Ситуація з торгівлею людьми в Україні. Нелегальне працевлаштування українців за кордоном

За різними оцінками, протягом року приблизно 5 млн. наших співвітчизників перебувають на заробітках за кордоном. Скажімо, в Росії щороку працює до 1 млн. таких заробітчан, а в “сезонний пік” їх чисельність сягає 3 млн. Російська Федерація для громадян України стає країною транзиту чи призначення. Українці помилково вважають, що більшість країн колишнього Радянського Союзу не можуть бути небезпечними для них, оскільки майже не існує мовного бар’єру, адже більша частина населення розуміє російську мову. Крім того, в’їзд у ці країни набагато простіший, ніж у країни далекого зарубіжжя, чим у свою чергу користуються торговці людьми.

Хто ті люди, які потрапляють до тенет торговців “живим товаром”? Якого віку та соціального походження? Яку мають освіту? Останні дослідження, що проводилися в Україні, показали, що найчастіше це молоді жінки 18-26-річного віку, переважно неодружені, з базовою загальною середньою освітою або середньою професійною, здебільшого з невеликих міст України. Рівень їх матеріального добробуту можна оцінити як низький і дуже низький. Що стосується чоловіків, то більшість становлять одружені, віком 31-60 років, які виїжджають з метою заробити грошей за короткий термін для забезпечення належного рівня життя своєї сім'ї. Рівень освіти в основному такий самий, як і в жінок. Діти, що потерпіли від торгівлі людьми, це здебільшого особи віком від 13 до 18 років, переважну більшість з них становлять дівчата. Вони найчастіше походять з неповних та реструктурованих сімей, при цьому скаржаться на насилля, що вчиняється стосовно них з боку нерідного батька. Але такий загальний опис осіб, які належать до реальної групи ризику, не виключаючи представників інших демографічних груп.

Серед основних завдань досліджень, що провадяться в Україні для визначення ситуації з торгівлею людьми, є вивчення готовності наших громадян їхати за кордон. Результати одного з останніх невтішні. 47% українців віком до 40 років, тобто найбільш працездатного віку, готові виїхати за кордон, причому 10% з них бажають залишитися там на постійне місце проживання, 21% - на декілька років, а 16% - на декілька місяців. Це значить, що близько половини громадян є представниками потенційної групи ризику, тобто можуть постраждати від торгівлі людьми.

Проблема з різною гостротою виявляється в різних регіонах України. Особливо складне становище в західних областях: Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Волинській, Закарпатській, Львівській, де на обліку в центрах зайнятості перебуває по декілька членів однієї родини. Лише з Івано-Франківської області 250 тис. осіб працюють за кордоном. За неофіційними даними, на заробітках перебуває 150-350 тис. жителів Львівщини.

За даними досліджень Державного інституту проблем сім'ї та молоді, неурядових організацій, найбільша кількість громадян виїздить з райцентрів, малих міст та сіл. Вікова категорія осіб, які виїжджають за кордон, - це випускники середніх навчальних закладів, а також особи віком 25-27 років, більшість з яких уже мають сім'ї (50-60% мають дітей).

Слід зазначити, що намагання потенційних мігрантів виїхати та працевлаштуватися за межами держави активізує діяльність злочинних груп з оформлення документів і переправлення за кордон громадян України з метою їх подальшого продажу.

Протягом 1998-2005 років, за інформацією Міністерства внутрішніх справ України, виявлено 1279 злочинів, передбачених ст.149 КК України (торгівля людьми), причому щороку кількість виявлених злочинів збільшується (1998р. – 2; 1999р. – 11; 2000р. – 42; 2001р. – 89; 2002р. – 169; 2003р. – 289; 2004р. – 262; 2005р. – 415).

Але якщо 5-8 років тому головним чинником бідності було безробіття, сьогодні наголошується не стільки на безробітті як причині бідності, скільки на дуже низьких заробітках, які не дозволяють перетнути межу бідності навіть за умови висококваліфікованої праці (лікарі, медичні працівники, вчителі, серед яких абсолютна більшість – жінки). Усе це штовхає громадян на пошук роботи за межами України.

Торгівля “живим товаром” як асоціальне, кримінальне явище має особливість пристосовуватися до нових умов життя, міняти свої форми і методи залежно від економічної і соціальної ситуації у кожній конкретній країні й у світі взагалі. Тому з часом з'являються нові тенденції в торгівлі людьми. Змінюються методи та підходи злочинних угрупувань, способи вербування, групи ризику. Загалом зміни мають такі вияви: потерпілими від торгівлі людьми стають і чоловіки; усе менше жінок у віці за 35 років, а більше молодих - 15-19 років вивозяться для роботи у секс-індустрії, що свідчить про омолодження бізнесу і дитячого рабства; з’являється інформація про факти торгівлі дітьми; торговці висувають більше вимог до “якості товару”; усе більше з’являється потерпілих від торгівлі людьми, які використовувалися не в секс-бізнесі, а експлуатувалися в домашньому господарстві, на напівлегальних та нелегальних мануфактурах та фабриках (їх вік 30-50 років); відкриваються нові місця пошуку товару (торговці переходять до вербування у сільську місцевість); більш завуальованим та законспірованим стало вербування. Поширюється внутрішня торгівля – з метою втягнення до порнобізнесу та проституції дітей, у тому числі на замовлення іноземців; змінюються форми торгівлі людьми, шляхи вивезення, зростають масштаби проблеми.

Одним із вагомих факторів потрапляння людей у сексуальну експлуатацію є те, що досить часто особа перебуває в чужій державі нелегально. Офіційні документи, за якими вона в’їхала, втратили чинність (до більшості країн Західної Європи українські громадяни виїжджають за туристичними або гостьовими візами, термін дії яких – 3 місяці. Такі візи не дають права на працевлаштування). Крім того, майже в кожному випадку сутенери вилучають персональні документи (паспорти). Особу переконують (так насправді і є), що лише факт, що вона знаходиться у нелегальному становищі, тягне за собою багато неприємних наслідків: ув’язнення, депортацію, штраф. Тому людина сама зацікавлена уникати контактів з представниками влади, що в свою чергу унеможливлює будь-який правовий захист. За цих обставин не дивно, що жертви секс-бізнесу дуже рідко наважуються називати імена своїх сутенерів та свідчити проти них у судах. Крім того, незнання іноземної мови стає на перешкоді спілкуванню жертви та представників влади.

Потрібно окремо виділити причини, що сприяють втягненню дітей у комерційну сексуальну експлуатацію. Умовно їх можна поділити на дві групи. Перша – це фактор “штовхання”, тобто коли важкі життєві обставини спричинили втягнення дитини в секс-індустрію (примус батьків чи опікунів, безпритульні діти, нарко- або алкоголезалежні). Друга група – це фактор “притягування”. Це і культ сексу в засобах масової інформації, уявлення про легкість і швидкість заробітку та непотрібність набуття освіти. Сюди ж можна і віднести недбале та безвідповідальне ставлення батьків, що не задовольняють основні життєві потреби дитини (їжу, житло, одяг та освіту) або жорстоко поводяться: сексуальне насильство в сім’ї, психологічний тиск та побої. Такі діти проводять більшість свого часу на вулиці або навіть живуть на вулиці. Офіційна статистика “дітей вулиці” щороку збільшується. Так, у 1999 році працівниками внутрішніх справ затримано 31,1 тис. дітей за бродяжництво та жебракування, у 2001 – 36 тисяч, у 2005 – 27 тис.

Практичний досвід роботи із запобігання торгівлі людьми та безпосереднє спілкування з особами, які бажають їхати працювати за кордон, та з тими, хто повернувся звідти, свідчить, що велику негативну роль у поширенні в Україні злочину “торгівля людьми” відіграє погана обізнаність українських громадян щодо можливостей працевлаштування та перебування за кордоном, а також про наслідки нелегального працевлаштування. Цю групу чинників можна назвати інформаційними.

До правових чинників можна віднести відсутність з одного боку працюючої системи захисту потерпілих, недостатню захищеність українських громадян від рук торговців “живим товаром” як в Україні, так і за її межами, а з другого – відсутність покарання злочинців. Для виправлення ситуації у 1998 році до Кримінального кодексу України було внесено окрему статтю про покарання за злочин “торгівля людьми” – статтю 124. У новому Кримінальному кодексі, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року, це стаття 149.

Важливим чинником, який сформувався та виявився вже на початку нового століття, є наявність так званої соціальної мережі за кордоном. За даними дослідження Міжнародної організації праці, у більшості мігрантів, як благополучних, так і жертв торгівлі людьми, за кордоном працює хтось із родичів чи близьких друзів, що сприяє поінформованості про можливість працевлаштування там, значно полегшує процес виїзду. Найбільше ризикують стати потерпілими ті, хто виїжджає у далеке зарубіжжя з метою нелегального працевлаштування через посередника, який бере на себе фінансування поїздки – оформлення візи і закордонного паспорта, придбання квитків. Ці грошові витрати є додатковим мотивуючим фактором, який не дозволяє людям відмовитися від поїздки у випадку виникнення сумнівів у її безпеці, вони ж стають причиною того, що мігранти не можуть добровільно залишити роботу, тому що повинні повернути борги.

Причини торгівлі людьми потрібно шукати і в існуванні зовнішніх чинників, серед яких слід зазначити як позитивні:

- відкриття кордонів та падіння “залізної завіси”;

- спрощення можливості для українських громадян подорожувати по світу як у пошуках розваг, так і праці;



так і негативні:

- інтернаціоналізація тіньової економіки;

- зростання різниці між багатими та бідними державами;

- формування міжнародних кримінальних об’єднань;

- корумпованість працівників державних органів;

- лояльне законодавство щодо занять проституцією в багатьох країнах світу.

Досвід роботи правоохоронних органів та неурядових організацій з надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми дає можливість зробити певне узагальнення щодо громадян, які потрапляють до рук торговців, та розподілити їх на такі категорії:

1) жінки, які виїхали за кордон за власним бажанням з метою працевлаштування, і здогадувалися, що будуть займатися проституцією, але надалі стали жертвами торговців людьми;

2) переважно жінки, але й чоловіки, котрі виїхали за кордон за власним бажанням, з надією працевлаштуватися у сфері послуг або розваг і т.п., але надалі стали жертвами торговців людьми;

3) ті, які виїхали за кордон за власним бажанням, але, будучи обманутими ще на території України, надалі стали жертвами торговців людьми, потрапивши в кабальні умови праці та життя;

4) ті, які стали жертвами торгівлі людьми на території своєї країни і були вивезені за кордон проти своєї волі, шляхом залякування і т.п.

Нелегальне працевлаштування

Світова глобалізація, інтеграційні процеси у всіх сферах діяльності людства надали Україні чудову можливість для входження до світового ринку праці, але спонукають до перерозподілу трудового потенціалу на внутрішньому ринку праці. Внутрішній чинник, який спонукає громадян нашої держави до трудової міграції за кордон, - гіпертрофованість національного ринку праці, що створює всі передумови для зовнішньої трудової міграції з України.

Каналами трудової міграції українських громадян є самостійний пошук місця роботи, використання туристичних агенцій, послуг суб’єктів господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, безпосереднє запрошення іноземної сторони.

Забезпечення захисту прав та інтересів українців в іноземних державах набуває все більшого значення і стає складним загальнодержавним питанням. Ефективність механізму державного регулювання в сфері трудової міграції у великій мірі залежить від статусу перебування українських громадян за кордоном на легальних чи нелегальних підставах.

З огляду на правовий статус працевлаштування в іноземній державі можна визначити три групи працівників-мігрантів: такі, що мають відповідний дозвіл на перебування та роботу; такі, що мають дозвіл на перебування, але не мають на працевлаштування; такі, які перебувають і працюють без відповідного дозволу з боку компетентних органів країни перебування.

І тільки ті працівники-мігранти, які відносяться до 1-ої групи, можуть розраховувати на належний рівень соціального і правового захисту, який передбачено як внутрішнім законодавством країни-реципієнта, так і відповідними міжнародними договірними документами, до яких приєдналась або які уклала Україна.

Велику роль у сприянні легальному працевлаштуванню українських громадян за кордоном відіграють комерційні структури, що займаються посередництвом у працевлаштуванні в іноземних державах. Але через нерозвиненість в Україні цієї сфери діяльності означеними структурами щорічно надаються послуги лише незначній кількості мігрантів, а саме 1-2 % від загальної чисельності трудящих-мігрантів, які працюють за кордоном.

Соціальна та правова захищеність українських громадян, які працюють за кордоном, залежить від:

- особливостей внутрішнього законодавства країни-реципієнта, політичної системи і економічного стану іноземної держави, особливостей ментальності місцевого населення;

- міжнародного співробітництва України з іншими країнами світу, зокрема з тими, до яких спрямовані міграційні потоки з України;

- співробітництва з міжнародними організаціями, що за своєю структурою функціонально спрямовані на сприяння у вирішенні питань у сфері праці та міграції (Міжнародна організація праці, Міжнародна організація з міграції);

- контролю в державі за роботою суб’єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Важелі державного регулювання трудової міграції в Україні:

- створення місткого і привабливого внутрішнього ринку праці, посилення мотивації до легальної зайнятості;

- приєднання України до багатосторонніх міжнародних договорів з питань праці та соціального захисту трудових мігрантів та забезпечення їх реалізації;

- укладання міждержавних та міжурядових договорів щодо працевлаштування мігрантів та забезпечення їх реалізації;

- співробітництво прикордонних регіонів держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонних міграцій і взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;

- укладання договорів та досягнення домовленостей щодо візового режиму, умов перетину кордонів та перебування українських громадян на території інших країн;

- розвиток інституту ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном з метою посилення їх соціального захисту та запобігання торгівлі людьми.


Матеріал підготовлений на основі Інформаційно-аналітичного довідника “Трудова міграція та протидія торгівлі людьми: законодавчі та нормативні акти”, розробленого і виданого в рамках спільної ініціативи Проекту Міжнародної Організації Праці із запобігання торгівлі жінками в Україні, Офісу Координатора проектів ОБСЄ в Україні, Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда - Україна”.

За погляди, які відображені в цьому опублікованому матеріалі, відповідають виключно їх автори, а сама публікація не означає, що Міжнародне Бюро Праці поділяє ці погляди.

ОБСЄ, інститути ОБСЄ та Координатор проектів ОБСЄ в Україні не несуть відповідальності за зміст та погляди, які містяться у цьому опублікованому матеріалі.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати