"Переказ у роздумах про село Великі Лази в соборній родині Христової Церкви" від закарпатця Юрія Шипа

Автор згаданого попу­лярного глибоко наукового, художньо-документального видання на основі Святого Письма, багатьох достовірних фактів світ­сь­кого життя, спогадів і переказів очевидців, світлин та інших джерел дослідив і висвітлив історичну долю Церкви в житті мирян села Ве­­ликі Лази, що на Ужгородщині, вірян Мука­чівської греко-католицької єпархії в контексті хри­щення Закарпаття та Київської Русі з дав­нини по сьогоднішній день.
Книга появилася не випадково. Її автор­ський задум визрівав давно. Стартував у 2005 році: тоді виповнилося 170 літ від того часу, коли в новозбудованому і висвяченому греко-католицькому Свято-Вознесенському храмі в селі Великі Лази відбулася перша  Божественна Літургія (1835 рік). Саме з цієї нагоди написав Юрій Шип цю фундамен­тальну художньо розмаїту працю. Вона ввіб­рала велику кількість рідкісних, вперше пуб­лікованих фотодокументів.
Прикметним є те, що автор завдячує Богу за та­ку честь на прославу Святого Імені Всевиш­нього на духовний хосен шановних чита­чів, бо “Христова наука нам силу дає, у ній запорука щасливості є”.
Юрій Шип зацікавлено й проникливо розповідає про церковних діячів і людські долі на історичному шляху Західного та Східного Християнства до і після поділу, що спідкали його в 1054 році, про багатовікові потуги Ук­раїнських Православної та Греко-католицької Церков до колишньої родинної єдності з Апостольським Престолом і неза­лежності від Російського православ’я.
У змістовній, зворушливо скомпоно­ваній з неабияким хистом авторській передмові “Чому, як і для чого написана ця книжка”, Юрій Шип наголошує, що в про­цесі роботи над виданням “керу­вався принципом чистого золота прав­ди: чорне — чорне, біле — біле, а решта — від лукавого”, пам’ятаючи, що “ у народі кожнім любить Християн Бог, де є побожні помисли мирян”.
Народжувалася ця книжка, як стверд­жує сам автор, “так, як бджолою мед”. Крім багатьох видань з історії Церк­ви Закарпаття, ним ретельно вив­чено і використано значну кількість пуб­лікацій в альманахах, періодичній пресі, що виходили і виходять у світ україн­ською, російською та іншими мовами: збірники товариства “Просвіта”, “Хрис­тиянський голос”, народні календарі, котрі видавались у різні періоди в За­карпатті, Угорщині та Чехословаччині. Од­нак, як справедливо зазначив автор видання, “щоб усе про все сказати остаточно і прав­диво — мусай все­ви­дю­чим стати, що людині неможливо…, бо сповна все може знати тільки Бог”.
Юрій Шип аргументовано і вмоти­вовано довів, що без історії Церкви немож­ливо зрозуміти й у загальних рисах її сучасний духовний (ба, й світський) стан і Хрис­ти­янську перспективу. Для цього він крізь приз­му віків фрагментарно, але майстерно й прозоро висвітлив життя Християн у най­драматичніших ситуаціях від апостольських  до наших часів. Мабуть, з метою актуалізації і посилення зв’язку історичних подій і фактів минулого з сучасним, ним не всюди до­три­ма­но принципів хронологічної послідовності. Тому вона подекуди може здаватися роз­христаною, та це зроблено, що наголошує сам автор, навмисне для ло­гічної доцільності роз­по­віді. У багатьох випадках вдається до повторів та узагальнень, публі­цис­тичних відсту­пів. У них декларується домінуюча авторська теза  про те, що прав­дива суть хрис­ти­янства полягає у вірі, надії, вза­ємопошані та в довірі Гос­поду, в тер­пеливому несенні (в імені Божому) житейського хрес­та у все­ленській та дер­жав­ній злуці, бо “в цій од­віч­ній мудрості є плоди чу­дові… Наша сила — в єд­ності, щастя — у лю­бо­ві”. Майже в усіх ряд­ках книги звучать животре­петні нот­ки пе­рестороги тим, котрі на другий план відсу­ва­ють або за­бу­вають про Церкву та Мо­­литву, лю­бов до ближ­нього зара­ди слави й наживи. Це особливо яскраво виражено в оповіді “Бо­жий дім треба всім”, у якому йдеться про значення Сповіді, Причастя та Богослужіння в житті Хрис­тия­нина.
Юрій Шип медитативно згадує минуле,  заглядає в майбутнє з позиції хрис­тиянської догматики про мораль, поведінку людини, чистоти й чесності, постулатів її совісті. У нарисах про церковних діячів на історичних та багатьох інших прикладах спонукає та переконує читача в необхідності до­три­му­ватися мудрих порад: боятися гріха…, ближ­ніх любити, в Господі жити і зла не робити, бо, за його словами, тільки “ той прийдешнє має і живе із Богом, хто не забуває святість роду свого”.
Зворушливо звучать і поетичні апеляції до читача, обумовлені роздумами над подіями , пов’язаними з долею Церкви. Юрій Шип щиро і відверто звертається до читача: “якщо в цій книжці щось не до вподоби і не так, хай вибачить великодушно за перше і друге, бо автор з волі Божої написав те, на що спромігся, не претендуючи на вичерпну вершину досконалості”. Робив це з однією метою: щоб якомога краще людям послужити, а декому й на правду очі відкрити, спо­діваючись на їх розуміння й доброзичливість. Принаймні ми так зрозуміли і не сум­ні­ваємося, що так і буде. Після студій над цією книжкою, багато хто усвідомить, що “чесні й правдомовні хрис­тияни щирі й істинно ду­ховні мають жити в мирі”.
На цьому благосному акорді завершуємо перші свої враження про книгу письменника, який блискуче проявив себе й вдумливим істориком. Найкращим доказом цього і є рецензована побожна книжка Юрія Шипа, котру вельми радимо прочитати, як таку, що давно вже треба її всі нам, спраглим ду­ховного хліба в цьому, забрудненому жор­стокістю, світі.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати