Систему освіти національних меншин варто переглянути?

22 квітня розпочинається зовнішнє незалежне оцінювання. Цього року воно буде обов’язковою передумовою вступу до вищих навчальних закладів.
Відповідно, охопить більше людей, ніж у попередні роки. Раніше це був один зі шляхів до вступу, до того ж визнаним не в усіх університетах.
Безальтернативність тестування кидає потужний виклик корупції у вищих навчальних закладах — а вона, видається, стала єдиною умовою їхнього існування. Це головне призначення нового порядку вступу цілком виправдовує  формалізацію перевірки знань та обмеження свободи університетів самим добирати студентів і визначати правила добору. У цьому сенсі тестування можна порівняти з імперативним мандатом у радах: узагалі-то неправильно, але за наших умов таки необхідно.
У цієї новації є ще один аспект, менш однозначний і усвідомлюваний у суспільстві. Це — вплив уніфікованої системи оцінювання на вступні можливості випускників шкіл, де викладають мовами меншин. Одразу після рішення нового міністра освіти Івана Вакарчука про обов’язковість тестування речники національних меншин висловили застереження: україномовні тести поставлять у нерівні умови осіб, які навчалися іншими мовами. Міністр відповів на ці скарги запровадженням дворічного перехідного періоду, протягом якого тести можна буде складати мовою навчання. Ця поступка послабила напругу, але проблеми не вирішила.
По-перше, за два роки ситуація навряд чи суттєво зміниться. Випускникам російсько- чи угорськомовних шкіл і надалі буде складніше виконувати тестові завдання українською, ніж тим, хто вивчав цією мовою відповідні предмети. Заплановане міністерством видання двомовних словників зарадить справі почасти. Адже мова не зводиться до термінів. Завчити їх водночас із опануванням предметів іншою мовою нелегко. А запровадження на уроках поряд із меншинними мовами української, як пропонує Вакарчук, може виявитися проблематичним з огляду на недостатню мовну компетентність учителів.
По-друге, вже наступного вівторка охочі потрапити до вищих навчальних закладів мають скласти тест з української мови й літератури. В цьому питанні перехідного періоду не буде. Випускники шкіл з іншими мовами навчання перебуватимуть у дискримінованому становищі, бо мали на вивчення української мови й літератури, менше годин, ніж в україномовних школах. Тому не вивчали деяких творів, які входять до програми з літератури, покладеної в основи тесту.  Позаурочного закріплення мовних знань вони майже не мали. Особливо в тих місцевостях, де відповідна меншинна мова переважає і в родині, на вулиці, і в засобах масової інформації. Яскравим прикладом можуть бути населені переважно угорцями села й містечка в Берегівському та кількох інших районах Закарпаття. Там люди дивляться угорське телебачення й навіть живуть за угорським часом, залишаючи київський для офіційних заходів.
Цей приклад показує, з чим, крім корупції у вищих навчальних закладах,  держава в особі Міністерства освіти має намір боротися за допомогою обов’язкового тесту з української мови й літератури.
На спеціально присвяченій викладанню цих предметів у меншинних школах нараді Іван Вакарчук сказав про це так: ”Ми за те, щоб кожна мама співала колискову своїй дитині її рідною мовою, і ми рівно ж за те, щоб усі громадяни України з національних меншин, також і завдяки вільному володінню українською мовою як державною, повноцінно інтегрувалися в українське суспільство й були в ньому успішними”. Настанова правильна, проте потребує уточнень.
Якщо йдеться про інтеграцію, як передумову успішності, то вона вимагає знання державної мови, але не написаної нею літератури. Для успішної кар’єри набагато важливіше добре вміти писати українською ділові документи, ніж знати напам’ять найгеніальніші вірші Шевченка або Стуса. Очевидно, освітні чиновники прагнуть використати знання мови й літератури задля сприяння не лише комунікації, а й ідентифікації юних громадян з Україною. Це має стати запорукою суспільної інтеграції в іншому сенсі: національної єдності. Мета теж цілком правильна, проте їй більше сприяло б вивчення історії України, в якому водночас повинно бути місце для різних етнічних і регіональних складників. Література хай залишається в кожного своя — як засіб ідентифікації з етнічною групою. Так, української мови треба вчити всіх. Але з урахуванням того, чи є вона для дітей рідною від колиски, чи майже незнаною до школи або принаймні садочка. Не було б нічого поганого, якби в угорськомовних школах українську вчили як чужу чи, політкоректніше, другу мову й орієнтували дітей саме на здатність нею спілкуватися.
Проте самих тільки уроків мови для її опанування замало — надто якщо дитина майже не чує її поза школою. Якщо вивчати нею у вищому навчальному закладі матаналіз чи філософію, бажано вже в школі засвоїти терміни з математики й історії. Та й тим, хто відразу після школи підуть працювати, бажано знати українську мову в потрібному для роботи обсязі. Інакше кажучи, суспільна інтеграція членів меншин потребує планомірного запровадження української  мови в освітній процес, де вона має поєднуватися з меншинною. Перша повинна служити передусім комунікації випускників, а друга — їхній етно-культурній ідентифікації. Тому хімію, інформатику, правознавство і, звісно, історію України слід викладати українською. А от меншинною викладати літературу, краєзнавство й, може, ще якісь гуманітарні дисципліни, а також усі предмети в початковій школі, доки дитина ще не знає як слід української і щойно формує мовні навички. Оскільки така змішана освіта може сприйматися як порушення права громадян вибирати мову навчання своїх дітей, її треба запроваджувати добровільно, тим часом готуючи вчительські кадри й навчальні матеріали.
Втім, я не впевнений у доцільності реалізації цієї моделі щодо російськомовної освіти Криму й Донбасу. Російська мова переважає там в усіх суспільних ділянках і навряд чи реалістично очікувати, що засобом інтеграції буде українська. Там можна й далі вчити хімію чи інформатику російською. Нею ж доречно викладати й у вищих навчальних закладах, що готують фахівців для потреб цих регіонів. Ясна річ, ці школи та вищі навчальні заклади мають також забезпечувати добре знання української. Але кінцевою передумовою успіху вона буде лише для тих випускників, що працюватимуть у державних установах або переїдуть жити до інших частин країни.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати