і маже одночасно було заарештовано усіх міських священників, які категорично відмовилися підписати заяву про перехід у православну віру. 10 лютого 1949 року майор КДБ і представники райвиконкому відібрали від І. Маргітича ключі від церкви. З грудня 1949 по березень 1951 року о. І. Маргітич спільно з священником П. Оросом перебували на нелегальному становищі. Проводили богослужіння, готували молодих священників.

Арештували І. А. Маргітича 4 березня 1951 року згідно з ордером №67 від 5 березня 1951р. Замість релігійної пропаганди присудили антирадянську і дали 25 років ув’язнення. Чотири роки відбув у таборах під Омськом в умовах виснажливої рабської праці. Перебуваючи під постійним контролем, священник знаходив можливість молитися, відправляти богослужіння для ув’язнених, які вірили що настане час визволення і звільнення із ГУЛАГів. Після багаторічних звернень батька до Верховного суду УРСР 6 вересня 1955 року Іван Маргітич опинився на волі.
Повернувшись із заслання, знесилений і хворий шукав собі роботу, аби якось прожити, проте, довідавшись, що він був греко-католицьким священником йому скрізь відмовляли. Єдине місце куди його прийняли на роботу – це колгосп у рідному селі. За період з 1955 по 1989 рік, коли було прийнято постанову про свободу віросповідання, його тільки один раз засікли органи безпеки. За цей період він підпільно проводив релігійні обряди і Службу Божу, готував кандидатів у священники.
10 вересня 1987 року І.А.Маргітич був висвячений владикою Софроном Дмитерком на єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. Верховний суд незалежної України у 1992 році реабілітував Івана Маргітича.
Ставши єпископом-помічником, І.А.Маргітич скромно продовжує проживати в рідному селі, де за його ініціативою і допомогою побудовано величний храм, який 14 липня 2002 року був урочисто посвячений з участю багатьох священників і єпископів, у присутності кількох тисяч вірників з різних міст і сіл Закарпаття та інших областей України. Він виступав за єдність греко-католиків Західної України та Закарпаття і у боротьбі за цю єдність мав велику підтримку з боку демократичних сил Закарпаття. Не відаючи втоми, уже в поважному віці владика бере участь чи не у всіх заходах, які проводять демократичні сили краю на захист УГКЦ і молодої української держави. Його глибокі, проникнуті безмежною любов’ю до рідного народу промови слухали учасники наукових і науково-практичних конференцій у Римі, Києві, Львові, Ужгороді, Хусті, Виноградові, містах Німеччини, Польщі на численних мітингах, зібраннях з нагоди пам’ятних і національних свят, вечорах пам’яті, освяченні меморіальних дошок і монументів великим синам срібної землі всієї України.
За роки незалежної Української держави І.А.Маргітич намагався надолужити упущене. Тепер уже вільно, не у підпіллі, у 1992 році бере участь у першій зустрічі колишніх в’язнів «Ковнера», у 2000 році був делегатом ХV великого збору українських націоналістів, що проходили у Києві.
Починаючи з 60-х років ХХ ст. І.А.Маргітич – активний учасник дисидентського руху, брав участь у правозахисних акціях, зокрема на Міжнародному форумі з релігійних питань. У 1993 році папа Іоан Павло ІІ наділив його функцією єпископа-синклера для українців Мукачівської греко-католицької єпархії. У народі його справедливо назвали народним єпископом. Він завжди був у гущі народних мас, він зазнав чимало біди і горя, нестерпного переслідування, але не зламався. Він організував і особисто брав участь у поїздках до святого міста Риму. Ще за життя він став живою легендою і прикладом сповідування християнських чеснот, синівської любові до рідного краю, до України. Його життєве кредо – «Бог і Україна».
Будучи важко хворим він постійно їздив по області, де його чекали вірники. Так і помер на 83-му році життя під час освячення престолу в с. Пилипець на Міжгірщині. 10 вересня 2003 року І.А.Маргітича поховали в рідному селі Боржавське, у підвальному приміщенні церкви, яку він збудував.
Людиною з великої літери залишиться єпископ Іван Маргітич у пам’яті вдячних нащадків, усіх хто його знав, хто мав щастя з ним співпрацювати і спілкуватися. Світлій пам’яті єпископа Івана Маргітича у Виноградівській центральній районній бібліотеці оформлена розгорнута книжково-ілюстративна виставка «Голгофа страждань і шани», епіграфом до якої стали слова відомого поета-земляка, уродженця с.Широке Карла Копинця: «Пишайся ним, неосяжна Україно, бо це одне з твоїх блаженних див».

Іван Тупиця, головний редактор Закарпатської обласної інформаційно-аналітичної газети "Репортаж", "ХайВей"
24 липня 2008р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Соціо

11:23
На війні з росією поліг кавалер двох орденів "За мужність", 21-річний Роман Гапак з Ужгорода
23:40
Спостерігати вагітність безоплатно можна у 23 медзакладах Закарпаття – НСЗУ
19:44
В парках Ужгорода відновили роботу частини атракціонів, зупинених після НП в мотузковому парку
18:54
/ 1
На війні полягли Олександр Костриця з Ракова і Олексій Тирпак з Тур'я Пасіки Тур'є-Реметівської громади
15:54
У Великому Раківці Білківської громади провели в останню дорогу Володимира Поповича
01:26
/ 2
У Руській Мокрій Усть-Чорнянської громади попрощалися з Генадієм Лісовенком, який вважався зниклим безвісти з вересня 2022 року
00:14
Оприлюднено графік літніх канікул в усіх школах Ужгорода
00:10
"Укрзалізниця" призначила на 1-2 червня "гірський шатл" зі Львова до Рахова
21:54
В Ужгороді проходить Всеукраїнський з’їзд серцево-судинних хірургів
21:22
/ 1
На Запоріжжі поліг Едуард Федор з Перечина
20:40
На румунський берег Тиси навпроти Великого Бичкова винесло 10-го з початку травня потопельника
19:45
/ 2
У п'ятницю на КПП "Ужгород – Вишнє Нємецьке" запрацює модернізований пасажирський напрямок
18:13
/ 5
В Ужгороді повертатимуть громаді стоянку для літаків в аеропорту, передану в приватну власність
14:36
/ 1
Цьогоріч на Закарпатті влаштувалися на роботу 5 італійців, 5 румунів і 3 британці
11:29
Ляльковий театр та безкоштовна солодка вата: у "Світі Велетнів" відзначать День захисту дітей
10:58
/ 1
У Великому Раковці Білківської громади попрощаються з полеглим на війні з росією Володимиром Поповичем
21:10
/ 4
Закарпатська обласна станція переливання крові повідомила про "велику потребу в крові всіх груп Rh- для ЗСУ"
19:52
/ 1
На Донеччині поліг Юрій Бойчак з Розтоків Богданської громади
17:45
/ 1
На Харківщині поліг Андрій Малицький з Невицького Оноківської громади
16:01
У вівторок у Сасівці Неліпинської громади, що на Мукачівщині, прощатимуться з Віталієм Хомою
15:56
У Мукачеві відновлюють роботу роботу комунальні термальні басейни
20:31
У Ясіні на Рахівщині зареєстровано ще одну громаду ПЦУ
16:22
/ 2
Брати Рамачі і сербські руснаки
11:12
/ 1
Внаслідок ран, отриманих у бою, і після операцій, що тривали місяць, помер Олександр Трощак із Верхнього Коропця на Мукачівщині
11:27
У Берегові попрощалися з полеглим Героєм Василем Канайлом
» Всі новини